ПЕРША БИТВА. ПОРАЗКА МАВРІВ
93
Марсілія племінник Аельрот
Поперед війська їхав, хизувався
І франків всіх він лаяв без упину:
«Французькі пси зрадливі, бийтесь з нами,
Хто захищати мав вас, вас і зрадив.
Дурний король вас залишив в тіснині.
Красуня-Франція загубить славу,
А Карл Великий втратить праву руку».
Почув Роланд. Охоплений весь гнівом,
Коня острожить, підлетів, мов вітер,
І вмить завдав образнику удару.
Прошив йому і щит, і панцир списом,
Пробив він груди, кості потрощив всі,
Кістки хребта від м'язів відділились.
Своїм він списом вибив душу з тіла,
Удар могутній і коня поранив шию,
Від нього мавр в сідлі немов підскочив
І мертвий вже скотився враз на землю.
Роланд не стримавсь і сказав із люттю:
«То знай, мерзотнику, король не дурень,
И завжди для нього зрадник був огидний!
Він діяв мудро, коли нас залишив,
И сьогодні Франція не втратить слави!
Тож бийте, франки, перший бій за нами...
Неправий нехристь, наше діло праве!»
Аой!
94
От серед маврів герцог Фальзарон,
Він рідний брат Марсілію-цареві,
Владар земель Дафана й Авірона,
Підлішого поганця світ не бачив.
Мав широченний лоб, а між очима
Півліктя умістилося б чи більше.
Смерть небожа сприйняв як справжнє горе.
Він вистрибнув з юрби одним із перших
Із кличем войовничим сарацинським,
А потім вихвалятись став зухвало:
«Не бачити вам Франції-красуні!»
Розгнівався від слів тих Олів'єр.
Коня злотою шпорою острожить,
По-лицарськи миттєво мавра вдарив.
Він щит пробив, пошматував кольчугу,
Зі стрічкою заглибився спис в тіло,
З сідла удар смертельний вибив мавра.
Граф Олів'єр поглянув на бідаху,
До мертвого звернувся гордовито:
«Негіднику, погрози твої марні!
Рубайте, франки! Перемога наша!»
А потім крикнув «Монжуа!» - клич Карла.
Аой!
95
Ще цар один був - звали Корсаблісом,
З далекої берберської країни.
Скликає звідусіль він сарацинів:
«Ми зможем легко виграти цю битву,
Бо небагато франків залишилось,
їх можемо не брати до уваги,
А Карл не стане військо рятувати,
Сьогодні не уникнути їм смерті».
Дійшли слова його до вух Турпіна,
І сповнився той справедливим гнівом.
Коня погнав він шпорами злотими
І враз щосили Корсабліса вдарив.
Пробив він щит, пошматував враз панцир,
А величезний спис уп'явся в груди.
Удар могутній, мавр немов підскочив
І мертвим впав у куряву дорожню.
Турпін поглянув на недвижне тіло,
Сказав, звертаючись до нього гучно:
«Ти, нехристь підлий! Так брехать не можна!
Сеньйор наш Карл завжди нам допоможе,
Не звикли смілі франки утікати!
Зупинимо численне ваше військо
І знищимо всіх маврів до останку.
Тож бийте погань без наказу, франки!
А наш удар був перший, слава Богу!»
І знов лунає «Монжуа!» в долині.
96
Джерін Мальпріма із Брігаля вразив,
Динарія не вартий мавра щит був!
Вщент розкололась застібка з кришталю,
Шматки щита на землю полетіли,
А спис пробив ще і броню до плоті,
Ввійшов, як в масло, в груди сарацина.
Язичник впав з коня на землю зразу.
Його душею чорт вже володіє.
Аой!
97
Тим часом граф Джер'єр убив еміра.
Щит розтрощив йому, з ним лати,
А спис важкий у нутрощі ввійшов весь
І наскрізь пронизав він тіло мавра.
Удар страшний його далеко кинув.
І скрикнув Олів'єр: «Чудова битва!»
98
Самсон зустрів і вразив альмасура,
Розбивши щит червлений, весь у квітах,
Броня не стала спису на заваді:
Самсон пробив і серце, і легені.
Убив він мавра, горе його рідним.
Турпін сказав: «Оце удар барона!»
99
А Ансеїс пустив коня наметом,
Торджиса з Тортелози з ходу вдарив.
Розбив він щит під пряжкою злотою,
Пробив міцні подвійні лати мавра,
Встромив у тіло гостре вістря списа
І вдарив так, що вийшло вже із спини,
І хутко перекинувсь мавр на землю.
«Удар майстерний!» - мовив граф Роланд.
100
Бордоський граф, гасконець Енджельєр
Полишив поводи і мчить наметом -
Побачив Ескреміта із Вальтерни.
Щит розбиває вщент, що був на маврі,
Кольчуги комір розрива ударом
І поціляє в груди між плечима.
З сідла поганця вибиває мертвим,
А Енджельєр промовив: «Смерть усім вам!»
Аой!
101
Отон убив поганця Есторганта.
У щит його, весь шкірою покритий,
Ударив франк в червоно-білий розпис,
Пробив поверхню панцира стального,
Разюче вістря пронизало тіло.
Він скинув мертвого з коня баского,
А вслід сказав: «Тебе вже не врятують!»
102
А Берендж'єр зустрів Естрамаріта.
Розбив він списом щит, крицеві лати,
Могутній спис встромив у груди прямо,
І впав невірний серед тисяч маврів.
Вже із дванадцяти їх перів десять
Загинули. Лишилось тільки двоє:
Один Шернубль і другий Маргаріт.
103
Той Маргаріт був дуже мужній лицар,
Меткий, красивий, сильний і рішучий,
Коня острожить - і на Олів'єра.
Збив із щита верхівку золотую,
А спис міцний ледь в тіло не занурив.
Бог допоміг, і граф лишився цілим,
Той спис пройшов, ледь зачепивши панцир.
А Маргаріт притьма помчав до маврів
И засурмив в ріг, збираючи їх в лави.
104
А битва ширшає, стає лютіша,
Та граф Роланд у самім пеклі бою,
І поки служить спис - ним б'є завзято,
З п'ятнадцятим ударом все ж зламався...
Він витяг меч свій вірний, Дюрандаль,
Коня пришпорив і Шернубля вдарив.
Шолом він розрубав, де був карбункул,
І меч пройшов через волосся й лоба,
І між очима все розтяв обличчя,
Кольчугу білу з кілечок дрібненьких,
І тіло все від плеч і аж до стегон,
И сідло, що золотом блищало ясним.
І врешті перебив хребет конячий...
Обоє - кінь і вершник - мертві впали
В траву рясну й зелену серед луки.
А граф сказав: «Негіднику! Даремно
Прийшов! Твій Магомет не допоможе.
Злидняк подібний виграть бій не може!»
105
І знову мчить Роланд тим полем бою,
Блищить лиш Дюрандаль, що б'є й рубає,
Невірним справжню учинив він бойню.
О! бачили б, як ніс він смерть за смертю,
Як кров'ю заливав все поле брані.
По плечі у крові в Роланда руки,
Залиті нею панцир, кінська грива.
Не відстає і Олів'єр од нього.
Не можна ганити і інших перів,
Невтомно франки б'ються, січуть, нищать.
Вмирають маври, декотрі зомліли.
Кричить архієпископ: «Справи гарні!»,
І «Монжуа!» - клич Карлів скрізь лунає.
Аой!
106
У січі лютій б'ється Олів'єр,
В руці тримає лиш уламок списа.
Щосили вдарив мавра Мальзарона.
Щит розтрощив, уквітчаний примхливо,
Ударом вибив лицар очі мавру,
І його мозок витік вниз на землю.
Убив Торджиса, потім Есторгуса,
А з ними і сімсот іще невірних.
Від списа ж лиш один кийок лишився.
Роланд спитав: «Мій друже, що ти робиш?
Навіщо палиця в бою такому?
Потрібні криця та міцне залізо.
А де ж твій меч, що зветься Альтеклер,
З ефесом золотим і кришталевим?»
«Він досі в піхвах, - каже друг, - добути
Не маю часу, треба ж бити маврів!»
Аой!
107
Сір Олів'єр нарешті вийняв меч свій,
Бо щойно нагадав Роланд про нього,
І показав, що значить гарна зброя.
Напав на мавра з Валь-Ферре, Джустена,
І голову йому розтяв враз навпіл,
А також тіло та броню красиву,
І все сідло із гаптуванням злотим,
И самий хребет арабського коня.
І мавр, і огир разом впали мертві.
Роланд сказав: «Ти брат мені віднині!
Такий удар оцінить Імператор!»
З усіх боків почулось: «Монжуа!»
Аой!
108
На скакуні Сорелі граф Джерін,
А друг його Джер'єр на Пассе-Церфі,
Пустили поводи, острожать коней
І налетіли на поганця Тімозеля.
Один ударив в щит, а другий - в панцир,
Пробили їх й зламали списи в тілі.
Мавр замертво упав на чорне поле.
З переказів нам точно не відомо,
Хто з них завдав смертельного удару.
Есперверіт там був, він син Бореля,
Його убив з Бордели Енджельєр.
Маг Сіглорель впав від руки Турпіна,
Той Сіглорель, який спустився в пекло,
Бо сам Юпітер допоміг чаклунством.
Турпін промовив: «Справжній він негідник!»
Роланд додав: «Скарали, побратиме!
Але ж який удар ще у Турпіна!»
109
Ставала все нещаднішою січа,
Лютують у бою і франки, й маври,
Одні безжально б'ють, ті відбивають.
Списів в уламках скільки, вмитих кров'ю!
Розірвані стрічки і стяги всюди!
А скільки франків з юністю розстались!
Вже не побачать матерів, дружин коханих
Та друзів, що в ущелинах чекають.
Аой!
...............................................................
Великий Карл заплакав, засмутився.
Яка біда! Без допомоги військо!
То прислужився Ганелон зрадливий:
Продав у Сарагосі побратимів.
І вже тоді життя та честь він втратив,
А в Ахені засуджений на смерть був,
І не змогли від неї врятуватись
Всі його родичі - було їх тридцять.
Аой!
110
Кривавий бій ставав усе лютіший,
Роланд і Олів'єр б'ють безупинно,
Завдав Турпін вже тисячу ударів,
Не відстають від них і інші пери,
І дружно б'ються всі загони франків.
Вже сотні, тисячі загиблих маврів.
Живих же неминуча смерть чекає,
Хоробрі, боягузи - всі сконають.
Втрачають й франки кращих із баронів,
Батьків і рідних більше не побачать,
А також Карла, що чека в міжгір'ї.
У Франції ж лютують грізні сили:
Бушують грози, смерчі, лячні бурі,
Потоками ллють з градом й снігом зливи,
І блискавки б'ють раз за разом страшно.
Земля вже починає скрізь двигтіти -
Від церкви Сен-Мішель і аж до Сени,
Від гавані Віссант до Безансона.
Немає міст, де б мури не тріщали;
А ясний день враз огортає морок,
І світло лише в спалахах у небі.
Усіх жахають ці пророчі знаки,
Волають франки: «То кінець вже світу!»
«Це Судний день до нас прийшов нещадний!»
Але не відають гіркої правди -
То плаче вся природа за Роландом.
111
А франки б'ються мужньо і відважно,
І маври гинуть тисячами в лавах,
Із сотні тисяч зостається дві лиш.
Турпін сказав: «Як гарно б'ються франки!
У світі вояків немає кращих!
Записано в «Діяннях славних франків»,
Що доблесних васалів має Карл наш».
Ідуть барони полем і шукають
Загиблих друзів, плачуть над тілами
І згадують їх родичів імення...
Та йшов Марсілій вже з новою раттю.