ВТРАТА ДРУЖБИ
Отож починається перша книга «Втрата дружби», в якій перша шлока така:
Між биком і левом дружба виросла у царстві лісу.
Втрутився шакал підступний - дружби наче й не бувало.
Ось як розповідається про це.
«Є в Південних краях місто Махілароп'я, і жив там купецький син Вардгамана, страшенно багатий завдяки дотриманню дгарми. Одного разу, коли настала ніч і він ліг спати, йому спливло на думку: «Якщо маєш в руках багатство, то треба не тільки знати способи примноження його, а й здійснювати це. Бо кажуть:
Чого вже тільки в світі цім не роздобуде багатій!
Розумний докладе зусиль - надбать всього зуміє він.
Багатство є, то й друзі є, багатство є, то й рідні є,
Багатство є, то й славить світ, багатство є, і ти - мудрець.
Таких немає ні наук, ані діянь, ані мистецтв,
Яких би ниці лестуни не приписали багачу.
Породичатись норовить з багатим будь-хто із чужих.
Свого ж, якщо сірома він, завжди вважають крадієм.
Багатство можна приростить, якщо дбайливим бути з ним,
І стрімко потечуть діла, подібно до річок гірських.
Не раз бува, в шанобі ті, шаноби хто не заслужив.
Тих прославляють у житті, хто при багатстві, при грошах.
Жага породжує чуття, багатство - ще нову жагу.
Тому і прийнято вважать: багатство всемогутнє в нас. [15]
Женеться за багатством хто, кладовищам поклони б'є.
Зоставивши своїх батьків, рушає у чужі краї.
Вважають діда юнаком,
Як посіда маєтність він.
Юнак - старезний дідуган,
Як зостається бідаком.
У людей є шість способів для надбання багатства: жебрацтво, служіння цареві, хліборобство, володіння наукою, лихварство й торгівля. Але найдостойнішим ділом вважається добування багатства торговим промислом. Через те й кажуть:
Жебри - ницих діло; цар невдячний; в полі каторжна робота;
Йти в науку, знань в напрузі набувать - наставнику коритись;
Та й лихварство призвести до краху може: позика - непевне діло.
Все це не дає порук на зиск.
А торгівля - річ надійна!
Слід товарів нагромадити прегарних
І продать їх. Інші способи сумнівні.
І є сім різновидів торгівлі. Ось вони: продаж пахощів, заставне діло, створення спілки торговців, забезпечення постійних замовників, вдавання до завищених цін, використання обманних ваг та завезення краму з іншої країни.
З пахощами не зрівняєш діамантів ані злота!
За малесеньку їх дрібку платить люд чималі гроші.
Робить хтось заставу - молить божество купець прещиро:
«Тільки-но помре заставник, принесу тобі пожертву».
Головою спілки ставши, подумки купець радіє:
«Чи не я завоював тут землю всю з її скарбами?»
Купець, в надії виторг мати,
Чекає покупця,
Як той, хто радо жде
Народження свого сина. [16]
Неодмінно обдурити - шеляг не додать, обважить,-
Навіть приятеля свого,- це у звичаях кіратів.
А також
Той, хто хоче вдвічі, втричі збільшить зиск від власних витрат,
З капіталом по товари їде він у край далекий.
Отак поміркувавши, надумав купецький син податися в Матхуру. Він набрав краму і, спитавши дозволу в батьків, одного погожого дня запряг пару добрячих волів, яких звали Санджівака та Нандака, в гарний віз і вирушив у далеку дорогу. Коли довелось їхати багнистими берегами Ямуни, Санджівака загруз у болоті, вивихнув ноги, зламав ярмо і впав. Вардгамана дуже зажурився, дивлячись на страждання скаліченої худобини, і, сповнений до неї щирого співчуття, перервав свою подорож аж на три дні. Побачили попутники-купці, як він побивається, та й сказали йому: «О купче, ти ж через цього вола наражаєш себе на велику небезпеку в тутешньому лісі, де повно левів, тигрів та інших лютих хижаків. Недарма кажуть:
Чого б то мав мудрець через дурницю
На небезпеку наражать себе?
В тім мудрість, щоб малим зусиллям
Велике врятувать».
Він, послухавши доброї поради, залишив кілька чоловік охороняти Санджіваку, а сам забрав усі товари і знову рушив у дорогу. Але охоронці, знаючи, яка в тому страшному лісі звірина водиться, покинули нещасного вола й накивали п'ятами звідтіля. На другий день вони наздогнали караван і, коли купець почав розпитувати їх, вони обдурили його: «Помер Санджівака, господарю. А ми, гадаючи, Що така твоя воля, вчинили обряд спалення». Вислухавши їх і щиро подякувавши, караванник, пройнятий глибоким Жалем, справив усі заупокійні обряди, такі як «відпущення вола» та інші.
А Санджівака, якому судилося прожити довше, завдяки соковитій траві й солодким водам Ямуни видужав, у силу вбився, і берег тієї річки став йому надійним притулком. Там він живився зеленими, як смарагд, свіжими врунами трави і незабаром став могутній, немов бик Хари; одкохав [17] товстий горб і, довбаючи рогами береги Ямуни, ревів, мов труба. Правду кажуть:
Захищає беззахисного талан,
Що захищено як слід - те доля губить.
Кого в лісі кинуто, той вижива,
Кого в домі кинуто, той гине.
Якось лев Пінгалака, змучений спрагою, в оточенні звіриної зграї спустився до Ямуни напитися води й почув могутнє ревіння Санджіваки, що долинало здаля. Пінгалака сполошився і з перекошеною від жаху мордою завмер під баньяном. Не довго думаючи, лев утворив чотурманда-лу - оборону з чотирьох кіл: посередині стояв він сам, навколо нього почет, в третьому колі були крикуни, що, мов ворони, повідомляли про небезпеку, в зовнішньому колі вишикувалися кімвритта, які сповіщали про те, що коїться довкола. Постійно лева супроводжували два шакали, що входили до його почту, Каратака й Даманака, сини міністрів, які втратили свої пости. Вони завжди радились поміж собою.
Коли Пінгалака зупинився, Даманака мовив: «Любий Каратако, от бачиш, наш повелитель Пінгалака спустивсь на багнистий берег Ямуни, щоб втамувати спрагу, але чогось раптом зупинився. Яке ж то лихо скоїлося, що він закликав нас до бойового порядку, а сам, охоплений смутком, наче вкопаний, став під баньяном?» Каратака йому відказав: «Друже, а нам який клопіт? Недарма кажуть:
Коли людина знехотя до діла несвого стає,
їй буде так, як мавпі тій, що витягла з колоди клин».
Спитав Даманака: «Як це сталося?», і Каратака ось що розповів.