Оповідка перша «В одному селищі жив брахман Девашарман,...

Оповідка перша

«В одному селищі жив брахман Девашарман, жінка якого народила сина. Того ж самого дня й мангуста, яка жила в їхньому домі, привела на світ дитинча. Молода жінка почувала ніжність не тільки до свого немовляти, а й до всіх маленьких істот. Вона пестила й годувала грудним молоком і мангустеня, хоча, знаючи норов цих звірків, боялася, щоб воно, бува, не заподіяло з часом якогось лиха дитині. Кажуть:

От якось, поклавши сина спати, вона взяла глечик і сказала чоловікові: «Я піду до ставка по воду, а ти постережи сина від мангусти». Брахман не зважив на це і слідом за жінкою подався кудись збирати милостиню. Саме тоді, за велінням долі, з нори виповзла чорна змія. Мангуста, відчувши в ній свого одвічного ворога, вступила з плазуном у бій і роздерла його на шматки, врятувавши таким чином немовлятко, а потім, з вимазаним кров'ю писком, щоб показати, яке вона важливе діло вчинила, радісно вибігла назустріч хлопчиковій матері. Брахманка, глянувши на мангусту, подумала, що та зжерла її сина, і в розпачі шпурнула в неї глечик з водою, який несла на голові, і убила рятівницю. А коли жінка, плачучи, увійшла в дім і побачила, що її син спокійно спить, а поруч валяється розтерзана чорна змія, вона все зрозуміла і, караючись, стала гатити себе кулаками в груди й по голові. А брахманові, який повернувся з милостинею і застав дружину в журбі та печалі, довелось вислухати від неї таке: «Ой, який же ти бездушний, заради наживи покинув своє дитя напризволяще! Жадібність до добра не доведе! Правду кажуть:

Спитав брахман жінку: «Це ж як?», і вона розповіла.

Оповідка друга

«В якомусь селищі жило четверо брахманських синів, які з дитинства приятелювали. Через те, що їх душили злидні, вони одного разу повели таку розмову: «Будьте прокляті, злидні! Неспроста кажуть:

А також

То ходімо ж кудись добувати багатство». Отак поміркувавши, покинули вони свої домівки, попрощалися з родичами, друзями й вирушили в дорогу. Справедливо мовиться:

От ішли вони, йшли і нарешті дістались до Аванті, а там, омившись у водах річки Сіпри, поклонились Маха-калі і, коли вже виходили з храму, зустрілися з йогіном на ім'я Бгайравананда, вклонились йому, як і годиться брахманам, і зайшли з ним до його хатини. Там він їх спитав: «Звідки, шановні, йдете? Куди прямуєте? І з якою метою?» Вони йому на те відповіли: «Мандруємо ми по світу, шукаючи талану, а йдемо туди, де знайдемо або багатство, або смерть. Такий наш задум. Як-то кажуть:

А також

Тож повідай нам про один із таких способів добування грошей, як - проникнення в надра, приборкання чаклунки, подвижництво на кладовищі, торгівля м'ясом, магія та інші. Ти нам відкрий таємницю чар, а ми, сповнені наснаги, ладні будемо гори перевернути. Сказано ж:

Заради досягнення сидги Бгайравананда посвятив брахманів у таїну чар, дав їм чотири світильники і мовив: «Ідіть тепер до Гімалаїв, а як добудетесь туди, то шукайте скарб на тому місці, де в котрогось із вас випаде з рук світильник. Розкопайте там землю, витягніть скарб і чимдуж тікайте звідтіля». Послухалися йогіна та й вирушили в путь-дорогу. Незабаром, як було й сказано, в одного з них випав з рук світильник. Стали брахмани копати на тому місці і знайшли мідну руду. Той, в кого випав світильник, сказав: «То візьмімо, хто скільки хоче міді й ходімо звідси!» Інші відповіли: «Що ж, глупаку, ми з нею робитимем? Вона не врятує нас від нужди! Вставай, підемо далі». А він озвався: «Ідіть собі, шановні, а я вам не попутник». Ось перший брахман набрав міді й подався додому, а ті троє попрямували далі. Минуло скількись там часу, і ще в одного подорожанина випав з рук світильник. Подорожанин заходився копати і знайшов срібну руду. Тоді щасливець на радощах мовив: «Візьмімо срібла, скільки зможемо, і не треба далі йти». А двоє інших йому відповіли: «Ну, от і маємо! Перший мідь знайшов, другий срібло. Напевно, попереду на нас чекає золотий пісочок. А це срібло не поможе нам вибратися з нужди. Ми удвох підемо далі». Як надумались вони, так і зробили, а їхній приятель, набравши по своїй силі срібла, повернувся додому. В одного з тих двох невдовзі теж випав з рук світильник. Зрадівши, щасливець почав завзято розкопувати землю і, докопавшись до золотого піску, сказав товаришеві: «Візьмімо золота, скільки подужаємо. Навряд чи попадеться щось дорожче за нього!» А той відповів: «Нічого ти, дурню, не тямиш! Якщо ми спершу знайшли мідь, потім - срібло, тепер - золото, то нам іще трапляться й коштовні камінчики, які витягнуть нас із лютої скрути. Отож вставай, підемо далі. Яке пуття з цього золота? Його ж багато не донесеш, бо воно важке». Той мовив: «Іди собі, шановний! А я тут залишусь і тебе чекатиму». [244]

Отак вони домовились, і четвертий пішов далі, страждаючи від спекотливого сонця та спраги. Зрештою він збився зі щасливого шляху та, блукаючи навмання, побачив на узгір'ї закривавленого чоловіка, в якого на голові оберталося колесо. Брахман підбіг до нього й запитав: «Хто ти такий, шановний? Чому ти тут стоїш, і чому на твоїй голові крутиться колесо? А ще скажи мені, де тут можна води напитися?» І тільки-но він це сказав, як колесо з голови того чоловіка перескочило на голову брахмана. Він спитав: «Любий, що це?» Той відповів: «Так само колись оце колесо перескочило на мою голову». Брахман знову спитав: «Скажи, а коли я його спекаюсь? Воно завдає мені страшенного болю». Той мовив: «Коли якийсь чоловік, подібно до тебе, прийде сюди із світильником, що осяває шлях до талану, і запитає тебе про щось, тоді колесо перескочить йому на голову». Брахман поцікавився: «А скільки ж ти так простояв?» Той спитав: «А хто зараз царює на землі?» Брахман сказав: «Цар Ватса, який прославився грою на вїні», а закривавлений чоловік мовив: «Я вже й не знаю, скільки часу відтоді минуло, та коли правив на землі раджа Рама, я, пригнічений злиднями, взяв у руки світильник і прийшов сюди тією ж дорогою, що й ти, а як побачив чоловіка з колесом на голові, теж заходився його розпитувати. Отоді це й сталося». Брахман стривожено спитав: «Любий, а як же ти, стоячи тут, втамовував голод і спрагу?» Той відповів: «Давець багатства, боячись, аби не повикрадали його скарбів, посіяв страх навіть серед сидгів, і тому сюди ніхто не приходить. Якщо хтось тут і опиниться, то він не знатиме голоду і спраги, старості і смерті, а лише відчуватиме біль. Ти мене врятував од муки, тепер відпусти, і я піду собі додому»,- та й подався геть.

А той, що знайшов золото, схвильований тривалою відсутністю друга, пішов його розшукувати. Ось еиходить він з лісу й бачить - на камені стоїть геть закривавлений брахман, стогнучи від болю, а на голові в нього обертається колесо на гострій осі. Він наблизився і крізь сльози запитав: «Що це, друже?» А той відповів: «Примха долі!» Прибулий спитав: «Як це сталося? Скажи мені, з якої причини?» - і злощасний брахман розповів йому історію про колесо. Той вислухав усе і з докором мовив: «Я ж тебе не пускав, але ти мене не послухав! Що вдієш? Коли розуму нема, то ні вченість, ні родовитість не поможуть. Недарма кажуть: [245]

Той, що тримав на голові колесо, запитав: «Як же це так?», і той, що знайшов золото, розповів.