© Publius Ovidius Naso. Amores
© А.Содомора (переклад), 1999
Джерело: Овідій. Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії. К.: Основи, 1999. 300 с. С.: 33-104
OCR & Spellcheck: Aerius, 2004
Зміст
Книга перша
Елегія 1
Елегія 2
Елегія 3
Елегія 4
Елегія 5
Елегія 6
Елегія 7
Елегія 8
Елегія 9
Елегія 10
Елегія 11
Елегія 12
Елегія 13
Елегія 14
Елегія 15
Книга друга
Елегія 1
Елегія 2
Елегія 3
Елегія 4
Елегія 5
Елегія 6
Елегія 7
Елегія 8
Елегія 9
Елегія 9а
Елегія 10
Елегія 11
Елегія 12
Елегія 13
Елегія 14
Елегія 15
Елегія 16
Елегія 17
Елегія 18
Елегія 19
Книга третя
Елегія 1
Елегія 2
Елегія 3
Елегія 4
Елегія 5
Елегія 6
Елегія 7
Елегія 8
Елегія 9
Елегія 10
Елегія 11
Елегія 12
Елегія 13
Елегія 14
Елегія 15
Коментарі
КНИГА ПЕРША
1
Зброю і грізні бої героїчним оспівувать віршем
Бравсь я, аби його стрій змістові був до лиця.
З першим - другий рівнявся рядок, та тут, засміявшись,
Кажуть, украв Купідон другого вірша стопу.
"Хто ж тобі, хлопче лихий, втручатись у пісню дав право?
За Пієридами вслід - не за тобою йдемо!
Що, якби меч у Мінерви русявої взявши, Венера
Свій палахкий смолоскип тій же русявці дала?
Хто серед дебрів гірських визнаватиме владу Церери,
А на врожайних полях - діви, що з сагайдаком?
Буйноволосому Фебові хто б у долоню вклав списа?
Хто б аонійську до рук Марсові ліру давав?
Мало ще влади тобі? Володіння тісні твої, хлопче?
Братись за діло чуже - не марнославство хіба?
Може, посів ти весь світ - Гелікон і Темпейську долину?
Може, й над лірою вже влади не матиме Феб?
Щойно з першим рядком почалась моя пісня щасливо -
З другим ослабнув мій дух через того пустуна.
А на легкому ладу - про що тут співати?.. Ні хлопця
Поряд немає, ані - кралі з волоссям витким".
Так нарікав я, а він, відкривши вмить сагайдак свій,
З нього мені на біду гострені стріли добув.
Лук на коліні зігнув, напнув тятиву, що мав сили:
"Зараз, поете, - сказав, - тему тобі підкажу!"
Лишенько! Стріли того хлопчака влучали несхибно:
Весь я - мов у вогні; в грудях Амур оселивсь.
Що ж, хай вірш п'ятистопний чергується із шестистопним!
Війни, залізний ваш лад - вам "Прощавайте!" кажу.
Миртом вологим, Музо, торкнися скронь золотавих -
Лиш одинадцять стіп буде в двовіршах моїх!
2
Що то за диво, що й постіль мені видається твердою,
Й ковдра сповзає чомусь - вічно вона на землі?
Й сон мене не бере, як довго б ніч не тривала -
Так, бува, накручусь, аж усі кості болять.
Дива б тут не було, якби пристрасть мені допікала...
Чи, може, хитра любов нишком діймає мене?
Так воно й є: встромились у серце нагострені стріли,
Там свою владу вершить непогамовний Амур.
Здатись чи бій повести, роздмухавши пломінь раптовий?..
Здамся! Легкий той вантаж, що не намулює пліч!
Бачив я: аж палахтить смолоскип, коли ним махати,
В спокої лишиш його - никне повільний вогонь.
Більше шмагають биків молодих, що з ярмом не зжилися,
Ніж уже звиклих, що їм плуга приємно тягти.
Гостре вудило на те, аби слухався кінь норовистий;
Радо йде сам під ярмо - зайва гнуздечка тоді.
Більше й Амур своїм полум'ям мучити звик непокірних,
Ніж неремстивих, котрі владу його визнають.
Сам ось скажу: я - здобич твоя нова, Купідоне,
Я переможений, я - руки до тебе простяг.
Нащо нам воювать? Я миру, прощення благаю, -
Збройний не вславиться тим, що на беззбройного йде.
Мирт у волосся вплети, голубів запряжи материнських,
Ну, а сам вітчим тобі повіз належний подасть.
Станеш на повозі тім тріумфально й під оклики люду
Будеш уміло прудким летом птахів керувать.
І юнаків, що в полон їх узяв ти, й дівчат полонених
Юрмами вслід поведуть - матимеш славний тріумф!
Сам я, кажу, твоя здобич остання, зранений щойно,
Твій полоняник сумний, в серці стрілу понесу.
Вслід і Розсудливість, руки за спиною, в путах, вестимуть,
І Соромливість, і всіх, хто на Амура повстав.
Перед тобою тремтітиме всяк; простягаючи руки, -
"Славен будь!" - голосно люд буде співати тобі.
Зваби з тобою, Нестяма і Блуд, супутники, йтимуть, -
Де б ти не був, а вони - всі вколо тебе гуртом.
Ти із загоном таким і людей, і безсмертних долаєш,
Ти, відступивши від них, - начеб оголеним став.
Мати з висот олімпійських, твоєму тріумфові рада,
Ружами всипле тебе, буде в долоні плескать.
У самоцвітах увесь - на крилі самоцвіти, в волоссі,
Повозом ти золотим, сам золотий, полетиш.
Навіть тоді (чи не знаю тебе?) багатьох ти обпалиш,
Навіть тоді, мимохідь, ран багатьом завдаси.
Хоч і хотів би, не втримаєш стріл: полинуть, летючі,
Шкодить не тільки вогонь - подих близького вогню.
Був таким Вакх, коли землі впокорював, зрошені Гангом:
Ти - голубами, а той - запрягом тигрів пишавсь.
Та коли я - у тріумфі священному теж якась частка,
То не втрачай у мені частки набутку свого!
Глянь на щасливу в руках твого родича, Цезаря, зброю:
Тих, кого нею здолав, нею ж таки береже.