Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
12.2. ФОРМУВАННЯ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ І ДЖЕРЕЛА ЇХ УТВОРЕННЯ НА ПІДПРИЄМСТВІ
Фінансові ресурси — це кошти, виділені з тієї частини сукупного сус-пільного продукту, яка без порушення об’єктивної (природної) пропор-ційності суспільного виробництва може бути спрямована на розширення соціально-економічної системи в цілому.
Фінансові ресурси є водночас об’єктивною макроекономічною катего-рією, зміст якої визначається умовами матеріально-фінансової збалансо-ваності економіки. Рівність надходження і витрат фінансових ресурсів свідчить про те, що платоспроможний попит підприємств та організацій, який формується внаслідок фінансування витрат на розвиток народного господарства і функціонування невиробничої сфери, має матеріальне по-криття, оскільки відповідає створеним фінансовим ресурсам.
Специфічний зміст фінансових ресурсів досить повно визначається наявністю певних ознак. По-перше, це фонди коштів акумуляційного ха-рактеру, що утворюються в результаті виробництва, розподілу і перероз-поділу сукупного суспільного продукту і національного доходу. По-дру-ге, це кінцеві прибутки, тобто кошти, призначені для обміну на товари. По-третє, це прибутки після реалізації товарів. Отже, джерелами фор-мування фінансових ресурсів є амортизація, прибуток, відрахування до фонду соціального страхування і пенсійного фонду, податок на додану вартість, акцизи, податки з населення, надходження від зовнішньоеконо-мічних операцій та продажу населенню цінних паперів. Кредитні ресур-
257
си, на нашу думку, неправомірно зараховувати до фінансових ресурсів, оскільки їх формування не пов’язане зі створенням нових матеріальних благ, а відбувається внаслідок перерозподілу фінансових ресурсів. Однак приріст вкладів населення в банках варто розглядати як джерело фінан-сових ресурсів, оскільки в матеріально-речовому аспекті їм відповідають ресурси, що вивільнюються внаслідок нагромадження.
В умовах ринку джерела фінансування підприємства відрізняються від традиційних для планової економіки. Нині частка бюджетних коштів для фінансування інвестицій, терміни надання кредиту різко скорочуються. Ці процеси закономірні в перехідний період до ринкової економіки.
Водночас обмежуються власні джерела підприємств, до яких належать статутний капітал; фонди, створювані з чистого прибутку; амортизаційні відрахування. У цьому зв’язку в умовах ринку підприємства змушені шукати нові джерела фінансування на ринку капіталів.
Рух капіталів за ринкової економіки можна відобразити у двох аспек-тах. По-перше, рух доходів і витрат у таких секторах економіки, як під-приємницький бізнес, державний, міжнародний (суспільний) та приват-ний сектори. Різниця між доходами і витратами в будь-якому секторі дає заощадження. По-друге, рух капіталів (заощаджень) між секторами.
Щоб краще зрозуміти рух капіталів, розглянемо ці аспекти детальніше.
Сектор бізнесу купує у приватного сектора робочу силу, а у зворотному напрямку спрямовує потік заробітної плати. Приватний сектор части-ну цього прибутку сплачує державі у вигляді податків, частину витрачає на купівлю товарів і послуг у бізнесу й держави, а частину, що зали-шається, спрямовує на заощадження. Державний сектор видає заробітну плату державним службовцям, купує товари і послуги у бізнесу. Дже-релами цих витрат є державні податки, отримані від бізнесу і населення, а також доходи від державної та підприємницької діяльності (рис. 34).
Грошові фонди в економіці безперервно рухаються від заощаджувачів, які акумулюють кошти, до позичальників, які використовують ці кошти. Будь-яка господарська одиниця, яка зберігає кошти, може стати інвесто-ром. Найбільшими постачальниками грошового капіталу у країнах з роз-виненою ринковою економікою є сім’ї та фінансові інститути: банки, страхові компанії, пенсійні та інші фонди. Заощаджувачами можуть бути і підприємства. Розвиток ринку капіталу залежить від ступеня нагромад-жень у бюджеті сім’ї, підприємства, держави. Основними споживачами коштів є підприємства (фірми) та уряд. Населення також може бути по-зичальником, але його частка незначна.
258
Рис. 34. Схема руху капіталів у ринковій економіці
Функції перерозподілу капіталів між секторами й окремими господарськими одиницями виконує фінансовий ринок (рис. 35). У широкому розумінні — це відносини між населенням, підприємствами і державою з приводу перерозподілу вільних коштів на основі повної економічної са-мостійності, механізму саморегуляції ринкової економіки, внутрішньо-та міжгалузевого переливання фінансових ресурсів. Він доповнює і ко-ригує бюджетний метод, що був єдиним в умовах планової економіки.
Вихід підприємства на фінансовий ринок має на меті збільшити фінан-сові можливості підприємства і зменшити ризик підприємницької діяль-ності. Фінансовий ринок включає ринок грошей і ринок цінних паперів (фондовий ринок).
Розрізняють відносини між заощаджувачами і споживачами на пер-винному і вторинному фондовому ринках. Первинний ринок формуєть-ся за рахунок емісії цінних паперів підприємства (фірми, акціонерного товариства, компанії тощо). Продаж цінних паперів може бути прямим і непрямим. Пряме інвестування — це продаж цінних паперів населенню або інвесторам інституціонального типу. Непряме інвестування — це продаж цінних паперів через посередника (рис. 36). Вторинний ринок — це повторна купівля-продаж цінних паперів через біржу або позабіржо-вийобіг.
Проаналізувавши рух капіталу на ринках, можна виокремити основні чинники, що впливають на фінансування підприємства.
- Рівень заощаджень населення, який, у свою чергу, залежить від рівня і розподілу доходів, податкової політики держави. Низький рівень заощаджень населення та їх розподіл на користь поточного споживання істотно обмежують розвиток фінансового ринку.
259
Рис. 35. Схема руху заощаджень між секторами економіки
Інвестиції
Позичальники
Інвестиційні фонди
Інвестори
Інвестиції
Інвестиційні фонди Фінансові посередники
Інвестиційні фонди
Рис. 36. Схема прямого і непрямого інвестування
260
- Рівень конкуренції між споживачами заощаджень, тобто між інвес-тиційними інститутами, банками, державою, пенсійним і страховим фондами. Варто очікувати загострення конкуренції між основними фінансовими інститутами за заощадження з випуском в обіг прива-тизаційних чеків (сертифікатів).
- Ступінь і напрям участі іноземного сектора в національному фінансовому ринку. Найімовірніше, що заощадження насамперед спрямовуватимуться на купівлю цінних паперів іноземних компаній.
- Рівень віддачі на інвестований капітал, який визначатиметься рівнем ефективності функціонування підприємств.
Як і на будь-якому іншому ринку, попит і пропозиція на фінансові ре-сурси врівноважуються за допомогою механізму цін, що визначає ціни й на фінансовому ринку. Віддача за інвестиціями повинна врівноважувати сукупний попит і сукупну пропозицію. Пропозиція заощаджувачів тим вища, чим вища віддача за вкладеним капіталом, а попит споживачів капі-талу тим вищий, чим менша пропозиція капіталу (рис. 37).
О К, Обсяг фінансових ресурсів К
Рис. 37. Схема рівноваги попиту і пропозиції на ринку фінансів: SS — попит
на фінансові ресурси; PP — пропозиція фінансових ресурсів;
OK1 — обсяг фінансів; i1K1 — рівновага
Основними чинниками, що визначають попит і пропозицію фінансо-вих ресурсів, є ринкова віддача, витрати на залучення капіталу, період, на який залучаються кошти, ризик.
Ринкова віддача має дві складові: віддачу, яку хочуть одержати від інвестування капіталу; індексацію, що компенсує очікуваний темп ін-фляції.
261
З метою визначення потреби підприємства в додатковому фінансу-ванні потрібно спрогнозувати обсяг продажів. Якщо він збільшується, то мають збільшуватися й активи, а отже, власні кошти підприємства і його зобов’язання. Частково потреби в додатковому фінансуванні можна за-довольнити за рахунок збільшення прибутку, а частково — за рахунок за-лучення зовнішніх джерел. Додаткова потреба у фондах
КД=∆АД-∆З-∆ПЧ,
де ∆АД -додатковий приріст активів; ∆3 - приріст зобов’язань; ∆Пч —приріст чистого прибутку.
Що швидше збільшується обсяг продажів, то більша потреба в додат-ковому фінансуванні. Зазвичай до певної межі темпу зростання (3-5 %) підприємство може обійтися власними джерелами, але при перевищенні цієї межі потрібно залучати фінансові ресурси.
Найважливішим моментом прогнозування потреби підприємства у фі-нансових ресурсах є прогнозування його прибутку. Фінансове прогно-зування формується на основі руху грошових потоків, що визначаються за формулою
ГП = Пр - Пп ± ПРД в + Авід - Косн - Коб,
де П — прибуток від реалізації до відрахування відсотків і податків; Пп — податки підприємства; ПРд в — позареалізаційні доходи і витрати; Авід — амортизаційні відрахування на відновлення основних фондів; Косн — інвестиції в основні фонди; Коб — інвестиції в обігові фонди.
Моделювання майбутніх доходів звичайно будується на основі аналі-зу базових показників і виявлення чинників, які найбільшою мірою впли-вають на доходи в майбутньому.
Якщо підприємство очікує, що доходи найближчими роками дорівнюватимуть середнім за останні кілька років, то очікуваний дохід за пе-ріод t визначають за формулою
E(Xt) = ∑Kt- iXt- i,
i=1
де Kt1 — коефіцієнт значущості розміру доходу минулого року для про-гнозування доходу на наступний рік; Xt-i — доходи за попередні роки.
Так, коли передбачається, що доходи на наступний рік дорівнювати-муть середньому їх розміру за попередні три роки, то
262
E(Xt) = X t-1 +X t-2 +X t-3 . 3
Якщо вважають, що за попередній рік доходи були вищими, треба визначити вагові коефіцієнти за рівнями доходів за відповідні роки. На-приклад:
E(Xt) = 0,6Xt -1 + 0,3Xt-2 + 0,1Xt -3.
Цей метод прогнозування доходів називається екстраполяцією. Най-простішим прикладом екстраполяції є знаходження тренду, тобто визна-чення напряму або тенденції змін економічних показників на перспекти-ву виходячи з аналізу статистичних даних попередніх років.
У модель прогнозування майбутніх доходів можна ввести чинник “дрейфу”, який, наприклад, враховуватиме інфляцію й економічне зро-стання:
E(Xt) = Xt -1+a, де а —чинник “дрейфу”.
Для прогнозування майбутньої діяльності підприємство складає про-ект про розміри прибутків. Можливу форму такого проекту наведено в табл. 10.
Формування системи фінансових джерел передбачає визначення кри-теріїв залучення того чи іншого джерела фінансування; аналіз можливих джерел фінансування на основі оцінювання їх якісних і кількісних харак-теристик; вибір джерел, що відповідають обраним критеріям; визначен-ня оптимальної структури фінансових джерел.
Джерела зовнішнього фінансування можна вибирати за такими кри-теріями:
- порівнянням розмірів витрат на одержання фінансів з альтернатив-них джерел;
- терміном виплати боргу з погляду вигідності терміну погашення у зручний для підприємства час;
- імовірні обмеження в надходженні коштів;
- ризик переходу контролю до іншого власника.
Для зниження ризику система джерел фінансування має бути по мож-ливості диверсифікована за термінами погашення і видами джерел.
Власні фінансові ресурси підприємства обмежені статутним фондом, прибутком після відрахування податків і емісією акцій. Однак потреби підприємства у фінансових ресурсах можуть бути більшими. Тоді дово-диться вдаватися до боргових фінансових джерел. У ринковій економіці
263
Таблиця 10
Проект прибутків підприємства
тис. грн.
|
Стаття |
1994 р. |
1995 р. |
|
Прибутки |
||
|
Річний обсяг продажів |
533 000 |
632 000 |
|
Дивіденди, отримані від володіння цінними паперами |
150 000 |
164 000 |
|
Прибуток від інвестицій |
120 000 |
140 000 |
|
Прибуток від емісії |
7 000 |
34 000 |
|
Разом |
830 000 |
970 000 |
|
Витрати |
||
|
Заробітна плата |
100 300 |
120 400 |
|
Матеріальні витрати |
340 000 |
380 000 |
|
Амортизація |
10 000 |
10 000 |
|
Реклама |
5 000 |
6 000 |
|
Страхування |
10 700 |
11200 |
|
Виплата банківських відсотків за кредит |
10 000 |
12 000 |
|
Виплата відсотків за облігаціями |
12 000 |
12 400 |
|
Разом |
488 000 |
552 000 |
|
Чисті прибутки |
||
|
Чистий прибуток перед виплатою податків |
342 000 |
418 000 |
|
Податки (20 %) |
68 400 |
83 600 |
|
Чистий прибуток після виплати податків |
273 600 |
334 400 |
розмаїтість боргових фінансових ресурсів збільшується. Поряд із креди-том до боргових джерел належать облігації, лістинг і факторинг. Будь-яка особа, що постачає підприємство борговими фінансовими ресурсами, є кредитором.
Якби майбутнє було точно відоме, то був би відомий і потік доходів підприємства, тобто не було б ризику інвестицій.
Насправді ж будь-яке фінансування підприємства має ризиковий ха-рактер. Кредитор так само, як і власник, ризикує втратити фінанси.
Найпоширенішими способами зменшення ризику є такі:
- вимога матеріального забезпечення під позику;
- обмеження граничного розміру боргу;
- контроль за співвідношенням узятих у борг і власних фінансових ресурсів;
- право при укладенні контракту вимагати моніторингу підприєм-ницької діяльності підприємства-позичальника, одержання регу-лярної фінансової інформації або навіть права інвестора признача-ти свого директора в раду фірми.
264
Кредитори мають пріоритет перед власниками у виплаті відсотка, у погашенні основної суми капіталу, якщо фірма (підприємство) банк-рутує. Позики можуть бути з фіксованою або плаваючою ставкою. Якщо ставка фіксована, а коштів у фірми недостатньо, вона змушена продати якусь частину свого майна для покриття боргу. За відсутності фіксації жодних обмежень прав власника, крім випадку банкрутства, не існує.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
