Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 1.

12.4. БОРГОВІ ФІНАНСОВІ РЕСУРСИ ПІДПРИЄМСТВА

Фінансовими джерелами підприємства можуть бути боргові фінансові ресурси в різних формах. Найпоширенішими з них є облігація, опціон, лізинг та факторинг.

Облігація — це цінний папір, що засвідчує відносини позики між її власником (кредитором, інвестором) і особою, що випустила документ (боржником, емітентом).

Власники облігацій одержують прибуток, який виплачується щорічно у вигляді фіксованого відсотка (дивідендів). Термін дії облігації, порядок, розміри виплати прибутку і викупу облігацій визначаються під час випус-ку облігаційної позики.

Володіння облігацією не дає права власності, але передбачає переваж-не право порівняно з акціонерами на розподілюваний прибуток і на ак-тиви підприємства (фірми) у разі їх ліквідації.

Облігації бувають під заставу і без застави нерухомості, довго- та короткострокові. Короткострокові облігації випускаються з дисконтом або з премією. За облігаціями з дисконтом не виплачується відсоток; вони оцінюються на момент випуску зі знижкою від ціни погашення. За облігаціями з премією відсоток так само не виплачується, але вони продаються за номіналом, а погашаються за номіналом плюс премія. Доцільність випуску облігацій визначається попитом на них на фондовому ринку і витратами на випуск.

Ціна облігації з моменту її випуску і протягом усього терміну обігу постійно коливається. Ринковий механізм ціноутворення передбачає, що ціна встановлюється на такому рівні, за якого одна сторона угоди згодна купити облігацію, а друга — продати. Ринкова ціна насамперед визна-чається прибутковістю облігації, яка є відношенням виплачуваних за нею відсотків до ринкової ціни. Можна виокремити принаймні три чинники, що визначають співвідношення попиту і пропозиції на ринку облігацій і, отже, рух ринкової ціни: підвищення ринкових відсоткових ставок при-зводить до падіння ціни облігацій, що перебувають в обігу; що ближчий термін оплати облігацій, то за інших рівних умов вища їх ціна; погір-шення фінансового становища позичальника і пов’язані з цим побоюван-ня щодо перспектив погашення облігацій можуть спричинитися до падін-ня цін на облігації цього підприємства.

270

Випуск облігацій має певні переваги для підприємства-емітента: по-перше, продаж облігацій не пов’язаний з одержанням контролю над під-приємством, бо власники облігацій не мають права голосу; по-друге, ви-пуск облігацій є дешевшим способом фінансування, ніж випуск акцій, оскільки відсотки виплачуються обмежену кількість років, а також тому що вони нижчі порівняно з дивідендами, але надійніші. Саме у високій надійності й полягає основна перевага облігації для інвестора.

Водночас випуск облігацій має й певні недоліки для емітента: у разі несплати відсотків можливе визнання підприємства банкрутом; збіль-шення випуску облігацій може призвести до переходу права власності на підприємство до кредитора.

Новим джерелом фінансування підприємств в Україні може стати опціон.

Опціон — це право вибору дій у строки, обумовлені договором; це договірне зобов’язання купити або продати певний вид цінностей або фі-нансових прав за фіксованою в момент укладення угоди ціною й у межах погодженого періоду часу в майбутньому. В обмін на одержання такого права покупець опціону сплачує продавцеві певну суму — премію. Ризик покупця опціону обмежується цією премією, а ризик продавця опціону знижується на суму отриманої премії. Можливий випуск кол-опціону, що дає право купити цінний папір, і пут-опціону, що дає право продати цей папір. Ціна, за якою здійснюється купівля або продаж, називається ціною виконання. Що стосується дати виконання, то можливі два способи. Оп-ціон, який має бути виконаний на певну дату, називається європейським, а опціон, який може бути виконаний у будь-який час певного терміну, — американським.

Ціна опціону залежить насамперед від ціни акції або облігації. Що вища ціна акції, то вища ціна опціону. Вона залежить також від різниці між сьогоднішніми цінами на цінні папери підприємства і поточною вар-тістю ціни виконання.

Опціон не тільки дає можливість підприємству залучити додаткові фінансові ресурси, а й є важливим способом самострахування від ризиків ринкового коливання ціни. Якщо підприємство побоюється, що в майбут-ньому курсова вартість його цінних паперів не підніметься, то, продаю-чи опціон на купівлю своїх цінних паперів, воно може компенсувати ча-стину втрати доходів.

Дуже часто підприємство може не мати достатньо вільних коштів для купівлі устаткування, а одержати кредит на тривалий час важко і дорого.

271

Через це гальмується процес відновлення застарілого парку устаткуван-ня. Виходом з такої ситуації може бути лізинг.

Як показує світова практика, лізинг сприяє швидкій зміні технологіч-ного устаткування, стимулює виробництво нової техніки, у результаті ак-тивізується виробництво на основі передових досягнень науки й техні-ки. Майно при лізингу не входить у баланс підприємства-користувача, оскільки право власності зберігається за орендодавцем, тобто лізинг не збільшує активів. До того ж орендна плата повністю відноситься на вит-рати виробництва, отже, знижує оподатковуваний прибуток. Таким чи-ном, фінансові ресурси підприємства, що їх використовує лізинг, стають гнучкішими, а технічне відновлення прискорюється.

Лізинг буває фінансовий (капітальний), оперативний (сервісний) і по-воротний.

Фінансовий лізинг — форма оренди, що передбачає виплату оренда-рем протягом періоду дії лізингової угоди сум, що покривають повну вартість амортизації устаткування, а також прибуток орендодавця. Фірма-орендар веде переговори з лізинговою компанією і підприємством-виробником, але контракт підписує лізингова компанія.

Оперативний лізинг — форма оренди, термін якої коротший за амор-тизаційний період устаткування, тобто платежі орендаря не покривають повної вартості устаткування. Орендодавець передбачає або пролонгацію терміну лізингу, або продаж орендованого устаткування за залишковою вартістю, або продаж устаткування третім особам. Окрім того, що орен-додавець здає устаткування в лізинг, він надає орендарю різні послуги: обслуговує і ремонтує техніку, навчає фахівців замовника тощо. Відміт-ною ознакою сервісного лізингу є можливість внесення в контракт умо-ви про право орендаря достроково припинити оренду і повернути устат-кування орендодавцю.

Поворотний лізинг—форма оренди, за якою фірма–власник землі, бу-динків або устаткування продає цю власність лізинговій компанії з од-ночасним оформленням лізингової угоди про довгострокову оренду ко-лишньої своєї власності на умовах лізингу. Якщо підприємство зазнає серйозних фінансових труднощів, поворотний лізинг може дати остан-ню можливість зберегти підприємство від банкрутства.

Лізинг вигідний тому, що орендні платежі як форма операційних вит-рат цілком вилучені з оподаткування. Це дає можливість лізингоодержу-вачу платити за використання устаткування з поточного, вільного від по-датку доходу за рахунок включення платежів з оренди в собівартість. Особливо вигідний лізинг одержувачу, який, купуючи устаткування,

272

позбавляється можливості в повному обсязі скористатися інвестиційним податковим кредитом або прискореною амортизацією. У разі повної сплати податків лізинг менш привабливий, ніж купівля.

Додатковим оперативним джерелом фінансування підприємства може бути факторинг, в основі якого лежить дисконтування дебіторської за-боргованості. Факторинг дає можливість підприємству швидко збалан-сувати його фінансові потреби з фінансовими можливостями. Послуги з факторингу включаються в собівартість продукції, що робить його при-вабливим джерелом фінансування для деяких підприємств.

Таким чином, у ринковій економіці збільшується розмаїтість залуче-них джерел фінансування підприємства, а підприємство залежно від свого становища може вибрати найприйнятнішу форму.

Залучення капіталу потребує певних витрат. Ці витрати називають вартістю капіталу. Витрати на залучення капіталу, як правило, визна-чаються зовнішніми чинниками. Фінансовий ринок встановлює плату за ресурси, що продаються на ньому. Вартість капіталу підприємства багато в чому залежить від оцінювання ринком рівня ризику за операція-ми підприємства.

Вартість капіталу вимірюється як середньозважена плата (виражена у відсотках), яку підприємство заплатило за залучення додаткового капіталу:

5 = ^Вп.к^Бз +^Ва.к^Аз.к

^к_.^п к₃

де В_{п к}, В_{а к} — вартість капіталу відповідно позикового та акціонерного; Б₃, Kg — загальна сума відповідно боргу та капіталу; А_{3 к}—загальна сума акціонерного капіталу.

Вартість позикового капіталу, хоч би яку форму він мав — кредиту чи облігації, обчислюють так: від одиниці віднімається ставка податку; ре-зультат збільшується на рівень відсотка. Вартість позикового капіталу дорівнює його вартості після сплати податку. Підприємство цікавить на-самперед, скільки потрібно заплатити за додаткові фінансові ресурси, тобто гранична вартість капіталу. Немає потреби вводити сюди всі рівні відсотка, який підприємство платить за всі форми боргу у своїй струк-турі капіталу, тому що в цьому разі маємо граничну вартість боргу. По-трібно знати лише відсоткову ставку форми, якою вирішило скористати-ся підприємство.

273

Приклад. Нехай рівень за позиковими коштами дорівнює 40 %, став-ка податку — 30 %. Тоді вартість боргу підприємства становитиме 28 % [(1 - 0,30) - 0,4 - 100].

На вибір структури капіталу завжди впливають рівень ризику і прибутковість. Збільшення позикового капіталу, з одного боку, підвищує еко-номічну рентабельність капіталу, а з іншого —посилює ризик.

Залучаючи позикові кошти, підприємство може в найкоротші строки виконати великі інвестиційні проекти. Так підвищується рентабельність підприємства. Це пов’язано насамперед з тим, що до вибору проектів, які фінансуються з боргових фінансових ресурсів, висуваються суворі вимо-ги. Підвищенню рентабельності сприяє також відрахування відсотків за рядом позикових фінансових ресурсів з оподатковуваного прибутку. Тому податкова ситуація підприємства впливає на вибір структури капіталу. Позикові фінансові ресурси сприяють збільшенню капіталу підприєм-ства, але водночас зменшують рентабельність. Якщо середня ставка відсотка за борговими фінансовими ресурсами вища за швидкість збіль-шення відношення позикових коштів до власних, то рентабельність влас-них ресурсів скорочується.

Зростання ризику при збільшенні відношення позикових коштів до власних пов’язане з тим, що плата за боргові фінансові ресурси фіксована і не може бути зменшена в разі зменшення доходів. За вищої част-ки позикових фінансових ресурсів ризик банкрутства зростає. Ризик під-приємницької діяльності в разі використання власного капіталу набагато нижчий.

На результатах діяльності підприємства позначаються багато чинни-ків: ситуація в народному господарстві; попит на продукцію, що її пропонує на ринок те чи інше підприємство і його конкуренти; страйки та ін. Цей елемент невпевненості в майбутньому і є бізнес-ризиком під-приємця. Він залежить від галузі, у якій здійснюється підприємницька діяльність, і від чинника часу.

До найважливіших чинників, що впливають на бізнес-ризик, нале-жать:

- зміна цін на засоби виробництва, потрібні для підприємницької діяльності; зміна цін на продукцію підприємства. Що вона менша, то менший бізнес-ризик;

- спроможність підприємства змінювати ціни на виготовлювану ним продукцію в разі зміни цін на засоби виробництва;

- рівень постійних витрат у загальній сумі витрат, або оперативний леверидж.

274

Якщо фірма має високий рівень постійних валових витрат і знижуєть-ся попит на її продукцію, то зменшення обсягу виробництва уможливить лише незначне їх зменшення. Відносно невеликі зміни в обсязі продажів можуть привести до істотних змін у прибутку. Що вища частка постійних валових витрат, то вищий бізнес-ризик. Значні постійні витрати харак-терні для високоавтоматизованих капітале- та енергоємних виробництв, телефонних та авіакомпаній. Формуючи портфелі інвестицій, цим під-приємствам (фірмам) доцільно вибирати проекти з меншою часткою по-стійних витрат.

Підприємства, які одночасно з власними коштами використовують по-зикові, можуть зазнати не тільки бізнес-ризику, а й фінансового ризику. Оптимальною, тобто такою, коли досягається максимум прибутку, є структура, у якій частка власних коштів становить 60-70 %, а позикових — 30-40 %.

На вибір структури капіталу впливає також обсяг продажів. Якщо він незначний, підприємство може обійтися власним капіталом. Коли ж об-сяг продажів перевищує певний рівень, потрібно і доцільно залучати по-зиковий капітал.

Якщо підприємству вдасться зменшити оперативний леверидж, то воно може збільшити фінансовий леверидж без збільшення ризику банкрутства.

Ступінь оперативного левериджу вимірюється відсотковою зміною (А) оперативного прибутку, поділеного на відсоткову зміну обсягу продажів:

П (J_n АП^АП

де а_{0 Л},<7_{Ф л} —ступінь левериджу відповідно оперативного і фінансо-вого; АП - приріст прибутку до відрахування податків і відсотків; П -прибуток до відрахування податків і відсотків; ДQ - приріст обсягу продажів; Q_a — обсяг продажів; АП_а — приріст прибутку на одну ак-цію; П_а — прибуток на одну акцію.

З наведених формул випливає, що чим вищий ступінь оперативного левериджу, тим чутливіші доходи до змін в обсягах продажів. Що вищий ступінь фінансового левериджу, то чутливіші доходи на одну акцію до змін у доходах підприємства.

275

Добутокступеняоперативноголевериджу а_{0 л} і ступеня фінансового левериджу <т_ф. _л дає сукупний леверидж о_cл. _.

Додати в закладки

  
Переклад Translate