Українська Банерна Мережа
UkrKniga.org.ua
Єдино правильних шляхів – багато. / Андрій Коваль

Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate


Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.



Додати книгу на сайт:
Завантажити книгу


Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.


18.5. ІННОВАЦІЙНА СПРЯМОВАНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ

Розвиток науково-технічного процесу (НТП), що особливо прогресував останніми роками, спричинив нову хвилю інвестування в під-приємства, установи та об’єднання, які займаються розробкою нових технологій, методів виробництва чи навчання і пошуком нових шля-хів діяльності та вдосконалення наявних. Цей процес пов’язаний з та-кою сферою економічної діяльності, як інновації та їх роллю в залу-ченні іноземних інвестицій у національну економіку.

Уперше це поняття було застосовано в літературі в наукових пра-цях відомого економіста І. Шумпетера “Теорія економічного розвит-ку” (1912 р.) та “Капіталізм, соціалізм і демократія” (1942 р.). На дум-ку цього автора, інновація є головним джерелом прибутку. За його словами, “без розвитку немає прибутку, а без прибутку немає розвит-ку”, з чого випливає, що прибуток є наслідком інновації, яка змушує підприємця запроваджувати нові інновації і забезпечує його необхід-ними для цього коштами. Висловлюючись економічними термінами, підприємець авансує певну частину власного чи залученого капіталу

412

з метою одержання прибутку в майбутньому. Відомий дослідник процесів міжнародної конкуренції М. Портер зазначає, що в стратегічних аспектах інновації включають не лише нові технології, а й нові шляхи та методи здійснення, по суті, простих речей. Це, за його словами, може виражатись у новому дизайні продукції, новому виробничому процесі, новому підході до маркетингової діяльності, новому шляху ор-ганізації чи навчання.

Ще у 1977 р. комісія сенату США констатувала, що в найближчому майбутньому питання науки і технології заслуговуватимуть на більшу увагу, ніж будь-який інший елемент національної політики.

Характерною особливістю здійснення інновацій або інноваційного процесу є насамперед його ризиковий характер. За деякими розра-хунками, ймовірність втілення нової ідеї в новому продукті досягає лише 8,7 %. Згідно з іншими даними, комерційний успіх будь-якого нововведення становить близько 10 %, що змушує потенційного інвестора обережно ставитись до запропонованих йому об’єктів вкладен-ня коштів.

Досвід провідних країн світу засвідчує, що державна інноваційна політика спрямована насамперед на створення сприятливого економічного клімату для здійснення інноваційних процесів і її основною метою є поєднання науки із завданнями виробництва. Вона охоплює такі моменти, як підготовка наукових та інженерних кадрів, запрова-дження програм розвитку інноваційного бізнесу, співробітництва між великими корпораціями та університетами або науково-дослідними установами.

Заходи державного регулювання інноваційної діяльності поділяються на прямі та непрямі. До перших зараховують адміністративно-відомчу (передбачає пряме дотаційне фінансування, згідно із законами про сприяння інноваціям) та програмно-цільову форму державного регулювання (передбачає контрактне фінансування інновацій шляхом державних цільових програм підтримки нововведень, надання фірмам спеціальних кредитних пільг тощо).

Метою непрямих методів регулювання інноваційної діяльності є створення сприятливого загальногосподарського та соціально-економічного клімату. До цих методів входить лібералізація податкового та амортизаційного законодавства, запровадження спеціальних законодавчих норм щодо права на інтелектуальну власність, а також створення соціальної інфраструктури, яка охоплює формування єди-ної інформаційної системи в межах країни. Розглянемо в загальних

413

рисах основні тенденції державної інноваційної політики провідних країн світу. Виокремлюють дві найбільш характерні її моделі — аме-риканську та японську.

В умовах масового технічного переозброєння та модернізації промислового виробництва на базі нової техніки і глобалізації економі-ки особливого значення набувають державні програми залучення ін-вестицій. Яскравим прикладом цього є якраз економіка США, де впроваджуються великомасштабні економічні програми в галузі фі-нансування та організації наукових розробок і досліджень такими установами, як Національний науковий фонд, Бюро стандартів, Мі-ністерство оборони, НАСА, Міністерство енергетики та ін. Американська модель інноваційної політики передбачає виокремлення тех-нологічного пріоритету і цільове державне фінансування пріоритетної галузі. Як свідчить статистика, в США державне фінан-сування НДДКР є досить значним і становить близько 3,5 % ВНП.

Надання пріоритету технологічним інноваціям передбачає також японська модель, але акцент тут робиться на конкретніших технологіях, розвиток яких стимулюється з метою поступового переходу всієї економіки на нові технології. Доцільність ризику реалізації інновацій-них проектів японські менеджери розраховують не лише за критерієм окупності, а й використовують інші кількісні та якісні оцінки. Прог-нозується не тільки довгостроковий вплив інвестицій на засоби автоматизації та інформаційні технології, на продуктивність праці, а й вплив на матеріальну зацікавленість персоналу, культуру виробницт-ва та трудові взаємовідносини.

Однак підходи та критерії оцінки ефективності капіталовкладень неоднакові. Наприклад, у США та Великобританії особлива увага приділяється використанню тимчасово вільних коштів на реалізацію короткострокових програм, тоді як у Японії акцент робиться на ефек-тивності довгострокових капіталовкладень. Як уже зазначалось, японські менеджери приділяють особливу увагу якісним оцінкам, вва-жаючи, що вкладати гроші у високотехнологічні процеси слід якомога швидше через моральне старіння обладнання. Японські фірми змі-нюють методи та критерії довгострокового інвестування на різних його етапах і в міру проведення програм комплексної автоматизації встановлюються вищі нормативи рентабельності. Крім того, більша увага приділяється аналізу можливих технологічних змін та їх впливу на життєвий цикл продукту. Щодо здійснення прогнозних розрахун-ків, то японські менеджери у разі неможливості передбачити довго-

414

строкову динаміку якогось показника користуються не складними економіко-математичними моделями, а приблизними кількісними та якісними методами оцінки.

Цікавим є також досвід такої країни, як Великобританія. її економіка, як і економіка США, характеризувалась високою питомою ва-гою державних витрат на військово-промисловий комплекс, які становили близько 50 % від загального обсягу НДДКР. Витрати на НДДКР у цій країні становили близько 3 % від ВНП. На початку 80-х років було розроблено програму приватизації промислових підпри-ємств та науково-дослідних установ, які на той час прагнули одержа-ти додаткове бюджетне фінансування, а не задовольняти потреби ринку. З часом внаслідок такої приватизації інноваційна діяльність на цих підприємствах активізувалась, що сприяло більшим обсягам залу-чення інвестиційних ресурсів. Крім цього, у Великобританії діє дер-жавна програма надання субсидій підприємствам, згідно з якою під-приємці мають можливість відшкодування до 50 % витрат на здійснення інновацій.

Досвід Франції у фінансуванні інновацій засвідчує, що механізми фінансової допомоги тут діляться на такі чотири категорії: 1) допомога через систему оподаткування, тобто шляхом пільгового амортиза-ційного режиму; 2) пряма фінансова допомога у двох формах: узгоджені дії через фонд науково-технічних досліджень і субсидіювання дослідно-конструкторських розробок; 3) допомога у вигляді держза-мовлень; 4) допомога через пільгове кредитування.

Країни, які володіють новітніми технологіями, мають ті переваги, що саме ці технології є найважливішим елементом науково-технічного прогресу, від розвитку якого, у свою чергу, залежить добробут народу. Країни, що не мають новітніх технологій, залишаються слаборозвиненими. Відсутність новітніх технологій позбавляє такі держави можливості мати конкурентну продукцію на-віть в умовах достатніх інвестицій. У кращому разі в ці країни переносяться ланки технологічних ланцюжків, невигідні для інших держав, у гіршому — в них розвиваються сировинні виробництва. В цих умовах країна втрачає переваги структурних трансформацій, що забезпечують економічне зростання і конкуренцію на світових ринках.

Наприкінці XX ст. стало очевидним, що рівень розвитку і динамізм інноваційної сфери — науки, наукомістких галузей і компаній, світових ринків технологій — створює основу стійкого економічного зро-

415

стання. Технологічний прогрес не тільки змінив масштаби і структу-ру виробництва індустріально розвинених країн, а й суттєво вплинув на добробут населення.

У розвинених країнах нині надзвичайно розвинений процес пере-творення винаходів і наукових результатів в успішний технологічний бізнес. Обсяги експорту наукомісткої продукції такі: в США — близько 700, у Німеччині — 530, у Японії — 400 млрд дол. на рік.

У США найвища норма прибутковості спостерігається у сфері ком-п’ютерних послуг і програмного забезпечення — 21,2 % (для порівняння: в Японії цей показник — 4,9 %, а в європейських країнах — 21,3%).

Саме цим, а також відносно низьким рівнем витрат на заробітну пла-ту забезпечується висока конкурентоспроможність японських товарів, що значно дешевші за американські і європейські. Передусім це стосу-ється продукції високотехнологічних галузей — радіоелектроніки, ав-томобіле- і суднобудування. В Україні за часів централізованої еконо-міки було встановлено норму прибутковості для нової техніки на рівні 15 % (як нормативу економічної ефективності). Це приблизно відпові-дає рівню прибутковості інвестицій у Європі і США, де середні значен-ня норм прибутку становлять відповідно 15,1 % і 14,1 %. В Японії цей показник значно нижчий — на рівні 5,4 %.

Інвестиційна політика промислово розвинених країн світу на су-часному етапі характеризується двома основними рисами: по-пер-ше, збільшенням обсягу інвестицій у наукомісткі і такі, що визначають науково-технічний прогрес, галузі і виробництва; по-друге, високою питомою вагою капіталовкладень, що спрямовуються на модернізацію і реконструкцію традиційних галузей економіки на ос-нові новітніх досягнень науки і техніки.

Розвиток економіки відбувається за рахунок нових наукомістких виробництв і галузей. Прискореними темпами в них обновляється ос-новний капітал. Ці галузі і виробництва характеризуються низькою матеріаломісткістю продукції. Мініатюризація відбувається, як кажуть японці, під девізом “робити легше, витонченіше, коротше і менших розмірів”. Швидко відбувається здешевлення електронної техніки (на одиницю корисного ефекту). Це й забезпечує її широке впровадження в усіх інших галузях виробництва.

Розвиток старих традиційних галузей великою мірою визначається застосуванням нових технологій, що базуються на використанні ін-формаційно-електронної техніки.

416

Інтенсифікація виробництва, з одного боку, опирається на зміни в його структурі, а з іншого — викликає серйозні зміни в характері між-галузевих зв’язків. Так, за 1985-1995 pp. темпи розвитку японської економіки становили 4,2 % на рік, потреби у сталі залишилися на рівні 1985 р., а в нафті зменшилися на 18 %. Основна причина цього, на думку японських фахівців, — електронна революція. За той самий пе-ріод зростання електроніки і пов’язаних з нею галузей становило 14 % на рік, виробництво інтегральних схем збільшилося у 380 разів.

У США з 1985 по 1994 р. темпи приросту промислової продукції становили 2,6 %, а виробництво наукомістких галузей (комп’ютерів, множильної техніки, засобів зв’язку, медичних інструментів і устатку-вання) збільшилось на 12 % за рік. Водночас обсяг сукупного вироб-ництва в таких традиційних галузях, як суднобудування, сільськогос-подарське машинобудування, чорна і кольорова металургія, будівництво, добувна промисловість і перевезення на залізничному транспорті, знизився з 1984 по 1995 р. на 38 %. У промисловій продук-ції частка наукомістких галузей збільшилася в США з 33 % у 1980 р. до 39 % у 1987 р. і на 43 % у 1995 p., у Японії відповідно — з 31 % до 36 % і 41 %, у ФРН — з 23 % до 31 % і 36 %.

Таким чином, фундаментальним положенням сучасного соціально-економічного і політичного менеджменту є визнання того, що нині науково-технологічні інновації відіграють вирішальну роль у форму-ванні і підвищенні конкурентоспроможності виробництва.

У свою чергу, проблема підвищення конкурентоспроможності в усьому розмаїтті її аспектів стосується практично всіх сторін життя су-спільства й у зв’язку з цим постійно перебуває в центрі уваги державних діячів і ділових кіл усіх розвинених країн світу. У США, напри-клад, при президентові створено відповідний спеціальний комітет, а в 1988 р. конгрес США прийняв “Комплексний закон про торгівлю і конкурентоспроможність”.

Аналіз розвитку інноваційної політики провідних країн світу дає змогу виокремити такі напрями підвищення конкурентоспроможності продукції для фірм, промислових асоціацій, державних орга-нізацій або країн: підвищення продуктивності праці та якості продукції за рахунок вдосконалення виробництва й технічних нововведень; поліпшення підготовки та перепідготовки кадрів; розвиток методів стратегічного планування, управління, НДДКР та інвестиційних програм; підвищення якості проектування нових виробів; ефективне запровадження програм конверсії виробництва;

417

поліпшення якості споживчого сервісу та якості ремонтно-технічного обслуговування; розвиток прогресивних видів виробництва та експортної бази.

Аналіз стану розвитку інноваційної діяльності в Україні дає змогу зазначити, що останніми роками понад 80 % промислових підприємств не займаються інноваційною діяльністю. До здійснення інвес-тицій найбільш сприйнятливими виявилися великі промислові під-приємства з кількістю працівників від 10 до 25 тис. Проте у 2000 р. намітилася тенденція посилення інноваційної активності у промис-ловості. Протягом 2000 р. роботи, спрямовані на підвищення технічного рівня виробництва і продукції, здійснювало 1491 промислове підприємство, що на 8,4 % більше, ніж у 1999 p., їх питома вага у за-гальній кількості підприємств збільшилася з 13,5 до 14,8 %. Найбільша сприйнятливість до інновацій спостерігалась на підприємствах авіаційної, медичної, суднобудівної, скляної та фарфоро-фаянсової промисловості, хімічного, нафтового, тракторного та сільськогос-подарського машинобудування, електротехнічної промисловості, чорної металургії, де частка інноваційно активних підприємств ста-новила 24-47 %.

Порівняно з 1999 р. помітно активізувалась ця робота також на підприємствах медичної та електронної промисловості. Найпошире-нішим напрямом інноваційної діяльності залишається оновлення продукції. Порівняно з 1999 р. кількість освоєних нових видів продукції перевищила 20 % і становила 15,3 тис. найменувань, у тому чи-слі товарів народного споживання — 2,5 тис. При цьому кожний тре-тій вид нової продукції виготовлено підприємствами легкої промисловості, кожний четвертий —підприємствами харчової, кож-ний шостий — підприємствами машинобудування та металообробки. У 2000 р. тривала робота з впровадження прогресивних технологічних процесів. Протягом року у промисловості використано 1,4 тис. нових технологічних процесів, кожний третій з яких — ресурсо-заощаджувальний. Переважну частину прогресивних технологічних процесів використано на підприємствах машинобудування та мета-лообробки. Активізувалась також діяльність щодо впровадження сучасного технологічного устаткування та засобів механізації. Кількість підприємств, що займалися механізацією та автоматизацією виробничих процесів, порівняно з 1999 р. збільшилась майже на 5 %. Більш активно у цьому напрямку працювали підприємства паливної промисловості та чорної металургії.

418

За пріоритетами вкладання коштів іноземними інвесторами перше місце займає харчова промисловість, друге — внутрішня торгівля, а далі — машинобудування і металообробка.

Втім, рівень використання інновацій вкрай незадовільний. В Укра-їні проблема конкурентоспроможності вітчизняної продукції є знач-но гостріша, ніж у промислово розвинених державах. Про це свідчать, зокрема, результати аналізу статистичних даних Держкомстату України й ООН, виконаного фахівцями Інституту прогнозування НАН України. Нині Україна має низький рівень конкурентоспромож-ності машинно-технічної та іншої наукомісткої продукції (тільки в 1,8 % створених зразків їхній технічний рівень перевищує світовий); незначні розміри експортного потенціалу (експорт продукції, що при-падає на душу населення в Україні, становить 0,2-0,3 тис. дол. США, у той час як у розвинених країнах — 2,0-5,6 тис. дол.); низький рівень “інтелектуалізації” експорту (у структурі експорту України більш як 80 % становить сировина і напівфабрикати).

Узагальнення вітчизняного і зарубіжного досвіду у вирішенні завдань щодо досягнення конкурентоспроможності виробництва свідчить, що ця проблема за своєю важливістю і складністю належить до національних проблем, які повинні вирішуватися на всіх рівнях управління економікою, і насамперед — на державному.

Однак в Україні дотепер не виконуються на національному рівні будь-які спеціальні заходи для вирішення цієї проблеми. Немає за-кону, що регламентував би правові основи зусиль щодо підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції і послуг на різ-них рівнях управління. Більше того, Україна не має не тільки спеціа-льного закону про конкурентоспроможність, а навіть концепції дер-жавної політики щодо забезпечення конкурентоспроможності і відповідної програми уряду, які визначали б основні цілі, напрямки, принципи, форми і методи її здійснення, а також необхідність створен-ня відповідної законодавчої й інституційно-організаційної бази дер-жавної підтримки і стимулювання підвищення рівня конкурентоспроможності вітчизняної продукції (послуг).

Застосування високих технологій передбачає широке використання патентних інновацій (винаходів, промислових зразків, корисних моделей). Вони є внутрішнім стимулом виробництва, що дає можли-вість зробити перехід від застарілої технології до нової, прискорює технологічний та економічний розвиток і зростання добробуту насе-лення. Однак поглиблення економічної кризи, спад виробництва,

419

ігнорування вимог НТП на всіх рівнях господарювання призвели до глибокої кризи у сфері науково-технічної діяльності, до занепаду ви-нахідницької творчої активності в Україні. Сучасний стан винахідни-цтва не відповідає ані потребам, ані ресурсам України. Країна посту-пово втрачає найцінніше багатство — інтелектуальний потенціал. Так, тільки за 1985-1997 pp. кількість винахідників і раціоналізаторів скоротилася з 1 млн 27 тис. до 48 тис. — більше ніж у 21 раз. Кількість фахівців науково-технічного профілю становить близько 50 % від рівня 1991 р.

Водночас ефективне використання патентних інновацій — важливий чинник технологічних змін і переозброєння виробничої бази всіх галузей економіки.

За останні роки в Україні майже 90 % використаних у промисловос-ті винаходів, промислових зразків, корисних моделей тощо було освоєно в таких базових галузях, як машинобудування і металообробка (до 40 %), металургійна промисловість (до 20 %), хімічна і нафтохімічна промисловість (10 %), харчова (до 17 %), легка промисловість (до 5 %).

З кінця 80-х років функціонування науково-технічної сфери України здійснюється за несприятливих соціально-економічних умов, які ще більше погіршилися в перехідному періоді вітчизняної економіки протягом 1992-1998 pp. Загострення макроекономічних проблем як на рів-ні країни, так і на рівні підприємств та організацій практично виклю-чили науку зі сфери державних пріоритетів. Заходи щодо приватизації, лібералізації цін, організації зовнішньоекономічної діяльності, інвесту-вання економіки здебільшого відособлені від проблем технологічного відновлення основних фондів виробництва, розширення випуску нау-комісткої конкурентоспроможної продукції, підвищення добробуту на-селення і якості життя.

І через те, що ці процеси тривають, наявний науково-технічний потенціал країни значною мірою залишається без попиту, науково-технічна діяльність продовжується не завдяки, а всупереч сучасним те-нденціям соціально-економічного розвитку України, що в комплексі справляє негативний вплив як на безпосередній стан наукового поте-нціалу, так і на економіку країни в цілому.

До пріоритетних напрямків інноваційної політики в розвинених країнах світу, спрямованих на оптимізацію науково-технологічних показників, належать:

- розробка й удосконалення нормативно-правового забезпечення інноваційної діяльності, механізмів її стимулювання, системи ін-

420

ституційних перетворень, захист інтелектуальної власності в інноваційній сфері;

- створення системи комплексної підтримки інноваційної діяльності;

- розвиток інноваційної інфраструктури, включаючи систему екс-пертизи, фінансово-економічну систему, виробничо-технологіч-ну підтримку, систему сертифікації розробок, систему підготовки кадрів;

- розвиток малого інноваційного підприємництва за допомогою формування сприятливих умов для створення й успішного функ-ціонування малих високотехнологічних підприємств і надання їм державної підтримки на початковому етапі діяльності;

- удосконалювання конкурсної системи вибору інноваційних проектів і програм;

- вибір порівняно невеликої кількості найважливіших базових тех-нологій, що мають вирішальний вплив на підвищення ефективності виробництва і конкурентоспроможності продукції;

- впровадження технологій подвійного використання. Розроблені й активно використовуються такі методи реалізації інноваційної політики:

- формування інституційних і законодавчих умов для позитивних змін в інноваційній сфері;

- державна підтримка і стимулювання інвесторів, що вкладають кошти в наукомістке, високотехнологічне виробництво, за рахунок запровадження податкових пільг, державних гарантій і кредитів;

- удосконалювання податкової системи з метою створення сприятливих умов для інноваційної діяльності;

- зовнішньоекономічна підтримка, що передбачає створення умов для формування спільних з іноземними партнерами підприємств з випуску національної наукомісткої продукції і її реалізації на зовнішньому ринку;

- забезпечення в іноземних кредитних лініях квот для розвитку інноваційної інфраструктури;

- консолідація зусиль органів державної влади і приватних інвес-торів;

- розвиток лізингу наукомісткого унікального устаткування;

- виділення прямих державних інвестицій для реалізації іннова-ційних програм і проектів, що мають загальнонаціональний ха-рактер.

421

Науково-технічна політика в промисловості розробляється за трьома найважливішими напрямками:

- орієнтація виробництва на випуск нових промислових товарів;

- орієнтація виробництва на швидке технічне відновлення продук-ції;

- орієнтація виробництва на випуск промислових товарів, що користуються попитом.

Таким чином, оцінювання тенденцій розвитку світового господар-ства дає підстави стверджувати, що основним завданням розвитку економіки України найближчим часом є трансформація моделі еконо-мічного зростання (перехід до інноваційного типу розвитку) і зміна характеру розвитку — з мобілізаційного на революційний з урахуван-ням глобальних змін на міжнародному ринку. Значення такої транс-формації залежить від комплексу проблем, розв’язуваних у світі за допомогою інновацій. Насамперед — це завершення структурної перебудови економіки і прискорення темпів економічного зростання, досягнення високої конкурентоспроможності на світовому ринку за допомогою забезпечення необхідних темпів відновлення продукції і технологій, збільшення експорту високотехнологічної продукції в його загальній структурі, поступове забезпечення необхідних темпів імпортозаміщення, ефективного використання всіх необхідних ресур-сів — матеріальних (у тому числі фінансових), природних, людських.

Стратегію науково-технічного розвитку в Україні потрібно спрямувати на подолання технологічної багатоукладності й випереджаю-че формування виробництв п’ятого технологічного укладу, а отже вона повинна передбачати:

1. Вибіркову ліквідацію і реконструкцію виробничих процесів третього укладу з метою відповідності потребам нових укладів. Реалізація цього напрямку є необхідною умовою подолання технологічного відставання економіки і пов’язаних із ним дис-пропорцій, що перешкоджають економічному розвитку країни.

2. Розвиток найбільш перспективних виробництв четвертого укладу з метою ефективного насичення попиту на їх продукцію і забезпечення матеріально-технічних передумов наступного технологічного укладу. З огляду на відсутність виробництва продукції цього укладу в Україні і світову тенденцію зниження цін на неї доцільною може бути орієнтація на імпорт готових виробів замість організації її виробництва в нашій країні. У розвитку технологічних ланок четвертого укладу варто орієн-

422

туватися на вже нагромаджений досвід імітаційно-ліцензійного підходу, що його використовували Японія і ФРН. Цей підхід передбачає реалізацію таких стратегій: експлуатаційно-технологічного освоєння, технологічного відновлення, технологічного розміщення, продуктового експорту, поетапного ініціювання нововведень. 3. Пріоритетне, суворо вибіркове, орієнтоване на нагромадження конкурентних переваг розвитку виробництво п’ятого технологічного укладу, якщо нині в Україні уже вступив у стадію росту з високими і стабільними темпами розширення виробництва. Пер-шочерговий розвиток виробництв, у яких Україна має відносні конкурентні переваги, з метою ефективної інтеграції країни в міжнародний поділ праці і скорочення нееквівалентності зовніш-ньоекономічного обміну. Це в перспективі повинно створити пе-редумови для своєчасного формування виробництв наступного укладу і забезпечення на цій основі переходу країни до розвинених держав. Цей напрямок ґрунтуватиметься на стратегії створення і реалізації власних інновацій з визначенням пріоритетів науково-технічного розвитку. Функцію формування умов максимального сприяння підвищенню пріоритетів науково-технічного розвитку повинен виконувати орга-нізаційно-економічний механізм реалізації пріоритетних напрямків НТП, що оптимально поєднає економічні й адміністративно-правові форми та методи державного регулювання.

На особливу увагу в цьому плані заслуговують галузі високих тех-нологій в Україні — літакобудування, ракетобудування, комп’ютерна техніка, суднобудування, телекомунікації, біотехнології та ін. Вони можуть стати базовими галузями складних виробничо-територіальних технологічних комплексів, що реально претендують на стійкий вихід на світовий ринок. Розвиток такого роду комплексів на чолі з підприємс-твами-лідерами повинен стати основним змістом цільових комплекс-них програм і загалом програми соціально-економічного розвитку України на перспективу.

Крім того, на національному рівні необхідно: - зробити постійним елементом податкового законодавства податкові пільги з інвестицій у наукові дослідження і розробки, пе-редбачивши при цьому можливість прискореної амортизації для новітнього устаткування і технологій, що визначають перспек-тивні напрямки технічного розвитку;

423

- розвивати способи просування технологічних інновацій за допомогою підвищення ступеня відкритості економіки у сфері освоєння нових методів господарювання і прийомів управління, а та-кож за допомогою проведення цілеспрямованої цінової політики на кінцеву продукцію “молодих” галузей;

- сприяти становленню і широкому впровадження венчурних фондів сприяння розвитку підприємств малих форм у науково-технічній сфері;

- вдосконалювати системи держзамовлень з можливістю залучен-ня іноземного капіталу;

- створювати технопарки та дослідні центри;

- здійснювати пряме та непряме фінансування НДДКР на підпри-ємствах.

З метою залучення іноземних інвесторів до співпраці з українськими підприємствами необхідно доповнити існуючу законодавчу базу і розробити нову, таку, яка б передбачала пільги для інвесторів, які ма-ють намір вкладати кошти саме в розвиток наукомістких галузей. Скажімо, в Росії існує кілька фондів підтримки інноваційних заходів за сприяння великих іноземних позичальників. Засновниками Російського технологічного фонду, метою діяльності якого є фінансування науково-технічних розробок, є Європейський банк реконструкції та розвитку, Ротшильд-банк та Хамбрус-банк з Великобританії, фінсь-кий національний фонд досліджень “Сітро”.

Нарешті, враховуючи значну питому вагу в економіці України під-приємств військово-промислового комплексу, на яких у багатьох ви-падках і зосереджено наукомісткі виробництва і передові технології, особливу увагу необхідно приділити розробці механізму використан-ня технологічних досягнень ВПК у цивільній сфері на основі інтегра-ції цих секторів економіки.

За експертними оцінками, передача технологій з військово-промис-лового сектору економіки в цивільний дасть змогу досягти економії коштів тільки за рахунок того, що відпадає необхідність у багатьох НДДКР, за рахунок розширення випуску технологічного устаткуван-ня, створення нових матеріалів — до 55 % усіх цільових витрат у цій сфері; тільки витрати на наукові розробки можна буде скоротити на 15-25%.

Правильний вибір пріоритетів державної науково-технічної політики і правильно сформульоване державне замовлення галузевій нау-ці матимуть важливе значення в ефективному використанні науково-

424

технічного потенціалу військово-промислового комплексу при відновленні промислової бази України на сучасному етапі економічних ре-форм.

Окрім зазначеного доцільно зосередитись на розробці програм під-тримки венчурних фірм, передбачити законодавчо закріплене право користуватись досягненнями НДДКР суб’єктам інноваційної діяльнос-ті. Враховуючи зарубіжний досвід, необхідно зосередитись на створен-ні передумов для розвитку інноваційного бізнесу, зокрема через ство-рення інноваційних банків, фондів, системи ринків цінних паперів, які мають забезпечити функціонування інноваційної діяльності на підпри-ємствах і в такий спосіб збільшити обсяги інвестицій в економіку держави.


Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.

ЗМІСТ

1. ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.
2. Розділ 13 ІНВЕСТИЦІЙНИЙ ПРОЕКТ. 13.1. СКЛАД І ХАРАКТЕРИСТИКА ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ. ОСНОВНІ ДОКУМЕНТИ, ЩО СТОСУЮТЬСЯ УПРАВЛІННЯ РЕАЛІЗАЦІЄЮ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ
3. Розділ 14 СТРУКТУРА ІНВЕСТИЦІЙНОГО БІЗНЕС-ПЛАНУ. 14.1. ПОСЛІДОВНІСТЬ РОЗРОБКИ ІНВЕСТИЦІЙНОГО БІЗНЕС-ПЛАНУ
4. 14.2. ДЖЕРЕЛА ІНФОРМАЦІЇ ДЛЯ СКЛАДАННЯ БІЗНЕС-ПЛАНУ
5. 14.3. ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ
6. 14.4. МЕТОДИ АНАЛІЗУ РИНКУ І КОНКУРЕНТНОГО СЕРЕДОВИЩА
7. 14.5. МЕТОДИ РОЗРАХУНКУ ПОТРЕБ РЕСУРСІВ
8. 14.6. ОРГАНІЗАЦІЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ
9. 14.7. ІНВЕСТИЦІЙНІ РИЗИКИ ТА ФОРМИ ЇХ СТРАХУВАННЯ
10. 14.8. СТРАТЕГІЯ ФІНАНСУВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ
11. Розділ 15 ХАРАКТЕРИСТИКА ВАРІАНТІВ БІЗНЕС-ПЛАНУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ. 15.1. СТРУКТУРА БІЗНЕС-ПЛАНУ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ. ОЦІНЮВАННЯ РИЗИКІВ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙНОГО ПРОЕКТУ
12. Розділ 16 ВНУТРІШНІ ІНВЕСТИЦІЇ. 16.1. ОСНОВНІ ПРИЧИНИ ЗМЕНШЕННЯ ОБСЯГІВ ВНУТРІШНІХ ІНВЕСТИЦІЙ
13. 16.2. ОСНОВНІ НАПРЯМИ АКТИВІЗАЦІЇ ВНУТРІШНЬОГО ІНВЕСТИЦІЙНОГО РИНКУ УКРАЇНИ
14. 16.3. ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВІ ГРУПИ ЯК ОРГАНІЗАЦІЙНА ФОРМА УПРАВЛІННЯ ВНУТРІШНІМИ ІНВЕСТИЦІЯМИ
15. 16.4. ОСОБЛИВОСТІ ДІЯЛЬНОСТІ ПРОМИСЛОВО-ФІНАНСОВИХ ГРУП В УКРАЇНІ
16. Розділ 17 ІНОЗЕМНІ ІНВЕСТИЦІЇ В УКРАЇНІ. 17.1. ПЕРЕВАГИ ТА НЕДОЛІКИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
17. 17.2. ХАРАКТЕРИСТИКА ТА ОБСЯГИ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ В УКРАЇНІ В 90-Х РОКАХ
18. 17.3. ІНВЕСТИЦІЙНА ПОЛІТИКА В ЕКОНОМІЧНО РОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ
19. 17.4. ІНВЕСТУВАННЯ У СЛАБОРОЗВИНЕНИХ КРАЇНАХ
20. 17.5. МЕТОДИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ
21. 17.6. СТРАТЕГІЯ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
22. 17.7. СИСТЕМА СТИМУЛЮВАННЯ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТОРІВ
23. 17.8. СИСТЕМА ДЕРЖАВНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНИХ ПРОЦЕСІВ
24. 17.9. ОСНОВНІ НАПРЯМИ ІНОЗЕМНОГО ІНВЕСТУВАННЯ
25. Розділ 18 ІНВЕСТИЦІЙНА ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ. 18.1. ІННОВАЦІЇ, ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
26. 18.2. ДЖЕРЕЛА ФІНАНСУВАННЯ ІННОВАЦІЙНИХ ІНВЕСТИЦІЙ
27. 18.3. СПРЯМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА ПОСИЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА
28. 18.4. ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА В ІНВЕСТИЦІЙНО-ІННОВАЦІЙНОМУ ПРОЦЕСІ
29. 18.5. ІННОВАЦІЙНА СПРЯМОВАНІСТЬ ІНВЕСТИЦІЙ
30. 18.6. МЕТОДОЛОГІЧНІ ПІДХОДИ ДО ЗДІЙСНЕННЯ ФІНАНСОВОЇ ОЦІНКИ ІННОВАЦІЙНИХ ПРОЕКТІВ
31. Розділ 19 ОЦІНЮВАННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ. 19.1. ОЦІНЮВАННЯ ЗМІНИ ВАРТОСТІ ГРОШЕЙ У ЧАСІ
32. 19.2. ПОКАЗНИКИ ЕФЕКТИВНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ
33. ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК. А
34. Б
35. В
36. Д
37. Е
38. Ж
39. З
40. І
41. К
42. Л
43. М
44. Н
45. О
46. П
47. Р
48. С
49. Т
50. У
51. Х
52. Ч
53. СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ТА РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

На попередню


Додати в закладки



Додати в закладки zakladki.ukr.net Додати в закладки links.i.ua Додати в закладки kopay.com.ua Додати в закладки uca.kiev.ua Написати нотатку в vkontakte.ru Додати в закладки twitter.com Додати в закладки facebook.com Додати в закладки myspace.com Додати в закладки google.com Додати в закладки myweb2.search.yahoo.com Додати в закладки myjeeves.ask.com Додати в закладки del.icio.us Додати в закладки technorati.com Додати в закладки stumbleupon.com Додати в закладки slashdot.org Додати в закладки digg.com
Додати в закладки bobrdobr.ru Додати в закладки moemesto.ru Додати в закладки memori.ru Додати в закладки linkstore.ru Додати в закладки news2.ru Додати в закладки rumarkz.ru Додати в закладки smi2.ru Додати в закладки zakladki.yandex.ru Додати в закладки ruspace.ru Додати в закладки mister-wong.ru Додати в закладки toodoo.ru Додати в закладки 100zakladok.ru Додати в закладки myscoop.ru Додати в закладки newsland.ru Додати в закладки vaau.ru Додати в закладки moikrug.ru
Додати в інші сервіси закладок   RSS - Стрічка новин сайту.
Переклад Натисни для перекладу. Сlick to translate.Translate