УГОДА З МАРСІЛІЄМ
38
Прийшов до свого саду цар Марсілій,
Найродовитіші пішли з ним разом:
Вже посивілий Бланкандрін премудрий
Із принцем Джурфаленом, спадкоємцем,
Халіф - Марсілію і друг, і дядько.
Промовив Бланкандрін: «Покличте франка,
Він заприсягся нам допомагати».
Марсілій відмовляє: «Хай заходить!»
Мавр Ганелона взяв за руку праву
И привів його у царський сад до трону.
Підготували там безчесну зраду.
Аой!
39
«Мій любий Ганелоне, - цар промовив, -
Не знаючи, поквапився я надто
І в гніві намагавсь вас списом вдарить.
Я соболями оплачу помилку,
їх вартість - п'ятсот ліврів золотими,
Тож за образу щедрий дам я викуп!»
І Ганелон: «Від цього не відмовлюсь:
А за добро хай Бог і вам віддячить!»
Аой!
40
Марсілій знов: «Повірте, Ганелоне,
Що від душі вас хочу полюбити.
Мені кортить про Карла більш почути.
Минула його сила, він старий вже,
Подейкують, йому давно за двісті.
Він стільки вже пройшов країв чужинних
І стільки відбивав щитом ударів!
Скількох царів перетворив на злиднів!
Коли ж нарешті втомиться од битв цих?»
Посол сказав: «Адже він зовсім інший!
Його хто бачив, скаже неодмінно,
Що Імператор франків - справжній лицар!
Не зможу я його хвалити й славить,
Бо вище він і слави, і похвал всіх!
Про справжню смілість Карла хто розкаже?
Бог дав завзятості йому без міри!
Загину, та не обману довіри!»
41
А мавр своє: «Дивуюся я Карлу.
Він вже старий і сивий, як я знаю,
Йому давно вже двісті літ чи більше.
Скількох він втрат зазнав в борні невтомній,
І від мечів й списів поранень скільки!
Скількох царів перетворив на злиднів!
Коли же він утомиться від битв цих?»
«Цьому не буть, поки живий племінник.
Він кращий лицар в піднебеснім світі,
Його друг Олів'єр не гірший в битві,
Дванадцять перів, фаворитів Карла,
І двадцять тисяч франків - ар'єргард весь.
Спокійний Карл, нікого не боїться!»
Аой!
42
Невірний знов: «Для нас велике диво,
Що Карл Великий, вже старий і сивий,
І, як я знаю, має двісті років.
Завоював мечем країн він безліч!
А скільки був поранений списами!
І переміг в боях стількох царів він!
Коли ж нарешті втомиться од битв цих?»
І граф: «Поки живий Роланд - ніколи!
Подібного барона Схід не бачив.
Його друг Олів'єр не менш відважний.
Дванадцять перів, що їх Карл так любить,
І їх дружина - двадцять тисяч франків.
Король спокійний, ворог не страшний їм!»
Аой!
43
«Мій любий Ганелоне, - цар відмовив, -
У світі кращої немає раті;
Я маю вже чотири сотні тисяч,
Щоб битися із Карлом, з його військом».
Та заперечив граф: «Не зараз тільки,
Бо багатьох ви втратите невірних.
Облиште це безумство, будьте мудрі!
А Карлові скарбів пошліть ви стільки,
Щоб кожний з франків тільки здивувався.
Додайте ще заручників із двадцять.
Поверне Карл у Францію-красуню,
Позаду ж ар'єргард лишиться, мабуть,
З ним граф Роланд, племінник королівський
З відважним й мудрим Олів'єром разом.
Повірте, як помруть обидва графи,
Забуде Карл свою безмірну пиху
И навік бажання зникне з вами битись».
Аой!
44
«Мій милий Ганелоне, - цар промовив, -
Та як зробити, щоб Роланд загинув?»
І Ганелон: «Охоче дам пораду!
Дійшовши до Сізерського проходу,
Король поставить ззаду ар'єргард свій.
Його очолять граф Роланд пихатий
І Олів'єр, йому Карл дуже вірить.
Нашліть на них сто тисяч іновірців,
Нехай вони зав'яжуть першу битву,
Поранять і повтомлюють тих франків.
Не криюсь, ваші майже всі загинуть.
Та зразу ж друга рать у бій полине,
З обох цих битв Роланд живим не вийде.
Блискучий подвиг звершить ваше військо!
І ви не знатимете більше воєн.
Аой!
45
Хто переможе в тім бою Роланда,
Залишить тіло Карла без правиці.
Кістьми поляже краща рать його там,
Вовік вже не збере він грізні сили,
Іспанія гараздуватиме у мирі!»
Почув те цар, цілує Ганелона,
А потім наказав скарби принести.
Аой!
46
Марсілій мовив: «Нащо всі слова ці?
Довір'я нам взаємне необхідне.
Пообіцяйте смерть близьку Роланда,
Заприсягніть: він буде в ар'єргарді.
І я - мій Магомет мені поможе -
На бій, якщо його знайду, покличу!»
А Ганелон: «Готовий присягнути!»
І на святині він меча Морглейса
Присягу дав і зраду так засвідчив.
Аой!
47
Священне крісло там стояло з кості.
Звелів на нього цар покласти книгу
З законом Магомета й Тервагана.
На ній і присягнув володар маврів:
«Якщо знайду Роланда в ар'єргарді,
То подолаю відчайдушний спротив.
Зроблю усе можливе, й він загине!»
А граф додав: «Щасти угоді нашій!»
Аой!