Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
10.4. ФІНАНСОВИЙ КАПІТАЛ
Фінансовий капітал як загальна форма взаємозв’язку ринків капіталів, ринків інвестиційних товарів і кругообігів дійсного капіталу у процесі відтворення формується як з боку інвестиційного попиту, так і з боку інвестиційної пропозиції. З погляду розвитку попиту фінансовий капітал є різновидом капіталу, однією з його еволюційних форм.
Фінансовий капітал втілюється в акціях і облігаціях. Існування цих цінних паперів підтверджує наявність фінансового капіталу. Звідси й
196
фінансові ринки як вища форма взаємозв’язку суспільного позичкового капіталу і дійсного капіталу того чи іншого суспільства є відображенням кругообігу фінансового капіталу. Основна лінія взаємодії цих двох класів суспільних капіталів проходить по точках найвищої ефективності вкла-день, зумовленої прибутковістю, збільшенням капіталу, найменшим ри-зиком тощо. Отже, закономірним стає вплив руху фінансового капіталу на прискорення НТП.
Закономірності кругообігу фінансового капіталу визначаються харак-теристиками цінних паперів, зокрема акцій. Акція, як зазначалося, яка є водночас свідченням інвестицій (форма інвестування) і індикатором прибутковості інвестиційних товарів, об’єднує найефективніші інвес-тиційні ознаки позичкового та дійсного капіталу.
Найтісніше кругообіги дійсного та фінансового капіталу злиті при первинному розміщенні акцій, тобто під час руху акцій на первинних ринках. Обсяг емісії визначається, як правило, з огляду на конкретні цілі розміщення капіталу — на організацію нового виробництва, розширен-ня діючого, його реконструкцію, НДЦКР та ін. При цьому здійснюється прогноз прибутковості зазначених розміщень капіталу. Критерієм при-бутковості, який визначає її нижню межу, є дивіденд, не нижчий від зви-чайного позичкового відсотка на витрачений капітал акціонера. Щоб до-сягти хоча б цього мінімуму прибутковості, треба ретельно продумати всі умови і фінансові наслідки започаткованої справи.
На вторинних ринках обсяги і швидкості обігу дійсного і фінансового капіталу можуть істотно різнитись. Звичайно внаслідок більшої швид-кості обігу капіталу, втіленого в акціях та інших цінних паперах, його обсяг перевищує обсяг дійсного капіталу, який послідовно проходить всі стадії відтворювального процесу.
Позичковий капітал, який користується інвестиційним попитом, на фі-нансових ринках протистоїть цінним паперам як інвестиційній пропозиції, тобто позичковий капітал трансформується у фінансовий. Таким чином, фінансовий капітал є формою вкладення позичкового капіталу.
Через специфіку первинних і вторинних ринків позичковий капітал вкладається двічі: уперше — у новоемітовані папери, залишаючи фінан-сові ринки і трансформуючись у дійсний капітал, вдруге — в операції з купівлі-продажу цінних паперів, постійно циркулюючи на фінансових ринках як резерв ліквідності. Причому на первинних ринках позич-ковий і фінансовий капітал рівної вартості протистоїть один одному. На вторинних ринках загальна маса позичкового капіталу, що обслуговує процес трансформації капіталів, набагато менша від маси фінансового.
197
Це пояснюється тим, що здійснюється взаємний залік вимог і зобов’язань за фондовими угодами, а позичковий капітал обслуговує тільки сальдо заборгованості.
Розмір фінансового капіталу, як правило, перебуває в оберненій залеж-ності від норми позичкового відсотка. У цілому це визначається тим, що фінансові інвестиції є альтернативною формою вкладень позичкового капіталу порівняно з виробничими інвестиціями. Перерозподіл потоків позичкового капіталу на користь виробничого сектору веде до зменшен-ня його обсягів на фінансових ринках.
З аналізу тенденцій формування і зміни фінансового капіталу випли-ває, що обсяг фінансового капіталу визначається нормами капіталізації потоків доходів. Збільшення норм капіталізації доходів у конкретних га-лузях економіки впливає на фінансовий капітал у зростаючому напрямі. І навпаки, збільшення ставок позичкового відсотка як граничної оцінки ефективності народного господарства в цілому знижує тиск на обсяг фінансового капіталу.
На норму прибутку конкретних галузей і на норму позичкового відсот-ка впливає багато різних чинників. Визначення сумарного впливу цих чинників у кожний певний момент уможливить прогнозування прибут-ковості і, отже, виявлення тенденцій зміни фінансового капіталу. При цьому слід ураховувати, що прогноз зміни і прибутковості окремого підприємства та відсоткових ставок має ймовірнісний характер; стохас-тичного характеру набирає розмір капіталізації прибутку, бо він практич-но об’єднує два ряди ймовірнісних характеристик — імовірність зміни норми позичкового відсотка і ймовірність зміни норми прибутку. Ці чин-ники в кожний певний момент формують цілком визначений сукупний капіталізований дохід, тобто фінансовий капітал. Облігації, як і акції, є представниками фінансового капіталу і як такі, з одного боку, є формою вкладення позичкового капіталу, а з іншого — втіленням дійсного капіталу. На інвестиційних ринках облігації мають форму інвестиційного то-вару, тобто є представниками наявного або майбутнього дійсного капіта-лу, в який він має трансформуватись як протилежний облігаціям на ринку позичкового капіталу. Продана облігація означає, що відбулась акумуля-ція позичкового капіталу на підприємницькі або державні потреби. Пе-репродана облігація або, точніше, облігація, що обертається на вторин-них ринках, непрямо свідчить про трансформацію позичкового капіталу у фізичний і про одержання доходу. Основна відмінність облігацій від акцій полягає в тому, що перша забезпечує дохід непрямо, а друга — прямо.
198
Дивіденд за акцією є результатом розподілу прибутку. Щоб одержати ди-віденд, треба мати прибуток, не нижчий за ставку позичкового відсотка. За відсутності прибутку підприємство не зобов’язане виплачувати диві-денди акціонерам, оскільки вони як співвласники цього підприємства однаковою мірою відповідають за результати його діяльності, тобто дивіденди юридично не гарантовані.
Інша річ — корпоративні облігації, що так само є формою зовнішнього фінансування підприємства. У цьому разі власник позичкового капі-талу вже не хоче бути підприємцем, не хоче ризикувати, тим більше, що в нього є вибір: він може помістити власні заощадження в банк і одержу-вати прибуток у вигляді гарантованого відсотка, а може прямо, без посе-редництва банку, мати зв’язок з якимось конкретним підприємством і так само одержувати гарантований відсоток. Таке вкладення капіталу і за-свідчується корпоративною облігацією. Прибуток або відсоток за обліга-цією буде вищий, ніж у банку, оскільки враховує компенсацію за ризик.
Ризик тут полягає в тому, що вибір зроблено на користь конкретного підприємця, а не на користь банку, який може вкласти кошти інвестора-вкладника в будь-яку галузь підприємницької діяльності або вилучити ці кошти і спрямувати їх в іншу сферу, якщо прибуток від початкового розміщення з якихось причин зменшиться. Отже, диверсифікуючи акти-ви, банк надійніше від нефінансових корпорацій захищає вкладників від втрат коштів. Проте обидва вибори інвестора — вкласти у фінансову сферу чи в нефінансову — мають одну основу: гроші тут віддаються в борг, набирають форми позички або позики, а інвестор в обох випадках стає кредитором.
Кредитор не вкладе грошей, якщо не буде впевнений, що вони повернуться йому з приростом — відсотком. За відсутності прибутку в під-приємства в поточному фінансовому році відсотки виплачуються з ре-зервних фондів. З метою своєчасної виплати відсотків і амортизації боргу (порцій погашення облігаційного капіталу) багато підприємств формують спеціальні фонди.
Державні облігації, або облігації державного боргу, емітуються держа-вою для мобілізації коштів на загальнодержавні потреби в разі нестачі стабільних надходжень до державного бюджету, і насамперед податків. Держава може стати позичальником, емітуючи облігації та інші зобов’я-зання, оскільки в неї є джерело для виплати відсотків та амортизації бор-гу. У такому разі власник державної облігації стає власником паю в май-бутніх доходах держави, тобто в майбутніх податках та інших платежах.
199
Таким чином, він є власником частки “потенційного капіталу” держави, але не є власником частки в реальних фінансах держави, акумульованих у державному бюджеті. Але водночас, якщо будь-яка грошова сума здат-на приносити прибуток, то держава може стати і кредитором, надаючи певним категоріям позичальників кошти державного бюджету в борг.
На основі аналізу суті ознак фінансових інвестицій і фінансового ка-піталу у процесі генезису цих категорій можна досить обгрунтовано визначити природу утворення фінансового капіталу. Фінансовий капітал — це економічна категорія, що виникла в результаті вирішення супе-речності між позичковим капіталом (інвестиційним попитом) і дійсним (інвестиційною пропозицією). Суть цієї суперечності полягає в недостатній еластичності пропозиції позичкового капіталу стосовно попиту на нього на ринках інвестиційних товарів. Зазначена нееластичність зу-мовлювалася насамперед відсутністю досить ефективного, тобто дієвого механізму переливання капіталів між галузями і територіями, заморожу-ванням позичених коштів в інвестиційному процесі, що призводило до невідповідності темпів розвитку ринків інвестиційних товарів. У резуль-таті утворювалася неоптимальна капітальна структура підприємств і зни-жувалася норма прибутку. Ця обставина, у свою чергу, безпосередньо торкалась інтересів інвесторів, насамперед кінцевих зберігачів, які роз-міщували власні заощадження в банки в депозитній формі та змушені були задовольнятися граничною нормою винагороди—депозитним від-сотком.
Зазначену суперечність було вирішено на основі розвитку акціонерної власності, появи акцій та облігацій як форми мобілізації капіталів з будь-яких джерел (форми інвестицій) і водночас як документів, що засвідчу-ють право на одержання прибутку, тобто як універсальних інвестиційних товарів. Зосередження в одному об’єкті двох полярних властивостей, ха-рактерних ознак позичкового і дійсного капіталу породило нову якість — фінансовий капітал. Матеріальними носіями відносин, що виражаються фінансовим капіталом, є акції, облігації і похідні від них форми. Рух цих цінних паперів відбиває рух фінансового капіталу. Сукупний курс зазна-чених паперів є фінансовим капіталом.
А оскільки курс цінних паперів постійно коливається під впливом очі-кувань інвесторів щодо зміни норми прибутку підприємства–емітента цих паперів, а також зміни ставки позичкового відсотка, то коливається й розмір фінансового капіталу. Він має змінний, нефіксований характер, тому може змінюватись у широких межах. У цьому розумінні обсяг
200
фінансового капіталу — це розмір потенційний. Практично реалізують-ся тільки приріст капіталу під час перепродажу цінних паперів (курсова різниця) і виплачені дивіденди й відсотки.
Фінансовий капітал, відбиваючи в сукупності кругообіги позичкового і дійсного капіталу, постає як перетворена, капіталізована форма інвес-тиційного товару. Фінансовий капітал зрівнює за ступенем однорідності інвестиційні товари та інвестиційний (позичковий) капітал і тим самим перетворює абстрактний інвестиційний товар у капітал. Це дає мож-ливість порівнювати за ступенем ефективності позичковий і фінансовий капітали, що, у свою чергу, зумовлює перетворення позичкового капіта-лу на специфічний різновид інвестиційного. Саме тут закладено мож-ливості подальшої еволюції капітальних форм на основі зрощування по-зичкового і фінансового капіталу, появи нових генерацій фінансового капіталу.
Однак треба мати на увазі, що водночас із позитивними властивостя-ми фінансового капіталу, такими як еластичність інвестиційного попиту стосовно пропозиції, мобільність, він має і зворотний бік — уразливість. Будь-яка зміна попиту і пропозиції на фінансових ринках, що набирає форми припливу або відпливу запропонованих для перепродажу цінних паперів, а також припливу і відпливу позичкового капіталу, який цирку-лює на цих ринках, безпосередньо позначається на розмірі фінансового капіталу. Найяскравіше вразливість як наслідок його високої мобіль-ності, швидкого реагування на попит і пропозицію виявляється в умовах нестабільних економічних ситуацій — швидкого підвищення або падін-ня темпів розвитку.
Вразливість фінансового капіталу породжує широкий розвиток спе-кулятивних операцій на фінансових ринках, що призводить до неможли-вості визначення його загального розміру, неможливості виокремлення кругообігу фінансового капіталу з кругообігів дійсного і позичкового ка-піталу. У цілому з огляду на такий підхід фінансовий капітал характери-зується як фіктивний.
Це поняття запровадив у науковий обіг К. Маркс. Так він обґрунтовує власну позицію щодо сутності фінансового (фіктивного) капіталу: “Якщо це державні папери, вони суть капіталу тільки для того, хто їх купив, для кого вони становлять, отже, ту ціну, за яку він їх купив, становлять його капітал, вкладений у ці папери; самі вони є не капіталом, а простими борговими зобов'язаннями; якщо це іпотеки, то вони є просто посвідченнями на одержання майбутньої земельної ренти, а якщо акції, то
201
вони є просто титулами власності, що дають право на одержання май-бутньої доданої вартості. Усе перелічене не суть дійсного капіталу вар-тості, не утворює жодної складової капіталу... Це простий титул на капітал”.
За часів К. Маркса, коли тільки з’явилися перші форми фінансового капіталу, вони і вважались певною надбудовою над рухом реального ка-піталу. В Україні в перехідний період до ринкової економіки ця ситуація схожа з часом К. Маркса, і тому його позиція для України справедлива. Отже, матеріальні носії відносин фінансового капіталу в перехідний пе-ріод не утворюють жодної складової капіталу.
Тільки тоді, коли категорія фінансового капіталу в нашій державі досягне сучасного рівня розвинених країн, ціна (курс) цінних паперів відбиватиме очікувану прибутковість дійсного капіталу з урахуванням його попередньої (минулої) прибутковості. Таким чином, фіксуватиметь-ся, оцінюватиметься не наявність певної вартості (дійсного капіталу) як минулих вкладень капіталу і витрат праці, а його робота, віддача, ефек-тивність функціонування. Тільки в цих умовах можна досягти цільового прагнення всіх інвесторів — максимізувати прибуток на основі зрівнян-ня норм прибутковості різних інвестиційних товарів, що надходять че-рез ринки цих товарів у виробництво і функціонують там як дійсний ка-пітал. Звідси і фінансовий капітал — це сукупність дійсного капіталу, універсальна форма інвестиційного товару, через який позичковий капі-тал перетікає у виробництво в напрямах найбільшої ефективності його використання. І в цьому розумінні фінансовий капітал є дійсним капіта-лом, формою вкладення позичкового капіталу.
Оскільки фінансовий капітал є капіталізованою формою інвестиційно-го товару, тобто має однорідну форму матеріальних носіїв, що різняться тільки за прибутком, то він набирає ознак позичкового капіталу, стає його різновидом [48]. Таким чином, фінансовий капітал — це водночас і по-зичковий капітал. У сучасних умовах в розвинених ринкових країнах позичковий капітал дедалі більшою мірою перероджується, набираючи фінансової форми. Отже, фінансовий капітал є вищою формою розвитку капіталу, він поєднує ознаки позичкового і дійсного капіталу.
202
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
