ГОТУВАННЯ АРАБІВ ДО БИТВИ
227
Був на коні славетний Карл Великий,
А сиву бороду спустив на лати.
Слідом за ним так роблять всі барони,
Тепер не важко розпізнати франків.
Вони долають гори, скелі-мури,
Глибокі урвища, яри похмурі.
Прокляті ті місця пройшли негожі,
Заглибились в іспанський край ворожий,
Отаборились в зелені долини.
Розвідники прийшли до Баліганта,
Один сирієць так йому доносить:
«Ми бачили погордливого Карла,
Надійних лицарів! Б'ють без помилки!
Готуйте зброю, незабаром битва!»
А Балігант: «Бій не лякає смілих!
Сурміть, щоб знали наші всі завчасно!»
228
По всьому війську бубни враз забили,
їм відгукнулись мушлі та фанфари,
Щоб спорядитись, маври з коней зсіли,
Спішить і сам емір підготуватись:
Він одягає панцир з візерунком,
Шолом крицевий з золотим малюнком,
На лівий бік підвісив меч булатний.
З пихи він вигадав йому і назву,
Почув-бо про Джойоз, меч славний Карлів,
И собі назвав меча свого Прецьйоз,
Відтоді так звучав клич бранний маврів.
«Прецьйоз!» - в бою застрашливо кричали.
Емір повісив щит міцний на шию,
З шипом із злота, з кришталем по краю,
Стібки прошиті золотавим шовком.
Тримав в руці він спис, що звав Мальтетом,
З великим ратищем, мов дрюк чималий,
Одне лиш вістря міг би мул понести.
Сів Балігант на скакуна. Стремено
Тримав Маркюль на прізвисько «Заморський».
Емір в сідлі сидів красиво й міцно.
Тонкий у стегнах, з дужими ногами.
Могутні груди, стан немов відлитий,
На сильні плечі кучері спадали.
Він мав обличчя горде, погляд ясний,
І шкіру білу й ніжну, наче квітка.
Його відвагу у бою всі знали.
Якщо б не нехристь, був би справжній лицар!
Емір коня острожить аж до крові,
Враз розігнавсь й рівчак долає махом,
Завширшки з п'ятдесят у тому футів.
Невірні в крик: «Він захистить країну,
А кожен франк боїться з ним двобою,
Бо знає - не уникне покарання.
Безумний Карл, що звідси не втікає!»
Аой!
229
Емір і справді був на вигляд лицар,
Мав сиву бороду, мов квітка біла,
Чудово знав язичників закони,
А в битві ж був безстрашний і жорстокий.
І син Мальпрім також статечний лицар,
Успадкував страшну від предків силу.
Звернувсь до батька: «їдьмо все ж поволі,
Можливо, десь побачу Карла в полі».
Той відповів: «Побачиш - справжній витязь!
Про нього в джестах пишуть шанобливо.
Та небожа свого Роланда втратив,
Тому не зможе нам протистояти!»
Аой!
230
«Мій любий сину! - Балігант промовив, -
Немає вже відважного Роланда,
Та Олів'єра, гордого сміливця,
Всі пери полягли, любимці Карла,
І з ними двадцять тисяч франків бравих.
За інших не даю і рукавиці!
Що ж, Імператор, звісно, повернувся,
Як доповів розвідник мій, сирієць.
Карл сформував полків великих десять.
Смільчак великий, в Оліфант хто грає,
І мужні сурмачі відповідають.
Вони очолюють війська могутні,
За ними йдуть п'ятнадцать тисяч франків,
Це юнаки, Карл зве їх «діточками».
А там, числом не менше, йдуть колони
Досвідчених рубак, ці б'ються з люттю».
І знов Мальпрім: «Дозволь, піду я першим!»
Аой!
231
«Мій любий синку! - Балігант промовив, -
Тобі на битву йти даю свій дозвіл.
Тож не барись і вирушай до франків.
Візьми царя із Персії Торлея,
І Дапаморта, лютичів владику.
Як посоромиш Карлову пиху ти,
Отримаєш велику частку царства -
Весь Черіант і аж до Валь-Маркіза!»
Син відповів: «Я вдячний щиросердно!»
Вперед пішов, прийняв він дар еміра.
А то було колись Флорита царство.
Мальпрім його ніколи не побачить,
Володарем не стане повноправним.
232
Ось перед військом Балігант гарцює.
За ним і син, усіх вражає зростом.
Торлей і Дапаморт зробили справу,
Рать грізну з тридцяти колон зібрали,
І вояків у них силенна сила,
В найменшій із колон - півсотні тисяч.
Бійці із Бутентроту першу склали,
Були у другій мілцни з головами,
Мов гарбузи, а вздовж всієї спини,
Немов у вепрів диких, в них щетина.
У третьому були нубійці й блоси,
В четвертому полку - брюни й славонці,
А п'ятий сформували з сербів й сорбів.
І шостий полк - вірмени й маври чорні,
А сьомий - вояки із Єрихона.
І восьмий - негри, а дев'ятий - гроси,
Десятий полк - з жорстокої Баліди,
Що всім несе лише нещастя й біди.
Аой!
Поклявсь емір усім, чим тільки можна,
Своєю честю й тілом Магомета:
«Здолаю Карла, він шукає битви!
Якщо відмовиться, то вже ніколи,
Клянусь, він не носитиме корони!»
233
Слідом іще колон створили десять.
Весь перший полк - з огидних хананеїв,
Прийшли з земель далеких Валь-Фюїта,
А другий - з турків бравих, третій - з персів,
Четвертий - з печенігів й також персів.
Складався п'ятий з сольтрів та аварів,
І шостий - з угличів та ормалеїв,
А люди з плем'я Самуїла - в сьомім,
І далі йшли і прусси, і словенці.
В десятому - з Пустелі окціанці,
Поганський цей народ не вірить в Бога,
Злочиннішого світ іще не бачив!
їм не потрібні панцирі й шоломи,
Бо шкіру, як залізо міцну, мають.
В бою вони підступні і безстрашні.
Аой!
234
Емір ще сформував полків десяток.
З них перший склали велетні Мальпрузи,
А другий - гуни і мадяри - третій.
Четвертий - мешканці Балдізи-Лонги,
І п'ятий - вояки із Валь-Пінози,
А шостий - люди то з Жуа й Марози,
У сьомому - астримонтійці й леї,
З Аргуйля - восьмий, із Кларбон - дев'ятий,
В десятому - бородані з Валь-Фонди,
Які уперто Бога не шанують.
Французькі хроніки назвали тридцять
Полків невірних. Сурми сповістили,
Що військо величезне в бій пішло вже.
Аой!
235
Емір - владар могутній і величний,
І перед ним несуть його «Дракона»,
Штандарти Магомета й Тервагана,
І Аполліна образ препаскудний.
Навколо десять хананеїв конних.
Вони горлають безупинно разом:
«Хто хоче від богів дістати милість,
Той їх просити має на колінах».
Схилили маври голови в молитві,
Виблискують шоломи в світлі деннім.
Кричать їм франки: «Помрете ви скоро!
Нещасні! Покарання час надходить!
Охорони, о Боже правий, Карла!
Ми битву виграєм з ім'ям Господнім!»
Аой!
236
Емір, з-поміж арабів наймудріший,
Покликав сина, двох царів найближчих:
«Сеньйори, час настав почати битву,
Ведіть усі колони за собою.
Зостануться зі мною три найкращі:
Одна - турецька, друга - ормалейська
І третя - велети Мальпрузи грізні.
Щоправда, окціанців ще залишу!
Всі битимуться проти Карла й франків.
Якщо ж король зі мной захоче стятись,
Я голову йому зітну охоче
І за пихатість так його скараю!»
Аой!