9
Кожен коханець - вояк, і в Амура свої табори є.
Аттіку, віриш мені? Кожен коханець - вояк!
Вік, що годиться війні, - й Венері годиться; старому
Як жалюгідно йти в бій, так жалюгідно й кохать.
Духу, завзяття того, що од воїна жде полководець, -
Дівчина - юна краса - жде од коханця свого.
Сон - в обох сторожкий; на землі спочивають обоє,
Двері коханки один, другий - вождя сторожить.
Доля вояцька - далекі шляхи; відішли кудись милу -
Вслід і коханець іти хоч на край світу готов.
Гори завадять - долатиме їх, долатиме й ріки,
Що розлились від дощів, стопче глибокі сніги.
Морем дорога - відмовки в хмурних не шукатиме Еврах,
А про погоду в зірок він і не стане питать.
Хто, крім коханця, крім вояка, просто неба терпів би
Ночі холодні, а ще - змішані з снігом дощі?
Шлють вояка, щоб усе там розвідав, у табір ворожий,
Ворог - суперник - не дасть ока й коханцю зімкнуть.
Той облягає міста, цей - любки своєї пороги,
Брами виломлює той, двері зачинені - цей.
На ворогів, що поснули, не раз удавалось напасти,
І безоружних юрбу збройна вкладала рука, -
Так от упали жахні й фракійського Реса загони,
Кинуть господаря вам, коні баскі, довелось!
Часто й коханець, лишень чоловік порине в дрімоту,
Зброю пускає свою, поки спить ворог, у хід.
Пильний загін обійти сторожів і дозорців - то справа
І вояка, і твоя, бідний коханцю, також,
Марс ненадійний, Венера - така ж подоланий - знову ж
В лавах, а падає той, хто, наче скеля, стояв.
От і стверджуй тепер, що любов - заняття лінивих:
Ні! Винахідливість тут ціниться теж над усе!
До Брісеїди велет Ахілл приохотивсь, до бранки, -
Ворога, Трої сини, поки нагода, січіть!
Гектар до бою рушав із обіймів жони, Андромахи,
З рук Андромахи він брав сяючий міддю шолом.
Вождь над вождями Атрід, побачивши буйноволосу
Віщу Пріама дочку, мов остовпів якийсь час.
Ба, навіть Марс упіймавсь у хитро сковані сіті -
В цілому небі про це мова велась залюбки.
Я от до всього лінюсь: для дозвілля народжений, видно,
В тіні, на ложі м'якім духом геть зовсім розм'як.
Та полюбив - і турбота про милу штовхнула лінивця,
Змусила в табір іти - тут я Венері й служу.
Звинним, як бачиш, я став: бої нічні затіваю...
Лінощі хочеш прогнать - рада моя: полюби!
10
Рівною тій, що фрігійським судном попливла від Еврота,
В лютій зіткнувши війні двох своїх чоловіків,
Рівною Леді, з якою, було, приховавшись під білим
Пір'ям, коханець-хитрун в образі птаха зійшовсь,
Рівною теж Амімоні, що з дзбаном, який їй на тім'ї
Зачіску гарну притис, полем безводним ішла, -
Ти була, от і боявсь я орла і бика, одне слово, -
Всіх, в кого Батька богів міг обернути Амур.
Нині розвіявся страх: душа моя, врешті, прозріла,
Вже до обличчя твого не прикипає мій зір.
Що є причиною зміни такої?.. Жадаєш оплати -
Ось через що я тебе більше не можу кохать.
Поки ти щира була, я любив тебе - душу і тіло;
Нині - і вроду твою, схибивши, дух зіпсував.
Глянь на Амура - голе хлоп'я, і голе, й невинне,
Навіть одежі нема - на видноті він увесь.
Сина Венери велиш до рахунків брудних залучати?
В нього, щоб кинуть мідяк, пазухи навіть нема.
До навісних ні Венера, ні син її воєн нездатні, -
їм і не личить платня, невойовничим богам.
Тільки б мав гроші - і першому-ліпшому годить повія,
Силує тіло своє - ница, громадить майно.
Втім, ненажерного звідника владу й вона проклинає:
Що ви з охотою, те - з примусу робить вона.
От ви тварин нерозумних візьміть, на них подивіться:
Тут вони (чи не ганьба?) м'якші, чистіші від нас.
Таж ні кобила з конем, ні корова з биком не за плату
Сходяться; даром баран обрану має вівцю.
Жінка, вона лиш одна, чоловіка обчищує радо,
Платять за ніч тільки їй, можна купить лиш її.
А продає - що смакує обом, чого прагнуть обоє,
Лиш нагороду чомусь не розділяє на двох.
Чом же любов, жадану обом, від обох їх залежну,
Має одна продавать, інший - лише купувать?
Чом же на шкоду мені, а тобі на зиск насолода,
Хоч, аби мати її, рухатись треба обом?
Зле, коли свідок, отримавши гроші, ламає присягу,
Зле, як поповнення жде скринька хапуги-судді,
Зле, як за вбогих звучить у суді оплачена мова,
Вправно збивати майно - це і ганебно, і зле.
Сором статок батьків примножувать платою з ложа,
Вроду свою обертать, начебто крам був, на зиск.
Що безкоштовне - по праву заслужить воно на віддяку,
А продається любов - зайва подяка тоді.
Хто щось купив - зобов'язань не має: виклавши гроші,
Йде собі геть; боржником годі назвати його.
Не поспішайте, красуні, за ніч платню призначати:
Що вам нечесно прийшло, те не всміхнеться добром.
Чи помогли самій жриці колись наручні прикраси? -
Тих же сабінян щити стали могилою їй.
Лоно, що з нього на світ появивсь, прорізав залізом
Син - на це вбивство жахне через намисто пішов.
Інша річ - багачі. В них не сором брати дарунки:
Мають із чого тобі, лиш натякни, зачерпнуть.
Так із рясної лози виногрона чому б не зірвати?
Може, збідніє на плід щедра феаків земля?
Вбогий коханець - шануй його вірність, щиру турботу, -
Все, чим багатий, тобі, милій своїй, віддає.
Славити ж вас, достойні хвали, красуні, - то це вже
Справа моя: будь-яку вславлю мистецтвом своїм.
Одяг не вічний, зітруться і золото, і самоцвіти, -
В пісні, тільки у ній - непроминальна хвала.
Втім, на дари не скуплюсь - обурююсь їх вимаганням:
Просиш - я відвернусь, а не проситимеш - дам.