ЛИСИЦІ
Кілька лисиць, полюючи спекотного літнього дня, дуже спрагли. На лихо, поблизу не було ні криниці, ні джерела. Надумали вони піти напитися до Меандру. Та, діставшися річки, побачи-| ли, що берег дуже високий і крутий, а вода| мчить і вирує. Спинилися лисиці, задума-і лися.
- Е-е-е, спробуй-но звідси напитися! - каже одна.
- Отож-то й є! Гляньте - вода лютує! Аж піниться! Ніяк і вступити в річку! - притакнула друга. ;
- Жаль! - зітхнула третя.- Я вже конаю із спраги!
- І я ось-ось зомлію. Але лізти туди - нема дурних. Хоч би мене за царя обрали за це - не полізу, - докинула інша.
- А ніхто й не пообіцяє тобі царства, ти й так можеш утопитися, - засміялася подруга, нахилившись над потоком. А підвівшися, покрутила головою.
- Кому як, а мені аж моторошно!
І лисиці, стоячи на березі, почали роздивлятися на обидва боки, чи нема де спадистого [140]схилу, щоби дістатися води. Але берег скрізь був крутий.
- Безталанні ми! - кажуть.- Кому ще випало вмирати зі спраги, коли поруч стільки води?
Тоді одна молода лисичка, промітна та жвава, що мала себе за велику розумницю й любила хизуватися своєю кмітливістю, почала з них глузувати.
- Безталанні! Хі-хі-хі! Вже б сказали, що боягузи! Води злякалися, страшно їм скупатися!
- А ти що, не боїшся? - спитала подруга.
- Я? Анітрохи! Чи ти думаєш, я така, як ви?
- Голубонько, - відказала їй літня лисиця, - не боягузи ми, і це не раз доводили. Але ти бачиш, яка скажена ця річка?
- Отож я й кажу, що боїтеся! - не вгавала та. - Хіба ні?
То напийся сама, коли така розумна! - вигукнула одна підстаркувата лисиця, якій урвався терпець.
- А що ви думаєте? Нап'юсь тієї ж миті шубовсть у річку! Стрімка течія підхопила лисицю, закрутила й винесла аж на [141] середину. А подруги, тільки-но вона виринула, загукали з берега:
— Ти ж не тікай, не кидай нас! Подивись, пошукай такого місця, де б ми могли спуститися.
Та сміливиці було не до того. Вода мчала її швидше й швидше не знати куди. Що її чекало? Неймовірний жах пройняв лисицю.
— Егей! — гукали подруги.— Зроби нам ласку, хоч оглянься та скажи що-небудь!
Але як озирнутися? Як відповідати? А проте, щось треба було сказати, і, коли вода підкинула лисицю, вона крикнула:
— Відповідь моя в морі! Оце я й пливу по неї.
Здивувалися лисиці з такої мови, глянули одна на одну.
Аж раптом з дерева долинув насмішкуватий голос птаха:
— Вона пливе чи вода її несе? Ох, бідолашна, терпить через свою голову! Хотіла бути розумною там, де великого розуму не треба, от і має! Вона може втопитися, але й досі козириться, не хоче показати, яку дурницю вчинила. Хотіла б опинитися на березі, та пізно. Хіба що Зевс їй допоможе... [142]
РИБАЛКИ
Сіли якось двоє рибалок у човен і, тільки-но на світ благословилося, попливли в море. День починався погідний, небо було чисте й блакитне.
— Я певен — сьогодні нас чекає багатющий улов. Погода — кращої не треба, пора — саме для лову, а ми рибалки вправні та спритні. Гріх не наловити! — каже задоволено один.
— Авжеж!— притакнув другий.— Сьогодні кошики будуть повні.
Почали вони вибирати снасті. Що за напасть? Нажива з'їдена, а риби нема.
— Ти диви!— каже один.— Такого мені ще не бувало. Дивоглядь та й годі!
— А може, на інші гачки щось зловилося? Рано нарікати. Нумо гляньмо, друже!
Але й далі не траплялося нічогісінько, крім одного-єдиного рака, та й той устиг дременути.
— Чи не податися куди-інде? Може, там пощастить!
— Гаразд.
Налягли вони на весла, запливли ще далі в море й знов закинули снасті. Простояли до [143] полудня, але й тут намарне. Зажурилися рибалки.
- Скажи комусь - не повірить! Вже відколи в морі, а досі й рибинки не бачили. ?
Рушили невдахи до берега й запливли й невеличку, оточену скелями затоку, де завжди? водилася риба. Довго рибалили, а риба не бралася та й не бралася. Так тривало, аж поки смеркло.
З досади рибалкам і говорити не хотілося Аж ось один пробурчав:
- Ет, змарнували ми день! Жаль праці.
- Так нам і треба, такі ми рибалки! - озвався другий.
І взялися вони, засмучені, за весла - рушати додому. Коли це з води вистрибнула здоровенна1 рибина і впала в човна. Така здорова, аж човен захитався.
- Тунець! - вигукнули рибалки. Смуток їхній як рукою зняло.
- Та ще який тунець! Велетень! За такого; праці не жаль. Нам таки пощастило!
- Оце так удача! Мабуть, за ним гналася якась драпіжниця, і він стрибнув у нашого човна рятуватися. Ну, тепер хоч не з порожнім» руками повернемося. [144]
Невдовзі рибалки дісталися берега й поспішили на базар - продавати рибину.
- Оце так риба! - зачудувався покупець.- Певне, ви дуже вдалі рибалки.
Один рибалка, схиливши голову, осміхнувсяй мовив:
- Еге, ні на що не придалася б наша вдатність, коли б доля не послала нам рибину в останню мить.