Додати в закладки

  
Переклад Translate

Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами.

Додати книгу на сайт:

Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.

17.5. МЕТОДИ ЗАЛУЧЕННЯ ІНОЗЕМНОГО КАПІТАЛУ

Держава має різні важелі для того, щоб сприяти залученню іноземно-го капіталу. Найважливіші з них подано на рис. 50.

Рис. 50. Механізм залучення іноземного капіталу

До системи податкових і митних пільг входять “податкові канікули”, зниження ставок оподаткування в разі реінвестування отриманого при-бутку чи інвестування у певні регіони та галузі, захист від подвійного

358

оподаткування, а також звільнення від митних зборів на імпорт новітніх машин та обладнання, технологій, ноу-хау, експорту продукції власного виробництва для покриття валютних витрат або зменшення цих зборів. Спеціальні економічні зони передбачають ще розвиненішу систему податкових та митних пільг, спрощення адміністративних процедур (рис. 51). Ця система пільг передбачає зміцнення позицій національної валюти, її конвертованість; можливість для підприємств, створених з участю іноземних інвесторів, без труднощів конвертувати отримані до-ходи; користування банківською системою країни; надання державних кредитів для інвестиційних проектів у пріоритетні сфери. Інформаційне забезпечення та центри допомоги іноземним бізнесменам мають інфор-мувати інвесторів про різні проекти та умови їх здійснення за кордоном, систему оподаткування, адміністративно-правові процедури господарсь-кої діяльності тощо.

! ГТ_______І

Рис. 51. Система гарантій щодо захисту прав іноземних інвесторів у спеціальних економічних зонах

359

Підприємці США вважають, що інвестиції у країни з високим рівнем політичних, географічних, валютних, фінансових, інвестиційних та ін-фляційних ризиків повинні мати мінімальну норму прибутку — щонай-менше 25 %. В Україні ця норма, за нашими розрахунками, майже вдвічі нижча, до того ж має великий термін окупності капіталу. Згідно з оцінка-ми західних досліджувачів, норма прибутку на капітал, вкладений, на-приклад, у будівництво заводу, у Західній Європі становить 38,6 %, строк окупності — 6 років, а в Україні ці показники дорівнюють відповідно 21 %і 11 років.

Крім того, існують й інші негативні моменти: насамперед це бюрок-ратичні перешкоди та легітимна невизначеність у процесі приватизації; відсутність реальної приватизації та закону про приватизацію землі; обіг на внутрішньому ринку грошових одиниць західних країн; відсутність правового забезпечення кредитування, страхування, валютного обігу; обмеженість каналів репатріації прибутку (здебільшого через вивезення продукції видобувних та сировинних галузей, що має попит на світових ринках).

В Україні розроблено законодавство про іноземні інвестиції, до якого входять понад 100 різних правових і нормативних документів (законів, постанов, указів, положень, інструкцій та ін.). До них належить також прийнятий у квітні 1996 р. Закон України “Про режим іноземного інвес-тування”. У ньому є позитивні моменти, пов’язані з особливостями режи-му іноземного інвестування, чітким визначенням видів іноземних інвес-тицій і форм їх здійснення, а також системи державних гарантій захисту іноземного капіталу. Для іноземних інвесторів на території України вста-новлюється національний режим інвестиційної та іншої діяльності. Заз-начається, що для інвестиційних проектів із залученими іноземними інвестиціями, які реалізуються відповідно до державних програм розвит-ку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери та територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Проте варто ще раз зазначити, що законодавча база має принаймні два основних недоліки: по-перше, нестабільність та ненадійність; по-друге, відсутність комплексності та наявність суперечностей у законодавчих актах. Нестабільність зумовлює неможливість спрогнозувати виробничо-господарську та фінансову діяльність об’єктів інвестування. Забезпечен-ня стабільності нормативної бази для іноземного інвестора важливіше, ніж пільги.

360

Як свідчить досвід інших країн, до формування системи регулювання міжнародної спільної підприємницької діяльності на національному рів-ні застосовуються два підходи: перший — прийняття єдиного акта, який регулює допуск іноземного капіталу в економіку країни; другий — ре-гулювання різних аспектів іноземної інвестиційної та підприємницької діяльності сукупністю правових актів.

Вибір одного з цих підходів зумовлюється позицією, яку та чи інша країна займає на світовому ринку капіталів. Якщо країна є активним екс-портером капіталу, то, як правило, використовується другий підхід до формування законодавчої бази щодо участі іноземних інвесторів у на-ціональному господарстві. Країни, які переважно імпортують капітал, прагнуть прийняти єдиний законодавчий акт щодо міжнародної підпри-ємницької діяльності.

Додати в закладки

  
Переклад Translate