Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.
18.5. ІННОВАЦІЙНА СПРЯМОВАНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ
Розвиток науково-технічного процесу (НТП), що особливо прогресував останніми роками, спричинив нову хвилю інвестування в під-приємства, установи та об’єднання, які займаються розробкою нових технологій, методів виробництва чи навчання і пошуком нових шля-хів діяльності та вдосконалення наявних. Цей процес пов’язаний з та-кою сферою економічної діяльності, як інновації та їх роллю в залу-ченні іноземних інвестицій у національну економіку.
Уперше це поняття було застосовано в літературі в наукових пра-цях відомого економіста І. Шумпетера “Теорія економічного розвит-ку” (1912 р.) та “Капіталізм, соціалізм і демократія” (1942 р.). На дум-ку цього автора, інновація є головним джерелом прибутку. За його словами, “без розвитку немає прибутку, а без прибутку немає розвит-ку”, з чого випливає, що прибуток є наслідком інновації, яка змушує підприємця запроваджувати нові інновації і забезпечує його необхід-ними для цього коштами. Висловлюючись економічними термінами, підприємець авансує певну частину власного чи залученого капіталу
412
з метою одержання прибутку в майбутньому. Відомий дослідник процесів міжнародної конкуренції М. Портер зазначає, що в стратегічних аспектах інновації включають не лише нові технології, а й нові шляхи та методи здійснення, по суті, простих речей. Це, за його словами, може виражатись у новому дизайні продукції, новому виробничому процесі, новому підході до маркетингової діяльності, новому шляху ор-ганізації чи навчання.
Ще у 1977 р. комісія сенату США констатувала, що в найближчому майбутньому питання науки і технології заслуговуватимуть на більшу увагу, ніж будь-який інший елемент національної політики.
Характерною особливістю здійснення інновацій або інноваційного процесу є насамперед його ризиковий характер. За деякими розра-хунками, ймовірність втілення нової ідеї в новому продукті досягає лише 8,7 %. Згідно з іншими даними, комерційний успіх будь-якого нововведення становить близько 10 %, що змушує потенційного інвестора обережно ставитись до запропонованих йому об’єктів вкладен-ня коштів.
Досвід провідних країн світу засвідчує, що державна інноваційна політика спрямована насамперед на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і її основною метою є поєднання науки із завданнями виробництва. Вона охоплює такі моменти, як підготовка наукових та інженерних кадрів, запрова-дження програм розвитку інноваційного бізнесу, співробітництва між великими корпораціями та університетами або науково-дослідними установами.
Заходи державного регулювання інноваційної діяльності поділяються на прямі та непрямі. До перших зараховують адміністративно-відомчу (передбачає пряме дотаційне фінансування, згідно із законами про сприяння інноваціям) та програмно-цільову форму державного регулювання (передбачає контрактне фінансування інновацій шляхом державних цільових програм підтримки нововведень, надання фірмам спеціальних кредитних пільг тощо).
Метою непрямих методів регулювання інноваційної діяльності є створення сприятливого загальногосподарського та соціально-економічного клімату. До цих методів входить лібералізація податкового та амортизаційного законодавства, запровадження спеціальних законодавчих норм щодо права на інтелектуальну власність, а також створення соціальної інфраструктури, яка охоплює формування єди-ної інформаційної системи в межах країни. Розглянемо в загальних
413
рисах основні тенденції державної інноваційної політики провідних країн світу. Виокремлюють дві найбільш характерні її моделі — аме-риканську та японську.
В умовах масового технічного переозброєння та модернізації промислового виробництва на базі нової техніки і глобалізації економі-ки особливого значення набувають державні програми залучення ін-вестицій. Яскравим прикладом цього є якраз економіка США, де впроваджуються великомасштабні економічні програми в галузі фі-нансування та організації наукових розробок і досліджень такими установами, як Національний науковий фонд, Бюро стандартів, Мі-ністерство оборони, НАСА, Міністерство енергетики та ін. Американська модель інноваційної політики передбачає виокремлення тех-нологічного пріоритету і цільове державне фінансування пріоритетної галузі. Як свідчить статистика, в США державне фінан-сування НДДКР є досить значним і становить близько 3,5 % ВНП.
Надання пріоритету технологічним інноваціям передбачає також японська модель, але акцент тут робиться на конкретніших технологіях, розвиток яких стимулюється з метою поступового переходу всієї економіки на нові технології. Доцільність ризику реалізації інновацій-них проектів японські менеджери розраховують не лише за критерієм окупності, а й використовують інші кількісні та якісні оцінки. Прог-нозується не тільки довгостроковий вплив інвестицій на засоби автоматизації та інформаційні технології, на продуктивність праці, а й вплив на матеріальну зацікавленість персоналу, культуру виробницт-ва та трудові взаємовідносини.
Однак підходи та критерії оцінки ефективності капіталовкладень неоднакові. Наприклад, у США та Великобританії особлива увага приділяється використанню тимчасово вільних коштів на реалізацію короткострокових програм, тоді як у Японії акцент робиться на ефек-тивності довгострокових капіталовкладень. Як уже зазначалось, японські менеджери приділяють особливу увагу якісним оцінкам, вва-жаючи, що вкладати гроші у високотехнологічні процеси слід якомога швидше через моральне старіння обладнання. Японські фірми змі-нюють методи та критерії довгострокового інвестування на різних його етапах і в міру проведення програм комплексної автоматизації встановлюються вищі нормативи рентабельності. Крім того, більша увага приділяється аналізу можливих технологічних змін та їх впливу на життєвий цикл продукту. Щодо здійснення прогнозних розрахун-ків, то японські менеджери у разі неможливості передбачити довго-
414
строкову динаміку якогось показника користуються не складними економіко-математичними моделями, а приблизними кількісними та якісними методами оцінки.
Цікавим є також досвід такої країни, як Великобританія. її економіка, як і економіка США, характеризувалась високою питомою ва-гою державних витрат на військово-промисловий комплекс, які становили близько 50 % від загального обсягу НДДКР. Витрати на НДДКР у цій країні становили близько 3 % від ВНП. На початку 80-х років було розроблено програму приватизації промислових підпри-ємств та науково-дослідних установ, які на той час прагнули одержа-ти додаткове бюджетне фінансування, а не задовольняти потреби ринку. З часом внаслідок такої приватизації інноваційна діяльність на цих підприємствах активізувалась, що сприяло більшим обсягам залу-чення інвестиційних ресурсів. Крім цього, у Великобританії діє дер-жавна програма надання субсидій підприємствам, згідно з якою під-приємці мають можливість відшкодування до 50 % витрат на здійснення інновацій.
Досвід Франції у фінансуванні інновацій засвідчує, що механізми фінансової допомоги тут діляться на такі чотири категорії: 1) допомога через систему оподаткування, тобто шляхом пільгового амортиза-ційного режиму; 2) пряма фінансова допомога у двох формах: узгоджені дії через фонд науково-технічних досліджень і субсидіювання дослідно-конструкторських розробок; 3) допомога у вигляді держза-мовлень; 4) допомога через пільгове кредитування.
Країни, які володіють новітніми технологіями, мають ті переваги, що саме ці технології є найважливішим елементом науково-технічного прогресу, від розвитку якого, у свою чергу, залежить добробут народу. Країни, що не мають новітніх технологій, залишаються слаборозвиненими. Відсутність новітніх технологій позбавляє такі держави можливості мати конкурентну продукцію на-віть в умовах достатніх інвестицій. У кращому разі в ці країни переносяться ланки технологічних ланцюжків, невигідні для інших держав, у гіршому — в них розвиваються сировинні виробництва. В цих умовах країна втрачає переваги структурних трансформацій, що забезпечують економічне зростання і конкуренцію на світових ринках.
Наприкінці XX ст. стало очевидним, що рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери — науки, наукомістких галузей і компаній, світових ринків технологій — створює основу стійкого економічного зро-
415
стання. Технологічний прогрес не тільки змінив масштаби і структу-ру виробництва індустріально розвинених країн, а й суттєво вплинув на добробут населення.
У розвинених країнах нині надзвичайно розвинений процес пере-творення винаходів і наукових результатів в успішний технологічний бізнес. Обсяги експорту наукомісткої продукції такі: в США — близько 700, у Німеччині — 530, у Японії — 400 млрд дол. на рік.
У США найвища норма прибутковості спостерігається у сфері ком-п’ютерних послуг і програмного забезпечення — 21,2 % (для порівняння: в Японії цей показник — 4,9 %, а в європейських країнах — 21,3%).
Саме цим, а також відносно низьким рівнем витрат на заробітну пла-ту забезпечується висока конкурентоспроможність японських товарів, що значно дешевші за американські і європейські. Передусім це стосу-ється продукції високотехнологічних галузей — радіоелектроніки, ав-томобіле- і суднобудування. В Україні за часів централізованої еконо-міки було встановлено норму прибутковості для нової техніки на рівні 15 % (як нормативу економічної ефективності). Це приблизно відпові-дає рівню прибутковості інвестицій у Європі і США, де середні значен-ня норм прибутку становлять відповідно 15,1 % і 14,1 %. В Японії цей показник значно нижчий — на рівні 5,4 %.
Інвестиційна політика промислово розвинених країн світу на су-часному етапі характеризується двома основними рисами: по-пер-ше, збільшенням обсягу інвестицій у наукомісткі і такі, що визначають науково-технічний прогрес, галузі і виробництва; по-друге, високою питомою вагою капіталовкладень, що спрямовуються на модернізацію і реконструкцію традиційних галузей економіки на ос-нові новітніх досягнень науки і техніки.
Розвиток економіки відбувається за рахунок нових наукомістких виробництв і галузей. Прискореними темпами в них обновляється ос-новний капітал. Ці галузі і виробництва характеризуються низькою матеріаломісткістю продукції. Мініатюризація відбувається, як кажуть японці, під девізом “робити легше, витонченіше, коротше і менших розмірів”. Швидко відбувається здешевлення електронної техніки (на одиницю корисного ефекту). Це й забезпечує її широке впровадження в усіх інших галузях виробництва.
Розвиток старих традиційних галузей великою мірою визначається застосуванням нових технологій, що базуються на використанні ін-формаційно-електронної техніки.
416
Інтенсифікація виробництва, з одного боку, опирається на зміни в його структурі, а з іншого — викликає серйозні зміни в характері між-галузевих зв’язків. Так, за 1985-1995 pp. темпи розвитку японської економіки становили 4,2 % на рік, потреби у сталі залишилися на рівні 1985 р., а в нафті зменшилися на 18 %. Основна причина цього, на думку японських фахівців, — електронна революція. За той самий пе-ріод зростання електроніки і пов’язаних з нею галузей становило 14 % на рік, виробництво інтегральних схем збільшилося у 380 разів.
У США з 1985 по 1994 р. темпи приросту промислової продукції становили 2,6 %, а виробництво наукомістких галузей (комп’ютерів, множильної техніки, засобів зв’язку, медичних інструментів і устатку-вання) збільшилось на 12 % за рік. Водночас обсяг сукупного вироб-ництва в таких традиційних галузях, як суднобудування, сільськогос-подарське машинобудування, чорна і кольорова металургія, будівництво, добувна промисловість і перевезення на залізничному транспорті, знизився з 1984 по 1995 р. на 38 %. У промисловій продук-ції частка наукомістких галузей збільшилася в США з 33 % у 1980 р. до 39 % у 1987 р. і на 43 % у 1995 p., у Японії відповідно — з 31 % до 36 % і 41 %, у ФРН — з 23 % до 31 % і 36 %.
Таким чином, фундаментальним положенням сучасного соціально-економічного і політичного менеджменту є визнання того, що нині науково-технологічні інновації відіграють вирішальну роль у форму-ванні і підвищенні конкурентоспроможності виробництва.
У свою чергу, проблема підвищення конкурентоспроможності в усьому розмаїтті її аспектів стосується практично всіх сторін життя су-спільства й у зв’язку з цим постійно перебуває в центрі уваги державних діячів і ділових кіл усіх розвинених країн світу. У США, напри-клад, при президентові створено відповідний спеціальний комітет, а в 1988 р. конгрес США прийняв “Комплексний закон про торгівлю і конкурентоспроможність”.
Аналіз розвитку інноваційної політики провідних країн світу дає змогу виокремити такі напрями підвищення конкурентоспроможності продукції для фірм, промислових асоціацій, державних орга-нізацій або країн: підвищення продуктивності праці та якості продукції за рахунок вдосконалення виробництва й технічних нововведень; поліпшення підготовки та перепідготовки кадрів; розвиток методів стратегічного планування, управління, НДДКР та інвестиційних програм; підвищення якості проектування нових виробів; ефективне запровадження програм конверсії виробництва;
417
поліпшення якості споживчого сервісу та якості ремонтно-технічного обслуговування; розвиток прогресивних видів виробництва та експортної бази.
Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу зазначити, що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються інноваційною діяльністю. До здійснення інвес-тицій найбільш сприйнятливими виявилися великі промислові під-приємства з кількістю працівників від 10 до 25 тис. Проте у 2000 р. намітилася тенденція посилення інноваційної активності у промис-ловості. Протягом 2000 р. роботи, спрямовані на підвищення технічного рівня виробництва і продукції, здійснювало 1491 промислове підприємство, що на 8,4 % більше, ніж у 1999 p., їх питома вага у за-гальній кількості підприємств збільшилася з 13,5 до 14,8 %. Найбільша сприйнятливість до інновацій спостерігалась на підприємствах авіаційної, медичної, суднобудівної, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, хімічного, нафтового, тракторного та сільськогос-подарського машинобудування, електротехнічної промисловості, чорної металургії, де частка інноваційно активних підприємств ста-новила 24-47 %.
Порівняно з 1999 р. помітно активізувалась ця робота також на підприємствах медичної та електронної промисловості. Найпошире-нішим напрямом інноваційної діяльності залишається оновлення продукції. Порівняно з 1999 р. кількість освоєних нових видів продукції перевищила 20 % і становила 15,3 тис. найменувань, у тому чи-слі товарів народного споживання — 2,5 тис. При цьому кожний тре-тій вид нової продукції виготовлено підприємствами легкої промисловості, кожний четвертий —підприємствами харчової, кож-ний шостий — підприємствами машинобудування та металообробки. У 2000 р. тривала робота з впровадження прогресивних технологічних процесів. Протягом року у промисловості використано 1,4 тис. нових технологічних процесів, кожний третій з яких — ресурсо-заощаджувальний. Переважну частину прогресивних технологічних процесів використано на підприємствах машинобудування та мета-лообробки. Активізувалась також діяльність щодо впровадження сучасного технологічного устаткування та засобів механізації. Кількість підприємств, що займалися механізацією та автоматизацією виробничих процесів, порівняно з 1999 р. збільшилась майже на 5 %. Більш активно у цьому напрямку працювали підприємства паливної промисловості та чорної металургії.
418
За пріоритетами вкладання коштів іноземними інвесторами перше місце займає харчова промисловість, друге — внутрішня торгівля, а далі — машинобудування і металообробка.
Втім, рівень використання інновацій вкрай незадовільний. В Укра-їні проблема конкурентоспроможності вітчизняної продукції є знач-но гостріша, ніж у промислово розвинених державах. Про це свідчать, зокрема, результати аналізу статистичних даних Держкомстату України й ООН, виконаного фахівцями Інституту прогнозування НАН України. Нині Україна має низький рівень конкурентоспромож-ності машинно-технічної та іншої наукомісткої продукції (тільки в 1,8 % створених зразків їхній технічний рівень перевищує світовий); незначні розміри експортного потенціалу (експорт продукції, що при-падає на душу населення в Україні, становить 0,2-0,3 тис. дол. США, у той час як у розвинених країнах — 2,0-5,6 тис. дол.); низький рівень “інтелектуалізації” експорту (у структурі експорту України більш як 80 % становить сировина і напівфабрикати).
Узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду у вирішенні завдань щодо досягнення конкурентоспроможності виробництва свідчить, що ця проблема за своєю важливістю і складністю належить до національних проблем, які повинні вирішуватися на всіх рівнях управління економікою, і насамперед — на державному.
Однак в Україні дотепер не виконуються на національному рівні будь-які спеціальні заходи для вирішення цієї проблеми. Немає за-кону, що регламентував би правові основи зусиль щодо підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції і послуг на різ-них рівнях управління. Більше того, Україна не має не тільки спеціа-льного закону про конкурентоспроможність, а навіть концепції дер-жавної політики щодо забезпечення конкурентоспроможності і відповідної програми уряду, які визначали б основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи її здійснення, а також необхідність створен-ня відповідної законодавчої й інституційно-організаційної бази дер-жавної підтримки і стимулювання підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції (послуг).
Застосування високих технологій передбачає широке використання патентних інновацій (винаходів, промислових зразків, корисних моделей). Вони є внутрішнім стимулом виробництва, що дає можли-вість зробити перехід від застарілої технології до нової, прискорює технологічний та економічний розвиток і зростання добробуту насе-лення. Однак поглиблення економічної кризи, спад виробництва,
419
ігнорування вимог НТП на всіх рівнях господарювання призвели до глибокої кризи у сфері науково-технічної діяльності, до занепаду ви-нахідницької творчої активності в Україні. Сучасний стан винахідни-цтва не відповідає ані потребам, ані ресурсам України. Країна посту-пово втрачає найцінніше багатство — інтелектуальний потенціал. Так, тільки за 1985-1997 pp. кількість винахідників і раціоналізаторів скоротилася з 1 млн 27 тис. до 48 тис. — більше ніж у 21 раз. Кількість фахівців науково-технічного профілю становить близько 50 % від рівня 1991 р.
Водночас ефективне використання патентних інновацій — важливий чинник технологічних змін і переозброєння виробничої бази всіх галузей економіки.
За останні роки в Україні майже 90 % використаних у промисловос-ті винаходів, промислових зразків, корисних моделей тощо було освоєно в таких базових галузях, як машинобудування і металообробка (до 40 %), металургійна промисловість (до 20 %), хімічна і нафтохімічна промисловість (10 %), харчова (до 17 %), легка промисловість (до 5 %).
З кінця 80-х років функціонування науково-технічної сфери України здійснюється за несприятливих соціально-економічних умов, які ще більше погіршилися в перехідному періоді вітчизняної економіки протягом 1992-1998 pp. Загострення макроекономічних проблем як на рів-ні країни, так і на рівні підприємств та організацій практично виклю-чили науку зі сфери державних пріоритетів. Заходи щодо приватизації, лібералізації цін, організації зовнішньоекономічної діяльності, інвесту-вання економіки здебільшого відособлені від проблем технологічного відновлення основних фондів виробництва, розширення випуску нау-комісткої конкурентоспроможної продукції, підвищення добробуту на-селення і якості життя.
І через те, що ці процеси тривають, наявний науково-технічний потенціал країни значною мірою залишається без попиту, науково-технічна діяльність продовжується не завдяки, а всупереч сучасним те-нденціям соціально-економічного розвитку України, що в комплексі справляє негативний вплив як на безпосередній стан наукового поте-нціалу, так і на економіку країни в цілому.
До пріоритетних напрямків інноваційної політики в розвинених країнах світу, спрямованих на оптимізацію науково-технологічних показників, належать:
- розробка й удосконалення нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності, механізмів її стимулювання, системи ін-
420
ституційних перетворень, захист інтелектуальної власності в інноваційній сфері;
- створення системи комплексної підтримки інноваційної діяльності;
- розвиток інноваційної інфраструктури, включаючи систему екс-пертизи, фінансово-економічну систему, виробничо-технологіч-ну підтримку, систему сертифікації розробок, систему підготовки кадрів;
- розвиток малого інноваційного підприємництва за допомогою формування сприятливих умов для створення й успішного функ-ціонування малих високотехнологічних підприємств і надання їм державної підтримки на початковому етапі діяльності;
- удосконалювання конкурсної системи вибору інноваційних проектів і програм;
- вибір порівняно невеликої кількості найважливіших базових тех-нологій, що мають вирішальний вплив на підвищення ефективності виробництва і конкурентоспроможності продукції;
- впровадження технологій подвійного використання. Розроблені й активно використовуються такі методи реалізації інноваційної політики:
- формування інституційних і законодавчих умов для позитивних змін в інноваційній сфері;
- державна підтримка і стимулювання інвесторів, що вкладають кошти в наукомістке, високотехнологічне виробництво, за рахунок запровадження податкових пільг, державних гарантій і кредитів;
- удосконалювання податкової системи з метою створення сприятливих умов для інноваційної діяльності;
- зовнішньоекономічна підтримка, що передбачає створення умов для формування спільних з іноземними партнерами підприємств з випуску національної наукомісткої продукції і її реалізації на зовнішньому ринку;
- забезпечення в іноземних кредитних лініях квот для розвитку інноваційної інфраструктури;
- консолідація зусиль органів державної влади і приватних інвес-торів;
- розвиток лізингу наукомісткого унікального устаткування;
- виділення прямих державних інвестицій для реалізації іннова-ційних програм і проектів, що мають загальнонаціональний ха-рактер.
421
Науково-технічна політика в промисловості розробляється за трьома найважливішими напрямками:
- орієнтація виробництва на випуск нових промислових товарів;
- орієнтація виробництва на швидке технічне відновлення продук-ції;
- орієнтація виробництва на випуск промислових товарів, що користуються попитом.
Таким чином, оцінювання тенденцій розвитку світового господар-ства дає підстави стверджувати, що основним завданням розвитку економіки України найближчим часом є трансформація моделі еконо-мічного зростання (перехід до інноваційного типу розвитку) і зміна характеру розвитку — з мобілізаційного на революційний з урахуван-ням глобальних змін на міжнародному ринку. Значення такої транс-формації залежить від комплексу проблем, розв’язуваних у світі за допомогою інновацій. Насамперед — це завершення структурної перебудови економіки і прискорення темпів економічного зростання, досягнення високої конкурентоспроможності на світовому ринку за допомогою забезпечення необхідних темпів відновлення продукції і технологій, збільшення експорту високотехнологічної продукції в його загальній структурі, поступове забезпечення необхідних темпів імпортозаміщення, ефективного використання всіх необхідних ресур-сів — матеріальних (у тому числі фінансових), природних, людських.
Стратегію науково-технічного розвитку в Україні потрібно спрямувати на подолання технологічної багатоукладності й випереджаю-че формування виробництв п’ятого технологічного укладу, а отже вона повинна передбачати:
1. Вибіркову ліквідацію і реконструкцію виробничих процесів третього укладу з метою відповідності потребам нових укладів. Реалізація цього напрямку є необхідною умовою подолання технологічного відставання економіки і пов’язаних із ним дис-пропорцій, що перешкоджають економічному розвитку країни.
2. Розвиток найбільш перспективних виробництв четвертого укладу з метою ефективного насичення попиту на їх продукцію і забезпечення матеріально-технічних передумов наступного технологічного укладу. З огляду на відсутність виробництва продукції цього укладу в Україні і світову тенденцію зниження цін на неї доцільною може бути орієнтація на імпорт готових виробів замість організації її виробництва в нашій країні. У розвитку технологічних ланок четвертого укладу варто орієн-
422
туватися на вже нагромаджений досвід імітаційно-ліцензійного підходу, що його використовували Японія і ФРН. Цей підхід передбачає реалізацію таких стратегій: експлуатаційно-технологічного освоєння, технологічного відновлення, технологічного розміщення, продуктового експорту, поетапного ініціювання нововведень. 3. Пріоритетне, суворо вибіркове, орієнтоване на нагромадження конкурентних переваг розвитку виробництво п’ятого технологічного укладу, якщо нині в Україні уже вступив у стадію росту з високими і стабільними темпами розширення виробництва. Пер-шочерговий розвиток виробництв, у яких Україна має відносні конкурентні переваги, з метою ефективної інтеграції країни в міжнародний поділ праці і скорочення нееквівалентності зовніш-ньоекономічного обміну. Це в перспективі повинно створити пе-редумови для своєчасного формування виробництв наступного укладу і забезпечення на цій основі переходу країни до розвинених держав. Цей напрямок ґрунтуватиметься на стратегії створення і реалізації власних інновацій з визначенням пріоритетів науково-технічного розвитку. Функцію формування умов максимального сприяння підвищенню пріоритетів науково-технічного розвитку повинен виконувати орга-нізаційно-економічний механізм реалізації пріоритетних напрямків НТП, що оптимально поєднає економічні й адміністративно-правові форми та методи державного регулювання.
На особливу увагу в цьому плані заслуговують галузі високих тех-нологій в Україні — літакобудування, ракетобудування, комп’ютерна техніка, суднобудування, телекомунікації, біотехнології та ін. Вони можуть стати базовими галузями складних виробничо-територіальних технологічних комплексів, що реально претендують на стійкий вихід на світовий ринок. Розвиток такого роду комплексів на чолі з підприємс-твами-лідерами повинен стати основним змістом цільових комплекс-них програм і загалом програми соціально-економічного розвитку України на перспективу.
Крім того, на національному рівні необхідно: - зробити постійним елементом податкового законодавства податкові пільги з інвестицій у наукові дослідження і розробки, пе-редбачивши при цьому можливість прискореної амортизації для новітнього устаткування і технологій, що визначають перспек-тивні напрямки технічного розвитку;
423
- розвивати способи просування технологічних інновацій за допомогою підвищення ступеня відкритості економіки у сфері освоєння нових методів господарювання і прийомів управління, а та-кож за допомогою проведення цілеспрямованої цінової політики на кінцеву продукцію “молодих” галузей;
- сприяти становленню і широкому впровадження венчурних фондів сприяння розвитку підприємств малих форм у науково-технічній сфері;
- вдосконалювати системи держзамовлень з можливістю залучен-ня іноземного капіталу;
- створювати технопарки та дослідні центри;
- здійснювати пряме та непряме фінансування НДДКР на підпри-ємствах.
З метою залучення іноземних інвесторів до співпраці з українськими підприємствами необхідно доповнити існуючу законодавчу базу і розробити нову, таку, яка б передбачала пільги для інвесторів, які ма-ють намір вкладати кошти саме в розвиток наукомістких галузей. Скажімо, в Росії існує кілька фондів підтримки інноваційних заходів за сприяння великих іноземних позичальників. Засновниками Російського технологічного фонду, метою діяльності якого є фінансування науково-технічних розробок, є Європейський банк реконструкції та розвитку, Ротшильд-банк та Хамбрус-банк з Великобританії, фінсь-кий національний фонд досліджень “Сітро”.
Нарешті, враховуючи значну питому вагу в економіці України під-приємств військово-промислового комплексу, на яких у багатьох ви-падках і зосереджено наукомісткі виробництва і передові технології, особливу увагу необхідно приділити розробці механізму використан-ня технологічних досягнень ВПК у цивільній сфері на основі інтегра-ції цих секторів економіки.
За експертними оцінками, передача технологій з військово-промис-лового сектору економіки в цивільний дасть змогу досягти економії коштів тільки за рахунок того, що відпадає необхідність у багатьох НДДКР, за рахунок розширення випуску технологічного устаткуван-ня, створення нових матеріалів — до 55 % усіх цільових витрат у цій сфері; тільки витрати на наукові розробки можна буде скоротити на 15-25%.
Правильний вибір пріоритетів державної науково-технічної політики і правильно сформульоване державне замовлення галузевій нау-ці матимуть важливе значення в ефективному використанні науково-
424
технічного потенціалу військово-промислового комплексу при відновленні промислової бази України на сучасному етапі економічних ре-форм.
Окрім зазначеного доцільно зосередитись на розробці програм під-тримки венчурних фірм, передбачити законодавчо закріплене право користуватись досягненнями НДДКР суб’єктам інноваційної діяльнос-ті. Враховуючи зарубіжний досвід, необхідно зосередитись на створен-ні передумов для розвитку інноваційного бізнесу, зокрема через ство-рення інноваційних банків, фондів, системи ринків цінних паперів, які мають забезпечити функціонування інноваційної діяльності на підпри-ємствах і в такий спосіб збільшити обсяги інвестицій в економіку держави.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
