Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.
17.3. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА В ЕКОНОМІЧНО РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ
Модернізація та інтенсивний розвиток пріоритетних галузей виробництва у США зумовили потребу активізації міжгалузевого переливання капіталу, відносне збільшення промислового капіталу у грошовій формі. Але всередині 70-х і на початку 80-х років, коли спостерігався зазначе-ний процес, цього не відбулося насамперед через відсутність необхідних
352
обсягів капіталу (як наслідок інфляції, великих обсягів вивезення капіта-лу, витрат на оборону). У таких умовах залучення іноземного капіталу у США сприяло подоланню подальших негативних факторів розвитку еко-номіки. Порівняно із законодавством інших розвинених країн законодав-ство США щодо іноземних інвестицій вважається м’яким. На приплив іноземного капіталу у 80-ті роки істотно вплинули результати перебудо-ви системи загальноекономічного регулювання: відсутність обмежень на розмір експорту-імпорту; уведення нової податково-амортизаційної по-літики; зменшення прямого втручання держави у проблеми приватного бізнесу та створення сприятливих умов для функціонування останнього тільки методами економічного регулювання системи господарювання.
Процес лібералізації американської економіки привернув увагу іноземних інвесторів високою ефективністю вкладання капіталу. Винятко-ву роль у залученні іноземних інвестицій у США відіграло підвищення ставок за позикою. Причиною припливу капіталу може бути також де-вальвація валюти. Так, унаслідок девальвації американського долара, за-хіднонімецької марки, швейцарського франка та японської ієни інозем-ним компаніям стало вигідніше перенести виробництво у США.
З огляду на те що США залишилися великим експортером капіталу, уряд цієї країни вдався до певних обмежувальних заходів щодо його ви-везення і створив систему заохочувальних важелів для використання ка-піталу переважно у вітчизняній економіці. У 90-х роках було схвалено закон, який надавав можливість банкам створювати міжнародні банків-ські відділення та здійснювати міжнародні операції з території США на тих самих умовах, що й їх філії за кордоном. Унаслідок цього США от-римали додаткові джерела нагромадження капіталу. Високі рівні ставок за позикою разом з низькими показниками інфляції та сприятливими про-гнозами підвищення цін зумовили значний приплив іноземних інвес-тицій в американську економіку. Скасування податків на дивіденди, що сплачуються іноземними власниками цінних паперів, сприяло розпов-сюдженню акцій серед іноземців. Згідно із законом про оподаткування у США гарантується відсутність будь-якої дискримінації, що зумовило створення більшістю іноземних інвесторів філій у цій країні.
Система заходів федерального уряду доповнюється спеціальними про-грамами із залучення іноземного капіталу урядами штатів. Ці програми передбачають різні системи пільгового кредитування та страхування іно-земних інвестицій, надання земельних ділянок для будівництва промис-лових підприємств тощо. Для іноземних інвесторів відкрито доступ до результатів науково-дослідних розробок, що здійснюються місцевими
353
університетами; надається інформація про наявність і обсяги сировини, енергетичних і водних ресурсів, стан транспортних сполучень тощо. Умови надання пільг передбачають розміщення підприємств у певній місцевості, що пов’язано з потребою пропорційного розвитку галузей економіки в межах того чи іншого штату.
Великий інтерес становить англійська система залучення іноземних інвестицій. Великобританія є лідером у Європі з імпорту капіталу. Сьогодні у країні функціонують дочірні компанії майже всіх 100 найбільших американських корпорацій, філій провідних європейських транснаціо-нальних корпорацій, а також японські заводи з виробництва електронних товарів.
Великобританія практично захопила значну частку інвестицій, що над-ходять у Європу як із Заходу, так і зі Сходу. Тут сконцентровано понад 40 % усіх американських активів у країнах ЄС. Не менше половини япон-ських вкладень в Європі так само припадає на Великобританію. Цьому найбільше сприяли такі фактори: ефективна структурна перебудова і по-ліпшення внутрішньоекономічної ситуації у країні; бажання іноземних фірм зайняти нові ринки збуту для своїх товарів; зменшення транспорт-них витрат; висока норма прибутку за рахунок порівняно низьких витрат на робочу силу (за рівнем заробітної плати Великобританія посідає 15-те місце серед розвинених країн світу).
У 70-ті роки Великобританія переживала труднощі в економіці у зв’яз-ку з дефіцитом сировини, інфляцією, валютними потрясіннями. Тому іно-земні інвестори не виявляли значної активності щодо вкладання своїх капіталів в економіку Великобританії. Економічний курс консервативно-го уряду змінив ситуацію на краще. Суть цього курсу полягала в поси-ленні ринкових тенденцій в економіці, переході від кейнсіанської теорії управління економікою до монетаризму. У 1979 р. було скасовано ва-лютні та інші обмеження на діяльність приватних фірм, і це значною мірою сприяло руху капіталу. Політика “відчинених дверей” надала іно-земним банкам практично вільний доступ на внутрішній ринок капіталу, і тепер понад 500 іноземних банків мають у Лондоні свої відділення.
На інтенсивність процесу залучення іноземних інвестицій впливає та-кож існуюча у Великобританії система оподаткування. Відчутним інвес-тиційним стимулом є відсутність податків на капіталовкладення в облад-нання та НДЦКР, а також їх зниження на 79 % на інвестиції в будівництво споруд.
У Великобританії існує система державної конкурсної допомоги для найважливіших інвестиційних проектів, вартість яких щонайменше
354
0,5 млн фунтів стерлінгів. Максимальний розмір допомоги може становити половину вартості проекту. Можна також отримувати субсидії за “списком інноваційної допомоги”, суть якої полягає в дотуванні НДДКР під час створення нових видів продукції та розробки технології виробництва у високотехнологічних галузях. Крім того, місцеві урядові органи можуть надати на сприятливих умовах кредити, які покривають до 90 % вартості будівництва, а також знижку на вартість земельних ділянок. До того ж вони частково відшкодовують витрати, пов’язані з необхідністю переміщення кадрів.
Створення “нових зон підприємництва”, “зон вільних портів”, “нових міст” також сприяло залученню іноземного капіталу. Для подібних зон характерні пільгові режими оподаткування та можливість безмитного експорту виробленої продукції.
Починаючи з 50-х років привабливою для іноземних інвесторів стала ФРН, яка досягла високого рівня прибутковості вкладеного капіталу. Цьому сприяли такі основні фактори: зручне розміщення країни в центрі Європи; місткий внутрішній ринок; низький курс марки; експортна орієнтованість господарства країни. Але з кінця 70-х років ФРН почала втрачати пріоритети. Це сталося з різних причин, але основною з них була суперечність податкової системи. Збільшення ринкового простору внаслідок об’єднання Німеччини відкрило нові можливості експансії як для німецького, так і для іноземного капіталу. Іноземні компанії мали змогу брати участь у приватизації майна колишньої НДР. У перші місяці після об’єднання країни на східні землі припадало 95 % власного капіта-лу ФРН. Цьому сприяли запроваджені пільги, спрямовані на стимулю-вання виробничих інвестицій, заохочення малих і середніх фірм, розви-ток пріоритетних напрямів в економіці. З’явилася можливість створення неоподатковуваного резервного фонду, звільнення від податків ряду промислових підприємств, надання так званих інвестиційних надбавок, особливих ставок амортизації основного капіталу.
Важливу роль у залученні іноземного капіталу в Німеччину відіграє стабільність грошової одиниці, яка виявляється не тільки в низькому рів-ні інфляції (менш як 6 %), а й у перетворенні німецької марки на тверду міжнародну валюту. Економічна й політична стабільність, тверда гро-шова одиниця сприяли тому, що багато іноземних інвесторів почали вкладати свій капітал у довгострокові цінні папери.
Залученню іноземних інвестицій в економіку Франції сприяли роздер-жавлення власності, зростання валового прибутку господарюючих фірм,
355
податкові та кредитні пільги, невисокий рівень процентної ставки за кре-дити тощо.
Одним із чинників припливу іноземного капіталу у Францію була мо-нетаристська політика уряду в 90-х роках, у якій важливу роль відіграло вигідне для країни регулювання процентної ставки. Одним з пріоритет-них завдань уряду стало підтримання стабільного курсу франка щодо американського долара та німецької марки шляхом жорсткого контролю над інфляцією. Уряд Франції здійснює жорстку політику регулювання іноземних інвестицій у країні стосовно держав, які не є членами ЄС. Франція має розвинений фінансовий ринок, що за потужністю й актив-ністю поступається тільки подібній інституції США та Великобританії. У цій країні існує ефективна система заохочення як власних, так і іноземних інвестицій, спрямованих на розвиток пріоритетних і провідних галузей промисловості. Щоб стимулювати будівництво промислових об’єктів, Колегія економічного та регіонального розвитку Франції надає інвесторам субсидії, обсяг яких досягає 25 % вартості всіх капіталовкла-день у землю та обладнання, які скуповуються в перші три роки будів-ництва. Останніми роками широко використовуються довгострокові пільгові кредити під низькі проценти. У країні також існує преференцій-ний податковий режим для підприємств, що працюють у так званих зо-нах підприємництва Франції. Компанії, де налічується щонайменше 10 працівників і які зареєстровані та здійснюють свою діяльність в одній із таких зон, звільняються від податку на прибуток у перші 10 років свого існування. Але компанія, яка одержала податкові пільги, втрачає право на інші державні субсидії.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
