Антична література

Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори

Публій Овідій Назон Любовні елегії Переклад А.Содомори

© Publius Ovidius Naso. Amores

© А.Содомора (переклад), 1999

Джерело: Овідій. Любовні елегії. Мистецтво кохання. Скорботні елегії. К.: Основи, 1999. 300 с. С.: 33-104

OCR & Spellcheck: Aerius, 2004

Зміст

Книга перша

Елегія 1

Елегія 2

Елегія 3

Елегія 4

Елегія 5

Елегія 6

Елегія 7

Елегія 8

Елегія 9

Елегія 10

Елегія 11

Елегія 12

Елегія 13

Елегія 14

Елегія 15

Книга друга

Елегія 1

Елегія 2

Елегія 3

Елегія 4

Елегія 5

Елегія 6

Елегія 7

Елегія 8

Елегія 9

Елегія 9а

Елегія 10

Елегія 11

Елегія 12

Елегія 13

Елегія 14

Елегія 15

Елегія 16

Елегія 17

Елегія 18

Елегія 19

Книга третя

Елегія 1

Елегія 2

Елегія 3

Елегія 4

Елегія 5

Елегія 6

Елегія 7

Елегія 8

Елегія 9

Елегія 10

Елегія 11

Елегія 12

Елегія 13

Елегія 14

Елегія 15

Коментарі

КНИГА ПЕРША

1

Зброю і грізні бої героїчним оспівувать віршем

Бравсь я, аби його стрій змістові був до лиця.

З першим - другий рівнявся рядок, та тут, засміявшись,

Кажуть, украв Купідон другого вірша стопу.

"Хто ж тобі, хлопче лихий, втручатись у пісню дав право?

За Пієридами вслід - не за тобою йдемо!

Що, якби меч у Мінерви русявої взявши, Венера

Свій палахкий смолоскип тій же русявці дала?

Хто серед дебрів гірських визнаватиме владу Церери,

А на врожайних полях - діви, що з сагайдаком?

Буйноволосому Фебові хто б у долоню вклав списа?

Хто б аонійську до рук Марсові ліру давав?

Мало ще влади тобі? Володіння тісні твої, хлопче?

Братись за діло чуже - не марнославство хіба?

Може, посів ти весь світ - Гелікон і Темпейську долину?

Може, й над лірою вже влади не матиме Феб?

Щойно з першим рядком почалась моя пісня щасливо -

З другим ослабнув мій дух через того пустуна.

А на легкому ладу - про що тут співати?.. Ні хлопця

Поряд немає, ані - кралі з волоссям витким".

Так нарікав я, а він, відкривши вмить сагайдак свій,

З нього мені на біду гострені стріли добув.

Лук на коліні зігнув, напнув тятиву, що мав сили:

"Зараз, поете, - сказав, - тему тобі підкажу!"

Лишенько! Стріли того хлопчака влучали несхибно:

Весь я - мов у вогні; в грудях Амур оселивсь.

Що ж, хай вірш п'ятистопний чергується із шестистопним!

Війни, залізний ваш лад - вам "Прощавайте!" кажу.

Миртом вологим, Музо, торкнися скронь золотавих -

Лиш одинадцять стіп буде в двовіршах моїх!

2

Що то за диво, що й постіль мені видається твердою,

Й ковдра сповзає чомусь - вічно вона на землі?

Й сон мене не бере, як довго б ніч не тривала -

Так, бува, накручусь, аж усі кості болять.

Дива б тут не було, якби пристрасть мені допікала...

Чи, може, хитра любов нишком діймає мене?

Так воно й є: встромились у серце нагострені стріли,

Там свою владу вершить непогамовний Амур.

Здатись чи бій повести, роздмухавши пломінь раптовий?..

Здамся! Легкий той вантаж, що не намулює пліч!

Бачив я: аж палахтить смолоскип, коли ним махати,

В спокої лишиш його - никне повільний вогонь.

Більше шмагають биків молодих, що з ярмом не зжилися,

Ніж уже звиклих, що їм плуга приємно тягти.

Гостре вудило на те, аби слухався кінь норовистий;

Радо йде сам під ярмо - зайва гнуздечка тоді.

Більше й Амур своїм полум'ям мучити звик непокірних,

Ніж неремстивих, котрі владу його визнають.

Сам ось скажу: я - здобич твоя нова, Купідоне,

Я переможений, я - руки до тебе простяг.

Нащо нам воювать? Я миру, прощення благаю, -

Збройний не вславиться тим, що на беззбройного йде.

Мирт у волосся вплети, голубів запряжи материнських,

Ну, а сам вітчим тобі повіз належний подасть.

Станеш на повозі тім тріумфально й під оклики люду

Будеш уміло прудким летом птахів керувать.

І юнаків, що в полон їх узяв ти, й дівчат полонених

Юрмами вслід поведуть - матимеш славний тріумф!

Сам я, кажу, твоя здобич остання, зранений щойно,

Твій полоняник сумний, в серці стрілу понесу.

Вслід і Розсудливість, руки за спиною, в путах, вестимуть,

І Соромливість, і всіх, хто на Амура повстав.

Перед тобою тремтітиме всяк; простягаючи руки, -

"Славен будь!" - голосно люд буде співати тобі.

Зваби з тобою, Нестяма і Блуд, супутники, йтимуть, -

Де б ти не був, а вони - всі вколо тебе гуртом.

Ти із загоном таким і людей, і безсмертних долаєш,

Ти, відступивши від них, - начеб оголеним став.

Мати з висот олімпійських, твоєму тріумфові рада,

Ружами всипле тебе, буде в долоні плескать.

У самоцвітах увесь - на крилі самоцвіти, в волоссі,

Повозом ти золотим, сам золотий, полетиш.

Навіть тоді (чи не знаю тебе?) багатьох ти обпалиш,

Навіть тоді, мимохідь, ран багатьом завдаси.

Хоч і хотів би, не втримаєш стріл: полинуть, летючі,

Шкодить не тільки вогонь - подих близького вогню.

Був таким Вакх, коли землі впокорював, зрошені Гангом:

Ти - голубами, а той - запрягом тигрів пишавсь.

Та коли я - у тріумфі священному теж якась частка,

То не втрачай у мені частки набутку свого!

Глянь на щасливу в руках твого родича, Цезаря, зброю:

Тих, кого нею здолав, нею ж таки береже.