КНИГА ДРУГА
1
Вірші ці теж я складав, у вогкому краї пелігнів
Зроджений, славний співець пустощів власних - Назон.
Воля Амура на це. Тут не місце вам, жони суворі:
Лад мого вірша легкий вадить поважній ході.
Щасна обранцем своїм наречена мене хай читає,
Хай - недосвідчений ще, в першій любові, хлопчак.
А з юнаків хтось, що так, як і я, поранений з лука,
Вгледівши в вірші тому щось від своєї жаги,
Хай подивується: "Як то вчений співець міг дізнатись
Про походеньки мої - віршами їх оспівав?"
Я ж про небесні бої, про сторукого Гігеса, тямлю,
Співом озвавсь голосним (не бракувало снаги!), -
Як відплатила Земля і як опинивсь на Олімпі
Й разом із Оссою впав із височин Пеліон.
Мав я і хмари, й грім у руці з Громовержцем нарівні -
Гримнути б добре він міг, неба свого захисник!..
Та не впустила мене моя любка - й громи я зневажив,
Про Громовержця забув - наче його й не було.
Вибач, Юпітере! Зброя твоя ні на що не згодилась:
Двері глухими були навіть до грому твого.
Тут я за зброю свою - за вмовляння, елегії взявся,
Ласкою слів я здолав твердість сувору дверей.
Пісня спроможна стягти навіть місяця роги криваві
Й Фебових білих, мов сніг, коней вернути назад;
Пісня отруйну змію може вбивчого зуба позбавить,
До свого витоку знов здатна погнати ріку.
Будь-які засуви пісня розсуне; навстіж розчинить
Будь-які двері вона, хоч би й дубові були.
Що то дало б мені - славить Ахілла, героя прудкого?
Чим допоміг би мені той а чи інший Атрід?
Чим - у боях, у блуканнях гартований? Чим - нещасливий
Гектор, що тіло його коні в пилу волокли?..
Інша річ - та, що вславляю піснями ясну її вроду, -
Йде до співця самохіть, щоб нагородою буть!
Щедра для мене платня! Прощавайте, героїв імення!
Вашої величі блиск, вірте, не вабить мене!
Тільки б до віршів моїх ви горнулись, милі красуні, -
їх укладаю не я - рум'янолиций Амур.
2
Ти, що свою господиню всякчас бережеш, Багоаде,
Вільну хвилину знайди - дещо до діла скажу.
Вчора в альтанці дів Данаїд я жінку помітив -
Там на дозвіллі вона знай походжала собі.
Поспіхом їй написав я в надії на зустріч. "Не можна" -
Відпис був стислий, а ще, видно, тремтіла рука.
Перепитав я, чому, - пояснила, що так уже пильно,
Що й не склепляєш очей, службу свою ти несеш.
Не наривайся на гнів, коли глузду в тебе не бракне:
Хто нам навіює жах, зичимо скону тому.
Та й чоловік її - пень: безглуздям є те пильнувати,
З чого, пильнуй - не пильнуй, крихти не візьме ніхто!
Втім, хай шаліє, сліпий від свого розуміння любові,
Цноту хай бачить у тій, що багатьом до смаку.
Дай їй вільніше дихнуть, дай нишком побавитись трохи:
Зробиш ту послугу їй - тим же віддячить тобі.
Спільником стань - і слузі господиня слухняною буде,
Спільником боязко буть - то хоч крізь пальці дивись.
Потай читає листа - вважай, що писала їй мати;
А незнайомця зустрінь, мовби знайомим він був.
Піде до подруги хворої - ти, хоч та зовсім не хвора,
Слово й своє приточи: важко бідненькій, мовляв.
Пізно повернеться - довго її не чекай, лиш на груди
Звісивши голову, спи - тихо похропуй собі.
Не дізнавайсь, як шанують жінки лляношатну Ісіду,
На напівкруглий театр з острахом не поглядай.
Будеш за спільника у потаємному - зиск буде гарний,
Тільки принишкни собі - от і вся праця твоя.
Спільника люблять, він домом правує, його не карають,
Сильний він; інші - ніщо, гідна зневаги юрба.
Різне вигадує він, аби часом не випливла правда,
Владні обоє вони, й разом слугують одній.
Хай чоловік невдоволено хмуриться, жіночці варто
Лиш усміхнутись йому - тут же їй буде годить.
Часом на тебе вона налетить, обізве спересердя
Катом, пустить з очей (вдавану, звісно) сльозу, -
Ти заперечуй, але - щоб вона брала все-таки гору.
Огріх придумай собі - правду в неправді ховай.
З тим і повага в людей, і маєтки ростимуть у тебе;
Швидко (лиш дій, як кажу) зможеш і волю купить.
Бачив не раз ти донощика - він ланцюга мав на шиї:
Хто віроломний, тому буть у в'язниці гидкій.
В водах шукає води, плоди, що втікають, хапає
Тантал: це кара за злий, за балакучий язик.
Надто вже пильну над Іо опіку мав сторож Юнони, -
Нині - богиня вона, він - передчасно сконав.
Дехто аж сині од пут волочив, помітив я, ноги -
Лиш через те, що звістив мужа про зраду жони.
Мало такому! Нашкодив-бо двом язик його злобний:
Мужа на біль наразив, а на неславу - жону.
Вір мені, зовсім не милі мужам жінок походеньки:
Вухо нагострює всяк, хоч і не радий те чуть.
Байдуже ставиться муж до жони - даремний донос твій,
Любить - то горя йому, ревний слуго, завдаси.
Як то нелегко провину чиюсь довести, хоч і явну! -
Захист ласкавий судді може й блудниця знайти.
Хоч би й сам спостеріг, та їй, не собі, він повірить, -
"Щось, - присоромить себе, - недобачати я став".
Витисне жінка сльозу - розплачеться сам, заволавши:
"Ой же, заплатить мені той осоружний шептун!"
Що ж на нерівний йдеш бій? Скуштуєш, подоланий, різки,
Ну, а вона у судді вже на колінах сидить!
Я ж за лихе не берусь, я не змішую в кухлі отрути,
Грізно в правиці моїй гострий не зблискує меч.
Я лиш благаю тебе: дозволь, щоб любив я спокійно, -
Що може м'якшого буть, ніж це прохання моє?