ЛИСИЦЯ І ВОРОНА
Якось ворона, пролітаючи над господою, побачила на гаку під дахом шматок м'яса.
«О, сьогодні добре пообідаю!» - зраділа вона.
Вхопила м'ясо та й злетіла на високе дерево.
А внизу саме пробігала лисиця й побачила ворону.
«Еге, тут можна поживитися».
Підбігла лисиця до дерева, задерла голову й мовила улесливо:
- Добридень, орле! Як ся маєш? Ворона не відповідала, бо тримала в дзьобі [12] м'ясо. Лисиця нітрохи не образилася, а співала далі:
- Вибачай, що назвала тебе орлом,- ти ж ворона. Але ти куди гарніша за орла! Яке пір'я - чорне, блискуче, розкішне! Жоден птах не має таких чорних крил і таких прегарних очей!
Лисиця підступилася ближче до дерева, заклала за спину лапи, покрутила пухнастим хвостом, глянула на м'ясо й облизалася.
- Як я могла назвати тебе орлом? Ніколи собі цього не подарую! їй-право, не збагну, чому над птахами повинен царювати орел, а не ти? Хіба зрівнятися йому з тобою красою та розумом? Тільки й того, що орлом величають; скарай мене сила божа - далеко йому до тебе!
Ворона запишалася, аж пір'я розпустила від такої мови.
«Красно говорить лисиця, недарма кажуть, що вона велика розумниця. Треба з нею потоваришувати, вкупі веселіше буде...»
А лисиця тим часом задерла голову ще вище й заспівала вже іншої:
- Нехай того грім поб'є, хто скаже, що ворона вміє говорити. Вона й дзьоба не розтулить, бо не має голосу. Он чому тебе не обрали [13] царем - ти, либонь, німа Навіщо птахам німий цар?
Цього вже ворона не могла стерпіти.
- Кар-р-р! - каркнула вона.- То це я німа? Зараз же проси пробачення! Кар-р-р!!! Та хіба є де птахи з голосом, гучнішим за мій?
Лисиці тільки того й треба було. Схопила вона м'ясо, що випало з воронячого дзьоба, та й засміялася глузливо:
- Вороно, вороно, ти й справді дуже гарна! І станом, і барвою, й голосом; одного лиш тобі бракує- розуму. Коли б мала розум, не слухала б моїх теревенів і не впустила б м'яса з дзьоба.
І лисиця зникла поміж деревами.
ЛЕВ І ВЕДМІДЬ
Якось тинявся лев лісом, шукаючи поживи. Вже два дні ріски в роті не мав. На третій день зустрів ведмедя.
- Добрий день, друже, куди простуєш?
- Ох, любий леве,- відповідає ведмідь,- шукаю чогось попоїсти, та нічого немає; такий я голодний, аж живіт до спини прилип. [14]
- І я голодний,- відказує лев.
- То, може, разом пошукаємо харчу?
- Разом то й разом,- згодився лев.- Що знайдемо, ділимо навпіл. Гаразд?
- Гаразд, леве.
І подались вони вдвох шукати поживи в темних лісових хащах. Незабаром надибали мале козеня, що лежало мертве під деревом. Певне, якийсь мисливець підстрелив і не знайшов.
Лев кинувся до козеняти.
- Моє! Я перший угледів!
- Ні, я перший! - заволав ведмідь і собі побіг до козеняти.
Схопили вони здобич та й ну тягти кожен до себе!
- Пусти! - рикав лев.
- Ні,, ти пусти! - ревів ведмідь.
- Начувайся, це тобі так не минеться! - гаркнув лев, аж листя затремтіло навколо.
- Я не заєць тобі, не кріль і. тебе не боюся! - відповів ведмідь.- Кажу по-доброму - відпусти, це моя здобич.
- Щоб я та відступився?
Левові з люті аж очі заслало, і він кинувся на ведмедя. Але той був не з полохливих, та й собі [16] розлютився. І почався жорстокий двобій. Дужі були звірі, силою рівні, та й не боялися зроду нікого. Дряпались, кусалися, качались, несамовито ревли, а біль і шал тільки додавали їм снаги.
- На лихо собі зустрів я тебе! - прогарчав лев.- Ну й дурень же я, що попхався з тобою!
- Так мені й треба, здумав водитися з таким! - бурмотів і ведмідь.- Наче не знав, яка слава про тебе ходить! Хто про тебе добре слово коли сказав?!
- Гр-р-р! Гр-р-р! Гр-р-р!
Кидалися один на одного звірі, заганяли пазури один одному в тіло. Люто ревли, гризлися, але ніхто не міг перемогти. Та зрештою знесилились: гули їм з болю голови, кривавились тіла. Знеможені до краю, попадали на землю; несила було й ворухнутися. Лежали так довго, і кожному здавалося, що настала остання його хвилина.
На ту пору поблизу пробігала лисиця. Вона сховалась за деревом і стала стежити, чим же скінчиться герць. Побачивши, що вороги попадали, зразу збагнула: їм уже й кігтем не ворухнути. Лисиця підбігла до них, схопила козеня18 - і тільки її й бачили. А доганяти левові й ведмедеві незмога - ледве дишуть.
- Не так мене діймає біль та слабість,- каже лев,- як те, що стільки мучився, а скористалася з того лисиця.
- І я про це думаю,- озвався ведмідь.- Ми стільки натерпілися, а здобич дісталася лисиці. Отож треба було таки поділитися козеням. Були б наїлися та й подужчали.
ГАЛКА Й ПТАХИ
Було це за давніх-прадавніх часів. Якось, сидячи на своєму троні на високому Олімпі ', надумав Зевс настановити царя птахів. Повелів усім, аби прийшли до нього і вибрали з-поміж себе найгарнішого - йому й бути царем.
Зачувши це, зраділо птаство, кинулося до річки вмиватися, чепуритися. Всі прагнули постати перед Зевсом якнайгарнішими.
Тільки галка спокійно сиділа на дереві. Не метушилася, бо знала - годі їй і думати про царювання. Надто вже вона непоказна. Де вже
1 Олімп - найвищий гірський масив у Греції. У давньогрецькій міфології Олімп вважали місцем перебування верховного бога Зевса та інших богів. [19]
їй, чорній як сажа, змагатися з тими красенями!
А птахи чепурились і чепурились. Ті струшували з себе воду, ті сушилися на сонці по купанні. А дехто мало в'язів собі не поскручував, вискубуючи пір'я, що стовбурчилося. Гамір стояв над річкою, мов на торговищі. Великі й малі, гарні на вроду й геть бридкі - всі готувалися до великого змагання.
Галка за всіма спостерігала. Нараз їй спало щось на думку - і вона пожвавішала.
- А чом би й мені не спробувати? Ризик - велике діло, може, й усміхнеться мені доля та й буду царювати я, а не хто інший.
Злетіла вона на берег і почала крадькома, аби ніхто не бачив, збирати різнобарвне пір'я, яке повискубували з себе птахи. А назбиравши, полетіла в гніздо і обтикала себе пір'ям так доладно, що стала справжньою красунею.
Взавтра птаство подалося на Олімп. Невдовзі всі постали перед Зевсом, що сидів на троні в товаристві великих і малих богів.
Довго роздивлявся Зевс кожного птаха і врешті мовив:
- Усі ви гарні, ніде правди діти. Але все ж [20]таки найвродливіша - галка; хай вона й буде за царя.
Птахи розгубилися, почувши ті слова, а зозуля прошепотіла на вухо качці:
- Відколи це галка стала вродлива? Скільки пам'ятаю, вона завжди була бридка.
- Хіба я знаю? - відповіла та.- Я й сама з цього дивуюся. Але глянь-но на неї зараз!
Аж тут заговорив павич:
- Шановна громадо! То ж моє перо в галки у короні!
За мить обізвався голуб:
- А два білих на крилах - мої! Де вона їх узяла?!
- А ото моє! - крикнув бекас.- Галка його в мене поцупила!
- А червоне - моє! - озвався одуд. Інші птахи теж пізнали своє пір'я:
- Зелене перо на спині - моє!
- Блакитний пух на шиї - мій!
Гамір стояв над Олімпом. Зевс чекав, поки все стихне. Аж ось одуд підстрибнув і гукнув:
- А заберімо кожен своє пір'я! Я перший візьму!
І він підскочив до галки та й висмикнув дзьобом червону пір'їну. [22]
Так само зробили всі птахи. Підбігали до галки й висмикували своє пір'я, аж поки ошуканка лишилася в своєму.
- Так їй і треба,- сказала зозуля качці.- Вбралася, дурна, в чужу одіж і хотіла нас ошукати. Було б їй знати, що брехні не сховаєш. Поглянь, поглянь на неї! Зараз вона ще бридкіша, ніж завжди! Хай тепер з неї сміються. Мені її зовсім не жаль.
Дорого обійшлися галці хитрощі. Бо не тільки царя з неї не вийшло, а й стала вона посміховиськом для всього птаства.
Отак деякі люди чужими думками заживають собі слави, але незабаром слава та стає їхньою ганьбою.