Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
11.2. ПОКАЗНИКИ ФІНАНСОВОЇ СТАБІЛЬНОСТІ Й ІНТЕНСИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ КАПІТАЛУ ПІДПРИЄМСТВА
Фінансова стійкість є необхідною умовою стабільної, надійної діяль-ності підприємства в ринковому економічному середовищі. Вона перед-бачає спроможність своєчасного і повного виконання зобов’язань під-приємства за розрахунками з бюджетом, споживачами, постачальниками, підрядниками, кредиторами, тобто можливість підприємства здійснюва-ти всі потрібні грошові виплати і розрахунки. У світовій і вітчизняній практиці для фінансового аналізу стійкості становища підприємства або фірми використовують кілька груп показників, вибір яких залежить від цілей, що їх ставить перед собою фінансовий менеджер.
Розрізняють такі показники:
- управління фінансовим капіталом;
218
- інтенсивності використання капіталу;
- ефективності використання капіталу;
- ринкової ціни.
Показники управління фінансовим капіталом. Характеризують фінансову стабільність підприємства і дають можливість визначити ймо-вірність виживання його на ринку. Розглянемо основні з них.
Коефіцієнт автономії^. Визначається питомою вагою власного (ак-ціонерного) капіталу підприємства (ХКвл) в загальній сумі коштів (ак-тивів), авансованих йому для здійснення статутної діяльності (^Кзаг):
Ік„
Коефіцієнт автономії показує, наскільки підприємство незалежне від позикового капіталу. Вважається, що чим більшою є сума власних кош-тів підприємства, тим більша можливість упоратися з непередбачува-ними ситуаціями, що виникають у ринковій економіці, і менше ризику-ють кредитори підприємства. Стабільно високе значення Ка підприємства свідчить про можливість одержання кредитів.
КоефіцієнтманевреностіКи. Визначається сумою власного оборот-ного капіталу підприємства (£ Квл. об) в загальній сумі власного капіта-лу (ЕКзаг):
У практиці вивчення економічного стану підприємства аналіз його фінансової стабільності, як правило, поєднується з аналізом структури власного та позикового капіталу і його зміни у звітному періоді, а також з аналізом раціональності вкладення капіталу в активи підприємства. В останньому випадку особливу увагу приділяють з’ясуванню суми від-носного власного оборотного капіталу підприємства і його частки в за-гальній сумі власного капіталу. Цей показник називається коефіцієнтом маневреності й характеризує, наскільки інтенсивно підприємство залу-чає в обіг власні кошти.
У власному оборотному капіталі підприємства виокремлюють вкла-дення в мобільні кошти, які легко за короткий час можуть бути продані. Власні обігові кошти підприємства обчислюються як різниця між усім наявним оборотним капіталом і короткостроковими позиковими кошта-
219
ми (за балансом). У натурально-речовому аспекті оборотний капітал може бути представлений коштами (як готівковими, так і тими, що пере-бувають у банках на рахунках підприємства), ліквідними цінними папе-рами, запасами товарно-матеріальних цінностей, а також розрахунками з дебіторами.
За допомогою коефіцієнта маневреності можна визначити, яка части-на власного капіталу підприємства не закріплена в цінностях іммобіль-ного характеру, тобто таких, які неможливо за короткий час перевести на кошти. До іммобільних коштів зараховують будинки, споруди, устатку-вання, передавальні пристрої, довгострокові інвестиції, нематеріальні активи (права на землю, воду, природні ресурси). Отже, коефіцієнт ма-невреності є індикатором раціональності розміщення власного капіталу. Вважається, що значення коефіцієнта має бути досить великим, тобто власники, розпорядники підприємства мають дотримуватися паритетно-го принципу вкладення коштів у мобільні та іммобільні цінності.
Для радянських підприємств було характерне менше значення коефі-цієнта маневреності, ніж для підприємств ринкової економіки. Таке ста-новище зумовлювалося кількома причинами. По-перше, повною відсут-ністю такого напряму інвестування капіталів, як цінні папери. По-друге, традиційним нехтуванням підприємствами потреби раціоналізації полі-тики розміщення капіталів. Тривалий час ці поняття взагалі ігнорували-ся в централізованій економіці. Важливість їх починають усвідомлювати тільки з переходом до ринкової економіки. Стимулюючим чинником тут стали і низькі темпи НТП у країні; керівництво підприємств не турбува-ло те, що “переобтяження” їх капіталу за рахунок нарощування вартості основних фондів створює передумови для збитковості підприємств через моральне старіння капіталу. Високоліквідні кошти стають для підпри-ємств гостродефіцитними тільки в умовах розвинених ринкових відно-син. У ринковій економіці, де доводиться розраховувати не на державні, а на власні кошти, заморожування капіталу неприпустиме; підприємства змушені швидше маневрувати коштами.
Коефіцієнт покриття інвестицій Кп ;. Показує, яка частина інвес-тицій підприємства фінансується за рахунок власних коштів і довгостро-кових боргових коштів, тобто за рахунок стійких джерел. Визначають цей коефіцієнт за формулою
КпJ = ∑ ™+∑ д'3 ,
220
Де Екд.з — сума капіталу за довгостроковими зобов’язаннями; ^Азаг — загальна сума активів.
Ризик інвестицій у фірму тим менший, чим ближчий цей показник до одиниці. Однак вижити в умовах жорсткої конкурентної боротьби немож-ливо без залучення боргового капіталу. У практиці західних країн нор-мальним значенням цього коефіцієнта є 90 %, а тривогу викликає змен-шення його до 75 %.
Коефіцієнт позикових коштів в активах Кп к. Визначається питомою вагою позикових коштів в активах підприємства, тобто часткою активів підприємства, профінансованих кредиторами:
к ЕЬ
«Хпк,
2ja
заг
Sar — загальна сума позикових коштів за зобов’язаннями.
Підприємства, фірми з агресивною політикою намагаються максимі-зувати цей показник, сподіваючись на високі прибутки. Прийнятне мак-симальне значення цього коефіцієнта становить 0,3-1.
Частка довгострокової заборгованості в капіталі Уд. 3. За допомогою цього показника можна оцінити частину активів підприємства, що фі-нансується за рахунок залучення позикових коштів. Оскільки довгостро-кові угоди за лізингом покладають на підприємство обов’язок зробити ряд фіксованих платежів, то вартість зобов’язань за лізингом включаєть-ся до загальної суми довгострокового боргу. Дивіденди за привілейова-ними акціями також можна подати у вигляді фіксованих виплат, тому їх так само зазвичай відносять до довгострокових зобов’язань. Водночас привілейовані акції є власним капіталом підприємства і разом із звичай-ними акціями включаються в його загальний акціонерний капітал. Цей показник визначають за формулою
Де ІПКД
Хпк б з
Ы б. з — сума позикових коштів за довгостроковими борговими зобов’язаннями.
Коефіцієнт співвідношення позикових і власних коштів. Розраховують його як відношення позикових коштів до власного капіталу підприємства
221
(фірми). Він показує, скільки позикових коштів підприємство залучає на 1 грн вкладених в активи власних коштів і характеризує фінансову не-залежність підприємства від залучення позикових коштів. Підприємства з низьким рівнем боргу мають нижчий рівень ризику, але менші можли-вості успішної діяльності. Зазвичай підприємства в умовах спаду еконо-міки намагаються мати низький рівень боргу, але підвищують його при піднесенні економіки. Небезпечним для фінансової стабільності підпри-ємства є велике значення цього показника (близько одиниці) за низької обіговості активів підприємства.
Показники інтенсивності використання капіталу. Характеризують інтенсивність використання оборотного капіталу підприємства, ефектив-ність управління підприємством своїми активами. Розглянемо основні з них.
Коефіцієнт обіговості чистого оборотного капіталу Коб q к. Визна-чається як відношення чистого оборотного капіталу до загальних активів підприємства. Чистий оборотний капітал — це різниця між поточними активами і короткостроковими зобов’язаннями. За допомогою цього по-казника можна оцінити загальну суму коштів підприємства. За відношен-ням чистого оборотного капіталу до загальної суми активів підприємства оцінюють ефективність використання активів підприємства. Визначають цей показник так:
Ук
Коб.ч.к=ХАп~ V 3°6,
деІХ-сумапоточнихактивш;!^ — сума коштів за корот-костроковими зобов’язаннями.
Коефіцієнт обіговості оборотного капіталу Коб к. Вимірюється від-ношенням виторгу до чистого оборотного капіталу. За допомогою цього показника можна оцінити рівень використання оборотного капіталу. Виз-начають цей коефіцієнт за формулою
К0,к = |^,
де Bq п — чистий виторг від продажів; Коб — середньорічний чистий оборотний капітал.
222
Коефіцієнт обіговості товарних запасів Кобіг т з. Визначається ділен-ням чистого виторгу від продажів товарів і послуг на середньорічну вар-тість товарно-матеріальних запасів (Вт. м. з):
г>
ТГ = D4. П
°6ІГТ.3 Вт.м.з.
Висока обіговість товарно-матеріальних запасів зазвичай свідчить про ефективність управління активами, однак при цьому збільшується ризик дефіциту запасів.
Коефіцієнт обіговості дебіторської заборгованості^^ з. Показує, наскільки швидко підприємство одержує платежі за рахунками дебіторів. Цей показник визначається так:
= Вчп
^обіг. д. з ∑ Y\ ,
де ∑ Дз — середньорічна сума дебіторської заборгованості.
Низьке значення цього показника свідчить про те, що відділ, який зай-мається дебіторською заборгованістю, працює ефективно. Однак це може також вказувати на невиправдано жорстку кредитну політику і можливі труднощі в реалізації продукції в майбутньому.
Показник обіговості кредиторської заборгованості. За його допомогою можна оцінити управління кредиторською заборгованістю. Обчис-люють цей показник діленням вартості купівель підприємства на серед-ню суму кредиторської заборгованості. Оскільки вартість купівель не відображається у звітності підприємств, в аналізі використовують інший показник: собівартість реалізованої продукції плюс зміна розміру товар-но-матеріальних запасів за звітний період.
Якщо кількість днів у звітному періоді поділити на показник обіговості кредиторської заборгованості, то можна одержати термін її погашення.
Показники ефективності використання капіталу. Визначаються через показники прибутку і рентабельності. Прибуток і рентабельність — результат великої кількості фінансових рішень. У розрахунку показників прибутку можуть використовувати різні модифікації показника прибут-ку. Це дає можливість виявити не тільки ефективність капіталу, а й оціни-ти інші його особливості. Наприклад, якщо рентабельність розрахувати за валовим прибутком, можна судити, наскільки підприємству вдасться використати ціновий чинник як спосіб підвищення ефективності.
223
Коефіцієнти різних модифікацій прибутку показують комбінований ефект управління активами і фінансовим капіталом. Розглянемо основні з цих показників.
Коефіцієнт мінливості прибутку Кмін п. Визначає і вимірює коливан-ня прибутку від середнього його значення. Обчислюють його так:
МІН. П
Псер
де Пзаг — загальний річний прибуток до сплати відсотків і податків; Псер —середній прибуток.
Порівнюючи значення цього показника за кілька років, можна оціни-ти стабільність фінансового становища підприємства. Доцільно використовувати цей показник і при оцінюванні допустимого рівня боргу, тому що в разі меншого коливання прибутку рівень боргу може бути відносно вищий.
Прибуток на інвестований капітал Пінв. Показує віддачу на інвестований капітал. Розраховують його так:
Пч + ^>
ШВ
Квл+ХБ
де П — чистий прибуток після відрахування податків і відсотків; ХР -сумавшсоткш; £б — сума боргу підприємства.
Коефіцієнт виплати дивідендів Кв Оцінює частку прибутку, що виплачується як дивіденди на акції. Визначають цей показник за формулою
Дакц
пакц
к„-£-,
де Дащ — дивіденди на одну акцію; Пащ — очікуваний прибуток від однієї акції.
Цей коефіцієнт залежить від структури акціонерного капіталу підприємства, галузі виробництва, до якої належить підприємство, і від пер-спектив її розвитку. Прибуток, не виплачений як дивіденди, повертаєть-ся до виробничої діяльності.
Прибуток на власний (акціонерний) капіталКп в к. Визначають за до-помогою коефіцієнта, що характеризує ефективність інвестицій у влас-ний капітал:
224
к п
п. в. к
Вв. к
де Вв.к —середньорічна вартість власного капіталу підприємства.
Прибуток на активи підприємства Кп а. Розраховують діленням чис-того прибутку після відрахування суми податків на сукупні активи:
_пмг-Хп
а У А
де ІП -сумаподаткш; £А -середньою сума активи,
Цей показник багато економістів вважають найкращим індикатором спроможності підприємства використовувати активи. Прибуток на акти-ви, розрахований за наведеною формулою, іноді дає збої, якщо порівню-ються підприємства з різною структурою капіталу. Причина полягає в тому, що чим більші відсотки платить підприємство, тим менша сума оподатковуваного прибутку. Щоб “очистити” цей показник від розбіжно-стей у структурі капіталу, формулу дещо змінюють:
к п
Показники ринкової ціни. Об’єднують дані бухгалтерського обліку підприємства і ринку цінних паперів. Розглянемо основні з них.
Коефіцієнт ринкової вартості та прибутку Кв п. Визначається відно-шенням ринкової ціни однієї акції підприємства (Ц акц) до очікуваного прибутку від однієї акції:
Цр.акц
в. п
пжц
Цей показник характеризує сприятливе ставлення до підприємства на ринку і ринкове сприйняття ступеня ризику підприємства. Якщо прибут-ки підприємства і його потенціал на ринку збільшуються, то цей коефі-цієнт збільшуватиметься. Якщо становище підприємства на ринку погіршується або ризикованість його операцій підвищується, то зазвичай цей коефіцієнт зменшується.
Коли очікується, що дивіденди збільшуватимуться за стабільною став-кою, то поточна ціна однієї акції становитиме
225
тт =__________/А оч__________
Макц -∆
04. 1НВ v^ 04. ДИВ
деД —очікуване значення дивідендів наступного року; П . —при-буток, який швестори ошкують одержати від швестищй; ∆СТ0Ч.ДИВ -очікувана ставка збільшення дивідендів.
Щоб знайти відношення ціни до прибутку, потрібно розділити обидві частини останньої формули на очікуваний прибуток від однієї акції:
Цакц = Доч 1
-*--*-акц ^акц ^оч. інв ^ *- оч. див
Велике значення цього показника свідчить про те, що інвестори очі-кують істотного збільшення дивідендів; вкладення в ці акції не несуть великого ризику, і тому інвестори згодні на невеликий прибуток; очі-кується, що підприємство досягне лише середнього рівня розвитку через виплату для дивідендів великої частини прибутку.
Ставка дивідендів СТдив. Показує співвідношення між сумою диві-дендів за акції і ціною однієї акції:
CT ∑ іДактт
Див
Цакц
При стабільному рівні збільшення дивідендів формула набере вигляду ГТ = ТТ -∆ГТ
ДИВ ІНВ 04. ДИВ.
Отже, інвестори очікують низький рівень збільшення дивідендів, або ризик вкладення коштів в акції сприяє збільшенню прибутку.
Відношення ринкової ціни акції до бухгалтерської Цбух акц. Акції підприємств (фірм) з високим рівнем прибутковості, як правило, продають за вищою порівняно з бухгалтерською ринковою вартістю. Бухгалтер-ську ціну однієї акції розраховують так:
ТТ =Ак
■М бук. акц дт- ,
де Ак — акціонерний капітал; N — кількість акцій в обігу.
Акціонерний капітал дорівнює бухгалтерській вартості звичайних акцій плюс нерозподілений прибуток, тобто сума, яку підприємство одер-жало від акціонерів або інвестування. Розділивши ринкову ціну акції на
226
цей показник, одержимо коефіцієнт відношення ринкової ціни акції до бухгалтерської вартості.
Прибуток на акцію. Це прибуток підприємства (фірми), призначений для акціонерів, розділений на середню кількість звичайних акцій, що обертаються на ринку протягом року. Однак за цим показником можна робити прогнози тільки на близьку перспективу.
Коефіцієнт Тобіна (названий ім’ям економіста Дж. Тобіна). Виражає відношення суми зобов’язань і власного (акціонерного) капіталу під-приємства до відновної вартості активів. Цей показник схожий з показ-ником відношення ринкової вартості акції до бухгалтерської її вартості, але він має й істотні відмінності. Чисельник відношення включає всі зо-бов’язання підприємства і весь акціонерний капітал, а не тільки суму зви-чайних акцій. До знаменника входять всі активи, а не тільки акціонерний капітал підприємства. Крім того, ці активи показуються не за тією ціною, що фігурує в бухгалтерській звітності, а за їх відновною вартістю (вар-тістю заміщення), яка через інфляцію звичайно перевищує початкову.
Дж. Тобін довів, що фірма має стимул до інвестицій, якщо q>1, тобто коли виробниче устаткування коштує більше, ніж його відновна вартість, і що вона припинить інвестиції, коли значення q=1. Якщо q < 1, то фірма не має стимулу до інвестицій.
Якщо значення q велике, це означає, що фірма має великі переваги в конкурентній боротьбі, стабільне фінансове становище і добрі перспек-тиви розвитку.
Проведення комплексного аналізу фінансового становища підприєм-ства дає можливість всебічно оцінити його діяльність. Однак розглянуті показники будуть корисні тільки тоді, коли їх можна порівняти з іншими аналогічними показниками: наприклад, виявити тенденцію розвитку фір-ми за певні проміжки часу або середні показники однієї фірми порівню-вати із середніми показниками інших фірм.
227
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
