Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
Розділ 12 ФІНАНСОВІ ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ СИСТЕМИ ІНВЕСТИЦІЙ ПІДПРИЄМСТВА В УМОВАХ РИНКУ. 12.1. СПОСОБИ І МЕТОДИ ВИБОРУ ІНВЕСТИЦІЙНИХ РІШЕНЬ В УМОВАХ РИЗИКУ
Підприємство як система розвивається подібно до зміни періодів фор-мування, функціонування і відновлення. Відповідно й процес фінансового управління складається з управління формуванням системи інвестицій і системи фінансових ресурсів та фінансових джерел підприємства; роз-поділом прибутку; процесом зростання або скорочення фінансових мож-ливостей підприємства. Кожний період характеризується метою, засоба-ми її досягнення й отриманими результатами [27].
Мета періоду формування полягає у створенні індивідуальної систе-ми інвестицій підприємства, адекватної потребам ринку і внутрішнім
247
можливостям. Засобом досягнення мети є інвестиції та вибір фінансових джерел для їх здійснення. Через формування системи інвестицій створюється капітал підприємства.
Зазначимо, що мета періоду формування і його результат не завжди збігаються. Мало того, між ними можуть виникати суперечності, основ-на причина яких полягає в тому, що зовнішнє середовище підприємства може змінюватися швидше, ніж внутрішнє. Існує два розуміння категорії інвестування. У широкому значенні інвестування — це вкладення будь-яких коштів з метою подальшого одержання прибутку, у вузькому — це вкладення коштів у матеріальну частину бізнесу, тобто в основний та оборотний капітал підприємства [26].
Метою інвестування є одержання вигоди. Для вимірювання вигоди використовують дохід і прибуток. Імовірність досягнення мети залежить від правильності оцінювання ризику, повноти і точності його роз-рахунку.
Якщо інвестиційне рішення приймається в умовах визначеності, то враховується насамперед одна змінна — віддача, або рентабельність. На-приклад, якщо від проекту А очікується рентабельність 20 %, а від проекту Б— 35 %, то вибір за інших рівних умов однозначний. Вибір інвес-тиційного проекту в умовах ризику складніший, бо визначається вже двома змінними — віддачею і ризиком. Наприклад, проект А обіцяє біль-шу віддачу, але водночас він ризикованіший. За цих умов вибір залежить від ставлення підприємства до ризику і віддачі.
Кожне підприємство з огляду на власні особливості по-своєму ста-виться до ризику і віддачі. Більшість підприємств вважають кращими проекти, не пов’язані з ризиком. Водночас ставлення до ризику багато в чому залежить від розміру капіталу, наявного на підприємстві. Якщо він невеликий і становить, наприклад, 100 млн грн, то втрата для під-приємства 20 млн грн дуже істотна. Якщо розмір капіталу становить 1 млрд грн, то ставлення до втрати 20 млн грн буде іншим, підприємство може ризикувати. Це пояснюється дією закону граничної корисності ка-піталу, що зменшується. Підприємці, чий капітал не перевищує певної межі, намагаються уникати ризику; при переході цієї межі суб’єктивна оцінка цінності капіталу знижується, і інвестори ризикують сміливіше.
Таким чином, в умовах ринкової економіки кожне підприємство, ви-бираючи інвестиційний проект, повинно оцінити ризик.
У світовій практиці існує кілька методів оцінювання ризику: статис-тичний, експертний і комбінований.
248
Статистичний метод вимірювання ризику полягає у вивченні ста-тистики втрат, що були на тому чи іншому підприємстві: встановлюють імовірність одержання економічної віддачі й визначають середній розмір цієї віддачі, після чого складають прогноз. Основними інструментами статистичного методу є варіація і дисперсія.
Варіація — це зміна (коливання) величини ознаки (наприклад, зміна економічної рентабельності при переході від одного випадку, варіанта до іншого або за роками).
Варіацію можливих наслідків інвестиційних рішень можна здійснити за допомогою двох величин: економічної віддачі та ймовірності одержан-ня віддачі на рівні и-го періоду в майбутньому періоді. Нульова ймовір-ність означає неможливість одержання віддачі, одинична — обов’язкове одержання віддачі. Сума ймовірностей усіх можливих варіантів одержан-ня віддачі дорівнює одиниці, тобто
i=1
Як приклад розглянемо підприємство, що спеціалізується на виробництві залізобетонних панелей для житлового будівництва. На підпри-ємстві вважають, що результати минулих років є представницькими і ба-жають оцінити власне інвестиційне рішення на наступний рік.
Припустимо, що підприємство має таку рентабельність за роками:
Рік 1983 1984 1985 1986 1987 1988 1989 1990 1991 1992
Економічна
рентабельність, % 12 16 16 13 18 18 16 17 22 22
Визначимо середню віддачу за цей період:
^ = 12 + 16 + 16 + 13 + 18+18 + 16 + 17 + 22 + 22 = 17 10
З наведених даних бачимо, що віддача 12 % була тільки один раз за 10 років, тобто ймовірність цього випадку дорівнює 0,1; віддача 16 % зу-стрічається тричі, тобто ймовірність дорівнює 0,3; віддача 13 % — один раз, тобто ймовірність дорівнює 0,1; віддача 18 % — двічі, ймовірність дорівнює 0,2. Середню віддачу за десять років можна розрахувати також іншим способом:
г =12⋅0,1 + 16⋅0,3 + 13⋅0,1 +18⋅0,2 + 17⋅0,1 + 22⋅0,2 = 17 %.
249
У загальному вигляді рівняння для визначення віддачі має такий вигляд:
n
i= ∑
де ri — фактичне значення показника віддачі; Рi — імовірність одержан-ня віддачі ri у майбутньому.
Варіація вимірюється дисперсією (Д) — швидкістю коливання значень можливих варіантів навколо середнього значення.
Дисперсія — це ступінь розкиду (розсіювання):
д=∑ ri-r)2Pi,
де r —середнє значення показника віддачі.
Якщо з дисперсії добути квадратний корінь, то одержимо так зване стандартне відхилення. Що вище його значення, то ризикованішими є розглянуте рішення та вся діяльність підприємства. Такі розрахунки можна зробити для кожного рівня віддачі виходячи з уже відомих даних економічної рентабельності. Приклад розрахунку дисперсії наводиться в табл. 5.
Таблиця 5 Розрахунок дисперсії
|
ri |
Pi |
ri Pi |
ri -r |
(ri-r )2 Pi |
|
12 |
0,1 |
12 ⋅ 0,1 = 1,2 |
12 - 17 = -5 |
(-5) ⋅ (-5) ⋅ 0,1 = 2,5 |
|
13 |
0,1 |
13 ⋅ 0,1 = 1,3 |
13 - 17 = -4 |
(–4) ⋅ (-4) ⋅ 0,1 = 1,6 |
|
16 |
0,3 |
16 ⋅ 0,3 = 4,8 |
16 17 = 1 |
(-1) ⋅ (-1) ⋅ 0,1 = 0,1 |
|
17 |
0,1 |
17 ⋅ 0,1 = 1,7 |
17 - 17 = 0 |
0 ⋅ 0 ⋅ 0,1 = 0 |
|
18 |
0,2 |
18 ⋅ 0,2 = 3,6 |
18 - 17 = 1 |
1 ⋅ 1 ⋅ 0,1 = 0,1 |
|
22 |
0,2 |
22 ⋅ 0,2 = 4,4 r =17 |
22 - 17 = 5 |
5 ⋅ 5 ⋅ 0,1 = 2,5 D2 =6,8 |
Найнижчою (12 %) віддача була в 1983 р. Оскільки така віддача спос-терігалася тільки раз за 10 років, то ймовірність цього випадку дорівнює 0,1. Ураховуючи, що середня віддача за 10 років дорівнює 17 %, відхи-лення віддачі за 1983 р. від середнього значення становить 5 % (17 - 12). Загалом за 10 років дисперсія дорівнює 6,8, а стандартне відхилення — 2,6 %. Це невисокий ступінь відхилення. Отже, наступного року очі-кується (з достатньою вірогідністю) рентабельність 19,6 % (17 + 2,6).
250
Варто враховувати, що статистичний метод потребує великої кількості вихідних даних, які не завжди має фінансовий менеджер. За відсутності інформації прийнятнішим є експертний метод.
Експертний метод вимірювання підприємницького ризику грун-тується на узагальненні думок досвідчених підприємців або фахівців. При цьому експерти мають доповнювати власні оцінки даними про ймо-вірність виникнення різних розмірів втрат.
Можливе також комбінування статистичного й експертного методів, тобто можна використовувати комбінований метод оцінювання ризику. Одним із способів зменшення ризику підприємницької діяльності є диверсифікація виробництва й інвестицій. Але при цьому потрібно вибра-ти таку комбінацію видів діяльності, яка зменшила б ризик фінансового банкрутства підприємства. Наприклад, на підприємстві залізобетонних виробів, що спеціалізується на виробництві залізобетонних панелей для житлового будівництва, потенційно можна організувати виробництво сталевих конструкцій та дерев’яних виробів, тобто диверсифікувати його.
Доходи підприємства залежать від поведінки покупця на ринку, тому треба проаналізувати попит на таку продукцію. З метою зниження ризи-ку при формуванні портфеля інвестицій переважно вибирають виробниц-тво такої продукції (послуг), коли в разі збільшення попиту на один вид продукції попит на інший падає. Диверсифікація, як правило, зменшує сукупну рентабельність на підприємстві, але при цьому знижує ризик різкого зменшення прибутку.
Найважливішим завданням підприємства є оцінювання ефективності запланованих капіталовкладень. У світовій практиці для її визначення найчастіше застосовують такі методи розрахунку: часу окупності; чистої поточної вартості; середнього прибутку; внутрішньої норми рентабельності; індексу рентабельності. Розглянемо їх докладніше.
Метод розрахунку часу окупності грунтується на розрахунку строку окупності, тобто зводиться до обчислення оборотного періоду, за який інвестиції починають приносити прибуток.
Приклад. Нехай у проект А потрібно вкласти 600 млн грн, а у проект Б — 650 млн грн. Проект А за 5 років дасть дохід на суму 750 млн грн (270 + 200 + 120 + 90 + 70). За час експлуатації буде отримано прибуток 150 млн грн (750 – 600). За прогнозами, проект вдасть дохід на суму 900 млн грн (400 + 350 + 100 + 50), тобто за час експлуатації прибуток стано-витиме 250 млн грн (табл. 6).
251
Таблиця б Порівняння інвестицій у різні проекти і доходів від них за роками
|
Рік |
Дохід від інвестицій проекту |
|
|
Л (600 млн грн) |
£(650 млн грн) |
|
|
1-й 2-й 3-й 4-й 5-й Разом Прибуток (загальний дохід - інвестиції) |
270 200 120 90 70 750 150 (750 - 600) |
400 350 100 50 0 900 250 (900 - 650) |
З розрахунків бачимо, як швидко підприємство зможе перетворити інвестиції й активи назад у гроші. Перевагою цього методу є його прос-тота.
Водночас метод розрахунку часу окупності має певні недоліки. По-перше, строк окупності не завжди є об’єктивною мірою визначення при-бутковості, по-друге, ігнорується потік доходів після окупності.
Щоб оцінити капіталовкладення, потрібно визначити інвестиції, дохід і прибуток для кількох альтернативних проектів у часі. На цьому грун-тується метод розрахунку чистої поточної вартості. За його допомогою порівнюється поточна вартість майбутніх грошових надходжень від програми капіталовкладень з початковим відпливом коштів, пов’язаним з капіталовкладеннями. Чисте надходження готівки визначається як різ-ниця між планованим доходом від інвестицій і планованими витратами на них.
Приклад. Припустимо, що інвестиції потрібно вкладати зараз, тому їх вартість після дисконтування дорівнює сумі, яку треба вкласти (множ-ник дисконту дорівнює одиниці). Водночас доходи будуть отримані че-рез рік, два або кілька років, тому сьогодні ті доходи, що будуть отримані в майбутньому, коштують менше.
Дисконтування дає можливість встановити нинішній фінансовий екві-валент майбутньої суми, тобто зменшити її на прибуток, що наростає за певний термін, за правилом складних відсотків. Наприклад, якщо сьо-годні інвестується 1000 грн під 10 % річних, то в майбутньому інвестор отримає: через один рік — 1000 (1 + 0,1) = 1100 грн, через два роки — 1000 (1 + 0,1)2 = 1210 грн і т.д.
У загальному вигляді процес реінвестування можна записати так:
MB = HB(1 + r)n ,
252
де MB — вартість, що буде отримана в майбутньому; НВ — нинішня вартість майбутніх прибутків; т — ставка відсотка; п — кількість років, за які робиться підсумовування.
Знаючи вартість, що буде одержана в майбутньому, і ставку відсотка, можна визначити нинішню вартість майбутніх прибутків:
НВ =
MB
.
(1 + г)
Нинішня вартість передбачуваної грошової суми в майбутньому буде тим нижчою, чим вища ставка відсотка в банку і довший термін, необхід-ний для її отримання.
Порівняємо нинішню вартість майбутніх прибутків від втілення проектів А і Б (табл. 7).
Розрахунок поточної вартості
Таблиця 7 млнгрн.
Показник
Вартість за проектом Л
абсо-лютна
після дисконтування
Вартість за проектом Б1
абсо-лютна
після дисконтування
Інвестиції (витрати) Дохід за рік:
1-й
2-й
3-й
4-й
5-й
Сукупний дохід
Нинішня вартість сукупного прибутку, який буде отримано в майбутньому
600
270
200
120
90
70 750
150
600
245,45 = 165, 29 =
90, 23 =
61,52 =
43,75 =
270 (1 + 0, 1)
200 (1 + 0,1)2
120 (1 + 0, 1) 3
90 (1 + 0, 1) 4
70
(1 + 0,1) 606,24
6,24
650 400
350
100
50
0 900
250
650
363,64 = 189, 26 =
75,19 =
34,18 =
400 (1 + 0,1)
350 (1 + 0,1)
100 (1 + 0,1)
50 (1 + 0,1)
0
762,27
112,27
253
З даних табл. 7 випливає, що кращим є проект Б. У загальному виг-ляді чиста поточна вартість
ЧПВ = ПВ KB, де ПВ — поточна вартість прибутку,
пв = ^1т+ ^2 + --- + ^Цг = ^;
(1 + г) (1 + г) 2 (1 + г)п (1 + г) t
KB — відплив коштів через капіталовкладення. Тоді
чпв = ^-кв
(1 + г)
де Д t — очікуваний приплив коштів за період t (t = 1, 2,..., и); г — від-дача, або рентабельність.
Отже, чиста поточна вартість — це різниця між сумою дисконтова-них чистих грошових доходів та інвестиціями. Якщо чиста поточна вар-тість позитивна, то інвестиції перспективні для підприємства. При цьо-му вибирають проекти з вищою чистою поточною вартістю.
При використанні методу розрахунку середнього прибутку середній прибуток визначається відношенням загального прибутку до середніх інвестицій за період реалізації проекту. Вибирають проекти з найвищою рентабельністю (табл. 8).
Таблиця 8 Розрахунок середнього прибутку
млнгрн.
|
Показник |
Проекте |
Проекте |
|
Сукупні інвестиції |
600 |
650 |
|
Прибуток |
150 |
250 |
|
Середні інвестиції |
120 |
130 |
|
Середній прибуток |
30 |
50 |
|
Середній відсоток прибутку |
25 |
38 |
У розглядуваному прикладі проект Б передбачає вищий відсоток середнього прибутку і тому кращий, якщо брати до уваги однаковий п’я-тирічний період. Метод розрахунку середнього прибутку можна засто-совувати для порівняння різних інвестиційних проектів, але він необ’єк-тивний для обчислення відсотків середнього прибутку. Цей метод не враховує також в чистому вигляді нинішню вартість майбутнього при-бутку.
254
За методом розрахунку внутрішньої норми рентабельності внутрішня ставка віддачі визначається як ставка дисконту, що забезпечує рівність нинішньої вартості чистого потоку прибутків від проекту і вар-тості суми інвестицій:
П тт
КВ = У Af
де г — дисконтна ставка, за якої чиста поточна вартість дорівнює нулю.
Існує правило: якщо внутрішня норма рентабельності перевищує від-соткову ставку дисконту або дорівнює їй, то інвестиції доцільні.
Програми інвестицій можуть виключати одна одну, якщо одну з них, наприклад, через обмеження фінансових джерел не можна реалізувати. У цьому разі програми класифікують за принципом привабливості для інвестора.
Найефективнішими при виборі інвестицій вважаються метод розрахунку чистої поточної вартості та метод розрахунку індексу рентабельності. Індекс рентабельності оперує з такими самими змінними, що й чиста поточна вартість, але комбінує їх по-іншому. Показник рента-бельності інвестицій визначається як відношення поточної вартості при-бутку до витрат на капіталовкладення:
Якщо РІ > 1, то інвестиції ефективні.
Проте метод розрахунку часу окупності, хоча й має істотні недоліки, про які йшлося, широко використовують на практиці. Це пов’язано, по-перше, з його простотою, по-друге, з тим, що підприємство часто біль-шою мірою інтересує строк окупності, оскільки за невизначеності умов господарювання підприємство побоюється банкрутства. У перехідний період до ринкової економіки цей метод є найприйнятнішим через високу нестабільність економіки і недостатню підготовленість менеджерів. Од-нак визначити найкращий варіант можна тільки на основі методу розра-хунку чистої поточної вартості.
Підприємство вибирає інвестиційний проект не ізольовано, а у взаємозв’язку з існуючими видами діяльності та іншими проектами. Тому, вибираючи той чи інший проект інвестицій, важливо знати ступінь зв’язку між цими проектами або видами діяльності. Якщо одним з основних зав-дань фінансового управління підприємством є забезпечення його вижи-вання, тобто зменшення ризику в умовах різкого зниження прибутку, то
255
при формуванні структури підприємства потрібно забезпечити диверси-фікацію за збутом на ринку і за життєвим циклом продукції, яку випус-кає підприємство. Загальною тенденцією через це є перехід до ринкової економіки, від спеціалізації до диверсифікації.
Таким чином, основним способом зменшення ризику за ринкової еко-номіки є диверсифікація, але вона не може зменшити будь-якого ризику, адже на підприємство істотно впливають процеси, що відбуваються в економіці в цілому. Наприклад, якщо очікується криза або піднесення, змінюється ставка банківського відсотка або приймається непередбачу-ване урядове рішення, ризик за допомогою диверсифікації зменшити не-можливо. Такий ризик називається недиверсифікаційним, або несистематичним.
Під час вибору проекту інвестицій і формування портфеля важливо, щоб цей проект узгоджувався з коротко- та довгостроковою стратегіями розвитку підприємства.
Приклад. Часто підприємство, визначивши рентабельні проекти, які відповідають його стратегії, стає перед проблемою: для їх реалізації не вистачає фінансових коштів. У такому разі розраховують рентабельність інвестицій з внутрішніх і зовнішніх джерел (табл. 9).
Таблиця 9 Розрахунок рентабельності інвестицій
|
Проект |
Прогнозований річний прибуток, млнгрн. |
Рентабельність інвестицій, % |
Чистий прибуток, млнгрн. |
Чиста рентабельність інвестицій, % |
Рентабельність інвестицій з внутрішніх джерел, % |
|
А Б В |
400 300 10 |
40 30 10 |
350 250 –40 |
35 25 -4 |
70 50 -8 |
Підприємство, маючи тільки 1000 млн грн власних джерел фінансування інвестицій, якщо не вдаватиметься до зовнішніх джерел фі-нансування, віддасть перевагу проекту А, що обіцяє принести прибуток 400 млн грн. Якщо ж підприємству вдасться одержати ще 500 млн грн на кожний проект, то воно зможе фінансувати обидва проекти А і Б, інвес-тувавши на них по 500 млн грн власних і залучених коштів.
Прогнозований прибуток за інвестиціями на кожний проект зменшить-ся на 50 млн грн, що підуть на оплату відсотків за залучені кошти. Отже, чистий прибуток за проектом А становитиме 350 млн грн, а за проек-том Б— 250 млн грн. Сумарний прибуток підприємства дорівнюватиме
256
600 млн грн (350 + 250). Це більше, ніж підприємство може одержати без залучення додаткового капіталу. Порівняння рівня рентабельності інвес-тицій з рівнем відсотка, що сплачується за залучення додаткових коштів, є важливим принципом кваліфікованого менеджменту.
Якщо рівень прибутку на інвестиції перевищує рівень плати за залу-чений капітал, зовнішнє фінансування доцільне.
Усі розглянуті методи і способи ефективного інвестування потрібні фінансовому менеджеру для обгрунтованого впорядкування інвестицій-ного кошторису і вибору на його основі портфеля інвестицій. Вибір інве-стиційного портфеля тісно пов’язаний з вибором джерел фінансування, їх оцінюванням і вибором співвідношення власних і позикових коштів, тобто з формуванням системи фінансових джерел.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
