ОБРАННЯ ПОСЛА ФРАНКІВ
16
Підвівся герцог Найм, він наймудріший,
Серед усіх придворних кращий радник,
І королю сказав: «Усі ми чули,
Що мовив Ганелон. Порада мудра!
її слід врахувати неодмінно!
Давно Марсілій зазнає поразок.
Захоплені його фортеці-замки,
А стіни їх балістами розбиті,
Вже спалені міста, війська побиті.
Тепер вже він у вас пощади просить,
Великий гріх нам більшого жадати.
До того ж цар заручників відрядить,
Давно вже слід війну скінчити довгу».
І франки хором: «Герцог каже правду!»
Аой!
17
«Сеньйори, в путь кого ж, - спитав володар, -
Відправимо послом до Сарагоси?»
І Найм сказав: «Дозвольте, я поїду,
Аиш дайте ваші жезл і рукавицю».
Промовив Карл: «Ви найцінніший радник.
І присягаюсь бородою з вусом,
Що не поїдете в дорогу дальню.
Тому сідайте, це монарша воля!»
18
«Кого ж послать? Скажіть мені, барони,
Нам до Марсілія у Сарагосу?»
Роланд підвівся: «Я давно готовий!»
«Не згодний з цим! - тут Олів'єр озвався, -
Занадто ви нестримані й гарячі.
Боюсь, посольство закінчиться лихом!
Поїду я, якщо король дозволить».
А Карл промовив: «Помовчіть обидва!
Ніхто з вас до невірних не поїде.
Бо знов я присягаюсь бородою,
Що не назву послом нікого з перів».
Сказав так Карл - запанувала тиша.
19
Та от поважно і Турпін із Реймса
Промовив: «Франків посилать не треба,
Вони воюють тут уже сім років
И доволі вже зазнали бід та горя.
Вручіть мені, сеньйоре, рукавицю,
Посольський жезл, поїду в Сарагосу
І висловлю цареві свою думку».
Розгніваний король сказав сердито:
«Мовчіть, Турпіне, і на килим сядьте,
И ні пари з вуст, аж поки не спитав вас!»
Аой!
20
«Сеньйори! - Карл промовив, - тож самі ви
Того з моїх баронів оберіте,
Хто передасть послання в Сарагосу».
Роланд озвавсь: «Хай Ганелон, вітчим мій!
Мудрішого барона ми не знайдем!»
Схвалили франки: «Справиться як слід він!»
Граф Ганелон наляканий був дуже,
У гніві скинув він куничу шубу,
Зоставсь на ньому лиш каптан шовковий.
Обличчя горде, променисті очі,
Могутня постать і широкі груди -
На нього задивилися присутні.
Роланду крикнув: «Звідки злість подібна?»
Відомо всім, безумцю, твій вітчим я,
На смерть мене ти шлеш до Сарагоси!
Якщо поможе Бог мені вернутись,
Тобі таку я помсту приготую,
Що до кінця життя ти не забудеш!»
Роланд всміхнувсь: «В тобі вирує гордість!
Всі знають, що погроз я не боюся,
Та посланцем повинен бути мудрий.
Якщо король накаже - сам поїду!»
21
Розлютувався Ганелон: «Поїдеш?
Ти не васал мені, я ж не сеньйор твій.
Готовий я дістатись Сарагоси
1 сповнити наказ суворий Карлів.
Я все зроблю, у разі ж небезпеки
Перетворю свій гнів великий в пекло!»
У відповідь Роланд лиш розсміявся.
Аой!
22
А Ганелон, почувши сміх Роланда,
Відчув страшну образу, біль у серці,
Що ледь не розірвалося від люті.
«Ненавиджу! - він скрикнув. - Через тебе
В краю чужім я маю смерть спіткати
Без каяття! Володарю могутній!
Готовий виконати ваш наказ негайно!
23
Що ж, маю я до Сарагоси їхать,
Хоч звідтіля ніхто ще не вертався.
Нагадую, що взяв сестру я вашу в жони
І в нас є син - красунь прегарний. Вірю,
Що Болдуїн мій буде лицар славний.
Я віддаю йому маєтки й землі.
Побачити його не доведеться!»
«Розніжились ви надто!» - Карл промовив, -
Хутчіш рушайте в путь, моє то слово!»
24
Король додав: «Наблизьтесь, Ганелоне,
Даю почесний жезл і рукавицю.
Ви чули: франки вас послом обрали».
І мовив граф: «Роланд у всьому винний!
Віднині ворогом його заклятим
Вважатиму. І другу Олів'єру,
І вашим перам, що Роланда люблять,
Усім їм, сіре, я кидаю виклик!»
Король сказав: «Занадто ви гнівливі!
То не Роландів - мій наказ іти вам!»
«Піти - піду, та на загибель вірну,
Як той Базан і брат його Базилій».
Аой!
25
Правицею подав Карл рукавицю,
Та Ганелон в думках ще був далеко,
И на землю рукавиця раптом впала.
«О, Боже правий! - франки закричали, -
Біду велику принесе посольство!»
Лиш буркнув граф: «Грядущий день покаже!»
26
«Тож відпустіть мене, - додав, - сеньйоре!
Якщо вже їхать, то не слід баритись».
Карл відповів: «Христос і я з тобою!»
Благословив посла знаменням Божим,
Затим вручив своє послання й жезл він.
27
Граф Ганелон, прийшовши до намету,
Почав спорядження військове брати:
Узяв з усіх найкращі лати й зброю,
До ніг він кріпить золоті остроги,
Оперезавсь і меч Морглейс повісив.
На скакуна Ташбруна сів поважно,
Тримав присішки дядько його Гвінмер.
Всі лицарі прощалися з сльозами
І говорили: «Горе вам, бароне!
Адже давно на службі в короля ви,
І завжди були вояком взірцевим.
Хто вас послом поїхати примусив?
Вас навіть Карл не зміг під захист взяти.
А граф Роланд не врахував, напевне,
Що рід ваш є такий шляхетний, знатний?»
Просили потім: «Нас візьміть з собою».
«Побійтесь Бога! - граф промовив, - ліпше
Помру один, аніж сміливців стільки!
Вертайтеся до Франції-красуні,
Мою дружину привітайте милу,
І пера Пінабела, побратима,
І Болдуїна, любого синочка,
Допоможіть йому, бо він сеньйор ваш».
А сам почав свій шлях до Сарагоси.
Аой!