Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
10.2. ІНВЕСТИЦІЙНИЙ КАПІТАЛ, ЙОГО ПОСТАЧАЛЬНИКИ І СПОЖИВАЧІ
Капітал, як відомо, має три функціональні форми: грошову, продуктивну і товарну (Г—П—Т) [4; 9; 19; 20; 26]. Розглянемо грошову форму, яка розкриває процес кругообігу капіталу. Щоб розширити виробництво, тобто здійснити нові інвестиції, підприємство (підприємець) змушене вишукувати додаткові кошти, які називаються інвестиційним капіталом. Витрачається інвестиційний капітал на купівлю робочої сили, знарядь праці та інших елементів виробництва. У політекономії інвести-ційний капітал називається грошовим. Інвестиційний капітал надходить з двох джерел: власних заощаджень підприємств і чужих заощаджень. Власні заощадження — це нерозподілений прибуток і амортизаційні відрахування, а чужі — це тимчасово “вільні” кошти інших підприємств, уряду і населення. Розглянемо чужі заощадження як об’єкт операцій із цінними паперами.
Заощадження перетворюються на інвестиції, як тільки вони потрапля-ють до рук тих, хто витрачає їх на купівлю елементів виробництва. Таке перетворення може бути прямим і непрямим. Наприклад, заощадження прямо перетворюються на інвестиції, коли фізична особа (сім’я) купує будинок, використовуючи для цього власний вклад у банку, або уряд бу-дує дорогу, або підприємство вкладає власний нерозподілений прибуток у нові потужності. Цілком зрозуміло, що прямо перетворюватися на ін-вестиції можуть тільки власні заощадження, чужі повинні пройти непря-мий шлях, що лежить через фінансовий ринок капіталу.
186
Ринок капіталу складається з грошового ринку і ринку інвестиційних фондів. Грошовий ринок поставляє обігові платіжні кошти державі та компаніям. Що ж відбувається на ринку інвестиційного капіталу? Заощадження, що надходять на цей ринок, утворюють два потоки. Один, менший, потрапляє до позичальників, минаючи посередників, інший, основний, спочатку потрапляє до посередників, а потім до позичаль-ників. Перших іноді називають проміжними позичальниками, а дру-гих — кінцевими. Наприклад, банк позичає гроші в населення, а підпри-ємство — у банку. Банк у цьому разі є проміжним позичальником, підприємство — кінцевим. Посередники, або проміжні позичальники, утворюють разом з іншими організаціями інституціональну структуру ринку інвестиційного капіталу. До неї ми ще повернемося, а зараз роз-глянемо деякі процеси, що відбуваються в інвестиційному капіталі.
Прикладом непрямої участі зберігачів в інвестиційному процесі є відкриття вкладу в банку або траст-компанії, що становить неконтракт-ну операцію, оскільки вкладник може легко вилучити гроші. Вкладаючи гроші в пенсійний фонд або страхову компанію, тобто виконуючи кон-трактну операцію, тому що такі вклади не безстрокові, люди так само не-прямо підтримують інвестиційний процес. В обох випадках посередник зобов’язаний реінвестувати довірені йому заощадження з прибутком до моменту їх повернення власникові.
Капітал має три важливі властивості: він мобільний, вразливий і плин-ний, а тому винятково розбірливий і селективний. Він направляється туди, де уряди стабільні, інвестиційний клімат сприятливий і є певні можливості одержати прибуток. Аналізуючи ризики у країнах, звичайно розрізняють:
- політичну ситуацію (чи не буде країна втягнена в конфлікт);
- тенденції економічного розвитку (розглядають динаміку таких показників, як, наприклад, валовий національний продукт або індекс цін);
- бюджетну політику уряду (податки і витрати) і її вплив на заощад-ження й інвестиції;
- кредитно-грошову політику (грошовий обіг), покликану стабілізу-вати ціни і валютний курс;
- можливості для одержання прибутку на інвестиції, якщо ризик у тій чи іншій країні визнано прийнятним.
Через мобільність і вразливість капітал мігрує між регіонами і країнами залежно від змін у податковій, валютній, торговій політиці
187
та інших елементів середовища його перебування. Капітал плинний у світовому масштабі й не може бути примножений за рішенням того чи іншого уряду. Він скрізь має високий попит. Достатня пропозиція капі-талу — запорука нормального розвитку будь-якої економіки і важливе завдання для будь-якої країни. Перетворюючи заощадження в інвестиції, ринок інвестиційного капіталу відіграє ключову роль у вирішенні цього завдання.
Заощадження — єдине джерело інвестиційного капіталу. Вони вини-кають тоді, коли прибутки корпорацій, підприємств, урядів та окремих громадян перевищують їх витрати. Корпорації (нефінансові) історично є найбільшими зберігачами, створюючи приблизно 60 % національного інвестиційного фонду в розвинених країнах. Але їх заощадження звичай-но не надходять на ринок інвестиційного капіталу, набираючи форми нерозподіленого прибутку й амортизаційних відрахувань. Мало того, фінансові потреби корпорацій, як правило, перевищують їх заощаджен-ня. Тому на ринку інвестиційного капіталу корпоративний і підприєм-ницький сектори відіграють роль чистого кінцевого позичальника.
Найбільшими постачальниками інвестиційного капіталу є індивідуальні зберігачі (населення). Особисті заощадження набирають форми банківсь-ких депозитів, сертифікатів пенсійних фондів, облігацій державних по-зик, корпоративних цінних паперів, страхових полісів тощо.
У розвинених країнах світу інвестори довіряють фінансовим закла-дам. їх довіра грунтується на тривалій історії конструктивних і здорових взаємовідносин двох сторін і на законодавстві, що передбачає жорсткий урядовий контроль за діяльністю фінансових закладів та організацій. Тому останніми десятиліттями їх депозитна активність перебувала на ви-сокому рівні, збільшувалася кількість банків, траст-компаній, страхових компаній, пенсійних фондів, кредитних спілок та інших закладів, що аку-мулюють особисті заощадження. Кредитні заклади детально охарактери-зовано в розд. 2.
Споживачами інвестиційних фондів є окремі особи, підприємці, бізнес та уряди. Індивідуальним споживачам капітал може знадобитися для фінансування житлового будівництва або купівлі товарів тривалого кори-стування (автомобіля, земельної ділянки, дачі). Звичайно вони одержу-ють капітал, позичаючи його у фінансових посередників (особисті позички, позички під заставу майна тощо). Але оскільки окремі особи не випускають цінних паперів, про них далі не йтиметься.
Найбільшим споживачем капіталу є бізнес, переважно корпоративний. Значну частину капіталу генерує саме він (нерозподілений прибуток та
188
амортизаційні відрахування), інша надходить від фінансових посеред-ників, в основному комерційних банків, із ринку цінних паперів. Наго-лосимо, що ринок цінних паперів і фінансових посередників, які нада-ють кредит, утворюють сегменти ринку інвестиційних ресурсів. Останні можна одержати, узявши банківський кредит або випустивши цінні па-пери. Кредитний ринок і ринок цінних паперів — це канали, по яких за-ощадження переливаються в інвестиції.
Великим споживачем капіталу є уряд і місцеві органи влади. Уряд та-кож гарантує погашення боргів корпорацій і підприємств, що належать державі. У розвинених країнах законодавча влада забезпечує уряду кон-ституційне право позичати гроші в корпорацій і населення, тобто парла-мент уповноважений створювати національний (державний) борг, вико-ристовуючи для цього рахунки уряду.
Усі інвестори — індивідуальні й інституціональні — прагнуть досяг-ти певної мети, розміщуючи власні заощадження в ті чи інші види цінних паперів. Основними цілями інвесторів є безпека, прибутковість, збіль-шення і ліквідність вкладень.
Під безпекою розуміється невразливість інвестицій до потрясінь на ринку інвестиційного капіталу і стабільність одержання прибутку. Без-пека звичайно досягається на шкоду прибутковості й збільшення вкла-день. Найбезпечнішими є вкладення в облігації державних позик, що забезпечуються всією економічною могутністю і величезною платоспро-можністю держави. Казначейські білети та інші короткострокові борго-ві зобов’язання держави також привабливі з цього погляду саме через близькість строку погашення. Казначейські білети практично виключа-ють ризик для інвестора. Надійними є також облігації великих, добре відомих корпорацій. Найризикованішими є вкладення в акції молодої на-укомісткої компанії. Проте вони можуть виявитись і найвигіднішими з погляду прибутковості та збільшення інвестицій. Інвестором, який ста-вить безпеку на перше місце, може бути особа, яка відкладає інвестиції на придбання житлового будинку.
Якщо інвестор прагне максимізувати прибуток на інвестиції, то йому, найімовірніше, доведеться пожертвувати безпекою, тому що дохідніши-ми є корпоративні цінні папери з низьким інвестиційним рейтингом.
189
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
