ОСТАННІЙ БІЙ
152
Як тільки граф Роланд прийшов до тями,
Опам'ятався і навколо глянув,
То враз збагнув: загибель неминуча.
Він втратив військо, вояки всі мертві,
Окрім Турпіна і Готьє де л'Ума.
Готьє спустився щойно з гір тутешніх,
Де з маврами в тяжких боях він бився.
Та весь його загін був перебитий,
А сам він мусив утікти в долину
И тепер гукав Роланда на підмогу:
«Шляхетний сіре! Де ти, відгукнися!
З тобою, графе, всякий страх зникає.
Це я, Готьє, що Маельгуд полонив,
Старого й сивого Дроона небіж.
З'єднала нас відвага войовнича,
Та зараз щит мій луснув, спис зламався,
І панцир пошматований дощенту,
А тіло скрізь поранене списами.
Помру, а ворогам не дамсь задаром!»
Слова Готьє Роланд почув здалека,
Пришпорив скакуна і мчить до нього.
Аой!
153
Засмучений й розгніваний Роланд
Знов у бою, він б'є нещадно маврів,
Убив відразу двадцять тих невірних,
Готьє іще шістьох, п'ятьох Турпін сам.
Язичники кричать: «Жахливі вбивці!
Дивіться, щоб вони не повтікали!
Той боягуз, хто з ними не стинеться,
Той зрадник, хто полишить бойовище!»
Аунають кличі бойові невірних,
З усіх боків на франків нападають.
Аой!
154
Роланд уславивсь як славетний воїн,
Готьє де л'Ум також чудовий лицар,
Турпін й собі досвідчений рубака,
І жоден з них товариша не кине.
У самій гущі січі б'ють невірних.
Було там десять сотень піших маврів
И кіннотників ще понад сорок тисяч.
Бояться всі наблизитись до франків,
Лиш засипають стрілами й списами,
Дротами, піками та гарпунами.
Загинув першим втомлений Готьє.
Турпіну з Реймса щит пробили наскрізь,
Шолом розбитий, в голові вже рана,
Розтрощений і панцир, у дірках весь,
І враз вп'ялись стріли чотири в тіло.
Вже впав скакун, під ним списом убитий,
І чорна мить - впав сам архієпископ.
Аой!
155
Турпін відчув, що неміч наростає -
Стріли чотири ще стирчали в тілі -
Та, мужній воїн, швидко сам підвівся,
Роланда бачить - й поквапом до графа.
Сказав йому: «Я ще не вбитий! Лицар
Поки живий, не припиняє битись!»
І, вихопивши меч, Альмас булатний,
Завдав він тисячу страшних ударів.
Пізніше скаже Карл - Турпін бив влучно:
Лежало там чотири сотні маврів,
Поранені, розсічені надвоє,
А хто й з відрубаною головою...
Про це є в Джесті запис достовірний:
На полі брані був святий Егідій,
В Ааонському монастирі все описав він.
А хто того не знає - просто неук.
156
Як справжній лицар б'ється граф Роланд.
Та спекота, піт заливає тіло,
Страшенно голова болить, всю ломить:
Коли сурмив у ріг, порвав всі жили.
Проте він хоче знать, чи прийде Карл,
Взяв Оліфант, але сурмить так слабо.
Король завмер, послухав, тихо каже:
«Сеньйори, нам цей звук віщує горе.
Сьогодні небіж мій, Роланд, загине.
По звуках рога чую - смерть вже близько.
Не гайте часу, скакунів острожте!
Заграйте гучно в усі сурми війська!»
І враз відповіли всі сорок тисяч,
Ауна пішла по горах і в долинах.
Почули маври, переполошились,
Здійнявся гомін: «Карл вже повернувся!»
157
А потім крик: «Він зовсім од нас близько!
Ми чули звук французьких труб тривожний.
Як прийде Карл, то не минути кари!
Роланд живий - війна почнеться знову,
Ми втратимо Іспанію, весь край наш!»
Із війська відібрали щонайкращих
Чотири сотні вояків в шоломах.
Смерть несучи, вони мчать на Роланда.
Що ж, є робота для меча героя.
Аой!
158
Коли Роланд побачив наступ вражий,
Відчув він силу, гордість і відвагу.
Поки живий, завзято буде битись.
Сів на коня, прудкого Вельянтіфа,
Ударив острогами золотими
І кинувсь в саму гущу сарацинів.
Слідом за ним з мечем архієпископ.
А маври закричали: «Всі рятуйтесь!
Король могутній повернувсь, тікайте!
Французькі сурми близько вже лунають!»
159
Ніколи граф Роланд не міг терпіти
Пихатих гордіїв, страхополохів
І зрадників, злостивих і негідних.
Сказав архієпископу Турпіну:
«Ви піший, сіре, на коні сиджу я,
Але залишусь з вами, вас не кину,
Поділимо і радості, і горе.
Ніколи й ні для кого вас не зраджу.
А за наскок віддячим бусурманам
І нагадаймо вдари Дюрандаля!»
Турпін: «До бою, хай тремтять невірні!
А прийде Карл, то він за нас помститься!»
160
Волають маври: «Горе нам, нещасним!
Для нас цей день став днем страшної згуби,
Ми втратили всіх перів і сеньйорів,
А Карл з великим військом повернувся.
Ми чуєм звук французьких сурем ясний,
Та поклик «Монжуа!» іще гучніший.
І граф Роланд подвоїв наче сили,
Ніхто його перебороть не зможе!
Ще спробуймо поцілить - і облишмо!»
Так і зробили. Враз дроти летючі
Посипались, списи і піки, стріли
Пошматували панцир, щит пробили,
Та жодне вістря шкіру не прошило.
А Вельянтіф отримав ран зо тридцять,
І врешті замертво він впав під графом.
Та сарацини врозтіч, а на полі
Зоставсь один Роланд. Один, самітній...
Аой!
161
Тікають маври до країв іспанських,
їх переповнює шалена злоба.
А граф Роланд не може гнатись слідом,
Бо втратив Вельянтіфа-скакуна він,
І мусить відтепер боротись піший.
Тож поспішив допомогти Турпіну.
Граф відстібнув реміння у шолома,
А потім зняв білястий легкий панцир,
Мечем розрізав одяг на Турпіні,
Клаптями з нього закриває рани,
А потім притулив до своїх грудей,
Поклав легенько на траву зелену
І лагідно сказав: «Шляхетний друже!
Дозвольте борг мені сплатить останній.
Всі друзі, що були нам любі, вбиті,
Та ми не можемо їх так лишити.
Піду на розшуки і всіх знайду я,
А потім поруч покладу любовно».
Турпін сказав: «Ідіть і повертайтесь!
Хвалити Бога, поле бою наше!»