Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.
Розділ 18 ІНВЕСТИЦІЙНА ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ. 18.1. ІННОВАЦІЇ, ІННОВАЦІЙНИЙ ПРОЦЕС ТА ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ
В економічній літературі термін “інновація” інтерпретується як пе-ретворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, який втілюється в нових продуктах і технологіях. Інноваційний продукт характеризується вищим технологічним рівнем, новими спожив-чими якостями товару або послуги порівняно з попереднім продуктом.
У літературних джерелах є чимало визначень інновацій. Наприклад, за змістом чи внутрішньою структурою розрізняють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські та ін. Виокрем-люють такі ознаки, як масштаб інновацій (глобальні та локальні); параметри життєвого циклу; закономірності процесу впровадження.
373
Вчені по-різному трактують це поняття залежно від предмета та об’єкта свого дослідження. Наприклад, Б. Твісс визначає іннова-цію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає, що інновація — це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що спричинюють появу на ринку нових товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування.
Відповідно до міжнародних стандартів, інновація визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, який дістав втілення у вигляді нового або удосконаленого продукту, впровадженого на рин-ку, нового або удосконаленого технологічного процесу, що знайшов використання у практичній діяльності.
Щодо змісту цього поняття у фахівців існують два підходи: широкий і вузький. Класичним широким підходом вважають викладене ав-стрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. у праці “Теорія економічного розвитку” розуміння цього процесу як такого, що скла-дається з п’яти основних варіантів:
- введення нового товару (товару, з яким не знайомий споживач, або товару нового виду);
- впровадження нового методу виробництва продукції (методу, який раніше не використовувався у цій галузі промис-ловості);
- відкриття нового ринку, на якому цю галузь промисловості цієї країни не було представлено;
- завоювання нового джерела сировини та напівфабрикатів;
- впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі.
Схожої точки зору дотримується й Ла Гєрре, який визначає інновацію як будь-яку зміну у внутрішній структурі господарського орга-нізму.
Однак більшість економістів стоять на позиціях вузького підходу. Вони обмежують галузь інновації науково-технічними технологіч-ними питаннями. При цьому, згідно з однією точкою зору, іннова-ція — це процес застосування нових технологій, виробів, згідно з іншою, — результат у вигляді нових методів, продукції, технологічних процесів. Так, угорський економіст Б. Санто визначив інновацію як суспільно-технологічний та економічний процес, який завдяки прак-тичному використанню ідей та винаходів сприяє створенню кращих за своїми характеристиками виробів і технологій. Приблизно так
374
трактується це поняття і в більшості сучасних словників та довідників, наприклад: “Інновація — це процес, у ході якого винахід чи від-криття доводиться до стадії практичного застосування і починає да-вати економічний ефект, новий поштовх науково-технічних знань, що забезпечують ринковий успіх” або: “Інновація — це процес, спрямований на створення, виробництво, розвиток та якісне удосконалення нових видів виробів, технологій, організаційних форм”. П. Лемерль характеризує інновацію як “новий продукт або послу-гу, спосіб їх виробництва, нововведення в організаційній, фінансовій, науково-дослідній та інших сферах, будь-яке удосконалення, що забезпечує економію витрат або створює умови для такої економії”. На близькій позиції щодо визначення цього поняття стоять автори словника ринкової економіки. На їхню думку, інновації характеризуються насамперед ефективністю вкладених коштів, розвитком винахідництва та раціоналізаторства.
Термін “інновація” почав застосовуватись у вітчизняній літературі пізніше, ніж за кордоном. Його зміст розкривають, зокрема, словники. У виданнях до 1990 р. терміна “інновація” ще немає. Водночас за кор-доном це поняття виникло на початку XX ст. і дістало подальший роз-виток та аналіз у 30-ті роки. Найінтенсивніше проблема інновацій та їх оцінки почала розвиватися у 60-ті роки XX ст. у зв’язку з різким зростанням масштабу та складності виконуваних НДР та ДКР, особливо в авіакосмічній, атомній та радіоелектронній промисловості, з розвитком біотехнологій.
При централізованому управлінні економікою для позначення від-повідних процесів часто застосовувались поняття “впровадження досягнень науки та техніки”, “управління науково-технічним прогре-сом” тощо.
Найприйнятнішим для прикладного використання є вужчий підхід до визначення інновацій, який враховує науково-технічний та еконо-мічний аспекти. Це пояснюється визначальною роллю науково-технічних проблем у вирішенні соціально-економічних, господарських завдань як на підприємствах, так і в народному господарстві в цілому. Найважливішим фактором на сучасному етапі є швидке та масштабне отримання економічних результатів при виконанні інноваційних проектів. Крім того, зазначене коло проблем глибше досліджено порівняно з організаційними та соціальними аспектами інновацій.
Творці інновації керуються такими критеріями, як життєвий цикл та економічна ефективність виробу. їх стратегія спрямована на отри-
375
мання переваг перед конкурентами шляхом створення нововведення, яке стане унікальним у певній галузі.
Тож невід’ємною властивістю інновації є науково-технічна новизна та практичне застосування у виробництві. Можливість комерцій-ної реалізації задуму виступає як потенційна властивість, для досяг-нення якої потрібні певні зусилля.
В умовах ринкової економіки основною складовою інноваційної ді-яльності, як вже зазначено, є нововведення, новизна та інвестиції.
Проміжок часу, починаючи від появи ідеї до закінчення періоду використання нововведення, має назву життєвого циклу інновації. Жит-тєвий цикл інновації у послідовності проведення робіт становить ін-новаційний процес. На практиці часто розглядається поняття “життєвий цикл виробу”. У вітчизняній літературі він, як правило, містить такі етапи:
1. Передвиробничий (етап НДР та ДКР).
2. Виробництво.
3. Експлуатація.
Окремі автори вирізняють інші стадії:
1. Планування (складання плану реалізації інновації).
2. Визначення та досягнення умов, необхідних для успішної реалізації різноманітних фаз інвестиційного циклу, постановка зав-дань перед співробітниками, постачальниками, структурними підрозділами та організація їхньої роботи.
3. Виконання (здійснення досліджень та розробок, реалізація нововведень).
4. Керівництво (контроль і аналіз, коригування планів і дій, оцінка ефективності нововведень).
У міжнародному стандарті з управління якістю ISO-9004 виклада-ється докладніша розбивка життєвого циклу продукції на окремі етапи:
- маркетинг, пошуки та дослідження ринку;
- проектування та розробка технічних вимог, розробка продукції;
- матеріально-технічне постачання;
- підготовка та розробка виробничих процесів;
- виробництво;
- контроль, проведення випробувань та досліджень;
- пакування, зберігання;
- реалізація та розподіл продукції;
- монтаж та експлуатація;
376
- технічна допомога, обслуговування, сервіс;
- утилізація після використання.
На ринку нововведень продукт є результатом наукової роботи. Розрізняють науково-дослідні та дослідно-конструкторські (експери-ментальні) роботи. Ринок нововведень створюють розробки науково-дослідних, проектно-конструкторських інститутів, бюро та лабораторій, промислових підприємств вищих, навчальних закладів, окремих винахідників та раціоналізаторів.
Існує багато варіантів класифікації інноваційних процесів, розроблених вітчизняними та зарубіжними авторами. При цьому як найважливіші ознаки найчастіше розглядаються ступінь новизни, сфе-ра застосування, характер використання, призначення та ін. Крім того, фахівці навіть за однією ознакою вирізняють різноманітні типи інновацій. Так, за сферою застосування розрізняють економічні, організаційні, технологічні, товарні і суспільні інновації, технічні та соціальні.
Залежно від глибини змін деякі автори поділяють інновації на ра-дикальні (базові), поліпшуючі, модифікаційні (окремі).
З урахуванням сфер діяльності інновації можуть бути технологіч-ними, виробничими, економічними, торговельними, соціальними, ор-ганізаційними тощо.
За причинами виникнення інновації поділяють на реактивні та стратегічні. Реактивні — це інновації, які забезпечують виживання фірми в умовах конкуренції. Вони з’являються як реакція на нові пе-ретворення з боку конкурентів, щоб завдяки їм фірма могла продовжувати існування на ринку. Стратегічні інновації — це нововведення, впровадження яких має випереджувальний характер з метою отримання конкурентних переваг у перспективі.
За характером потреб, які задовольняються, інновації можуть бути зорієнтовані на існуючі потреби або на формування нових.
Аналіз літературних джерел дав змогу виявити найважливіші, на думку автора, класифікаційні ознаки інновацій та запропонувати свій варіант класифікації, наведений на рис. 53.
Автор вважає, що при класифікації промислових інновацій за ступе-нем новизни можуть бути використані положення, де вирізняють дві широкі форми інновації продукції: зовсім нові види продукції, а також удосконалення характеристик продукції, яка вже існує — незначні ін-новації. Однак трактування, запропоноване на рис. 53, ширше порівняно з наявними.
377
|
Класифікація інновацій |
||||||||
|
За причиною виникнення |
За ступенем новизни |
За сферою застосування |
Міжнародні |
|||||
|
Потреби економіки |
Радикальні |
Виробів |
Державні |
|||||
|
Потреби людини |
Відносні |
Технологій |
Галузеві |
|||||
|
Потреби виробництва |
Поліпшуючі |
Менеджменту |
Окремих підприємств, компаній |
|||||
|
Потреби НДР та ДКР |
Соціальні |
|||||||
Рис. 53. Класифікація інновацій
Участь суб’єктів на ринку нововведень проявляється через:
- проведення власних НДР та ДКР;
- замовлень на проведення НДР та ДКР в інших організаціях;
- проведення спільно з іншими організаціями НДР та ДКР;
- придбання патенту, ліцензії, ноу-хау на право виробництва ви-робів;
- купівлі готового виробу, програмного забезпечення тощо;
- створення спільних підприємств з випуску нової продукції із за-лученням іноземних технологій, ноу-хау та ін.;
- придбання результатів інтелектуальної діяльності тощо.
Важливим фактором є обсяг інвестицій, що має вирішальне значення на ринку капіталу в інноваційному процесі. На практиці фінансове забезпечення інновацій може здійснюватись за рахунок кількох дже-рел: бюджетних асигнувань, банківського, приватного, оборотного капіталу фірми тощо. При цьому в інноваційній сфері вирішальну роль відіграють довгострокові та середньострокові інвестиції, оскіль-ки інноваційний процес є досить тривалим.
378
Розглянувши складові інноваційної сфери, можна сформулювати основні поняття, пов’язані з нею. Вважатимемо, що інноваційна сфе-ра являє собою систему взаємодії виробників інноваційної продукції, інвесторів та споживачів. Інноваційна діяльність — це комплекс прак-тичних дій, спрямованих на використання науково-технічних резуль-татів для отримання нових або поліпшення існуючих виробів, технологій, методів управління та ін.
Інноваційний процес є ширшим поняттям. Його можна визначити як сукупність етапів, стадій, дій, пов’язаних з ініціюванням, розробкою та виготовленням продукції, технологій, що матимуть нові влас-тивості, які більш ефективно задовольнятимуть існуючі потреби і та-кі, що з’являються або можуть з’явитися. Американський економіст Д. Брайт зазначав, що це — єдиний процес, який поєднує науку, тех-ніку, економіку, підприємництво та управління.
Поняття “інноваційний процес” еволюціонувало протягом півстоліття. У 50-60-ті роки переважали моделі інноваційного процесу, в яких основним фактором їх розвитку вважались наукові дослідження, а ринок — вторинним елементом. Це так звані моделі “технологічного поштовху” та “рушійної сили ринку”. При цьому у другій моделі збуту продукції приділялося більше уваги. З розвитком нових технологій було розроблено модель, яка збалансовувала відносини наукових досліджень і ринку, — так звана поєднальна модель. В її рамках передбачалося, що технічні інновації повинні супроводжува-тись інноваціями в галузі маркетингу, менеджменту, виробництва. Останніми десятиріччями переважаючою стала “інтегрована модель” з мінімально можливим часом виконання науково-дослідних робіт, організації виробництва продукції та просування її на ринок.
Україна перебуває на стадії трансформаційного розвитку ринкової економіки, що позначається на ставленні до інноваційних процесів. Вітчизняні автори часто орієнтуються на простішу модель “технологічного поштовху”. Це значною мірою викликано об’єктивно існуючою ситуацією та визнанням того факту, що застосування сучасної “інтегрованої” моделі потребує розвиненої ринкової інфраструктури, достатніх фінансових ресурсів, стабільної фінансової системи, наявності вже сформованих ринків нововведень тощо.
Важливо наголосити на значенні інноваційної діяльності для розвитку економіки. Ще у 1977 р. спеціальна комісія сенату США заува-
379
жувала, що найближчим часом і у віддаленому майбутньому наука і технологія заслуговуватимуть на більшу увагу, ніж будь-який інший елемент національної політики або складова національних програм. У сучасному світі показники інноваційної діяльності стають вирі-шальними у визначенні економічного рівня держави. У відповідному аналізі зазначають, зокрема, обсяги виробництва та експорту нау-комісткої продукції, обсяги і частку витрат на НДДКР у ВВП, кількість науково-технічних працівників і питомі витрати у розрахунку на одного такого працівника та ін.
Конкуренція на міжнародному і внутрішньому ринках загострюється, що й визначає необхідність підвищення уваги керівників кор-порацій і фірм до інноваційної діяльності, оскільки тільки її результа-ти дають змогу створити продукцію, яка б задовольняла щораз вищі, мінливі вимоги ринку та забезпечувала високий рівень прибутків кор-пораціям. Більше того, необхідність підвищення ефективності викори-стання фінансових ресурсів та прагнення отримувати високі прибутки спонукає провідних виробників цілеспрямовано створювати нові потреби у покупців, а також принципово нові вироби й технології. Все це потребує прискорення інноваційних процесів, їх поєднання у бага-тьох випадках з виробничими процесами.
Провідні, промислово розвинені країни розробляють і здійснюють інноваційні програми у пріоритетних наукових і технологічних на-прямках (біотехнології, мікроелектроніки, комп’ютерних технологій, генної інженерії тощо), тобто у напрямках, які здатні забезпечити високі норми прибутку. На цій основі змінюється структура виробни-цтва, безперервно збільшується обсяг і питома вага наукомісткої продукції. Трудомісткі, технологічно застарілі, “невигідні” й такі, що за-бруднюють довкілля, виробництва ліквідуються або переводяться у країни, що розвиваються. Все це перетворює інноваційний процес на головний фактор економічного зростання найбільш розвинених кра-їн. Б. Санто наводить цікаві дані: 25 % приросту виробництва у роз-винених країнах викликано прямими матеріальними інвестиціями ка-піталу, приблизно 35 % — підвищенням кваліфікації робочої сили і більш як 40 % економічного зростання цих країн є результатом використання наукових знахідок, винаходів, застосування технологічних інновацій.
Розробка сучасних технологій і продукції дає змогу підприємст-вам збільшувати прибуток, тим самим поліпшуючи економічне ста-новище і конкурентоспроможність як самих підприємств, так і країн,
380
де вони розташовані. У цьому зв’язку прискорення інноваційних процесів є важливою складовою державної політики в усіх розвине-них країнах. Науково-технологічний, технічний рівень нині значною мірою визначає міжнародне становище країни, її місце на світовому ринку, стабільність національної економіки в цілому. Інтенсивне на-уково-технологічне суперництво останнім часом спостерігається не тільки між країнами з різними соціальними та ідеологічними систе-мами, а й між країнами з розвиненою економікою — США, Японією, країнами ЄС тощо. Всі вони здійснювали і здійснюють проду-ману інноваційну політику, що дає значні економічні результати. Так, рівень технологічного розвитку Японії з 60-х років підвищився (порівняно з технологічним рівнем США) з 22 % до більш як 60 %. Значно збільшились масштаби підготовки кадрів науково-технічних працівників, кількість працівників, зайнятих у сфері НДЕКР. Швидко зросла кількість виданих патентів. Позитивне сальдо у торгівлі наукомісткою продукцією в Японії досягло 27 млрд. дол., у США — 12 млрд. дол.
Слід також відмітити велику питому вагу держави у фінансуванні НДЕКР. Так, на кінець 90-х років питома вага державних витрат на проведення фундаментальних НДР та ДКТ становила: у Франції — 90 %, у Великобританії і США — 80 %, у Японії — 50 %. У загальній сумі витрат державні витрати на НДЕКР у Великобританії і Франції становили більш як 50 %, у ФРН — понад 40 %, у Японії — 25-30 %. При цьому НДЕКР в економічно розвинених країнах зосере-джені переважно у провідних фірмах. Так, у США і Франції на частку 100 найбільших промислових компаній припадає 80 % витрат на НДЕКР, у Великобританії — до 70 %, в Японії — більше 50 %. Причому ця частка є значно вищою, ніж за іншими економічними показниками. У США частка 100 найбільших компаній у вартості активів — приблизно 50%, у вартості промислової продукції, що випускається, — приблизно 1/3.
Викликає інтерес і структура фінансування окремих стадій НДЕКР. Так, за даними офіційної статистики, співвідношення фінансування фундаментальних, прикладних та експериментальних робіт у США такі: 12,6 %, 23,7 % та 63,7 %.
У США та Японії кількість науково-технічних працівників, зайня-тих у сфері НДЕКР, у розрахунку на 10000 працюючих наприкінці 90-х років XX ст. сягала 76 чол., у Німеччині — 59, у Франції — 50, у Великобританії — 36, в Італії — 37 чол.
381
Важливим моментом у здійсненні інноваційних процесів є забезпечення захисту права автора на винахід, наукову ідею чи розробку. Механізм захисту інтелектуальної власності передбачає систему економічних, соціальних, правових методів і засобів підтримки іннова-цій.
У сучасному світі застосовуються такі способи захисту інтелекту-альної власності: патент, авторське право, товарний знак, копірайт, різноманітні ліцензії.
У зарубіжних країнах поява патенту є сигналом для всіх зацікавле-них осіб про те, що створено нову технологію або підготовлено ви-пуск нової продукції. На практиці патент мобілізує суспільні ресурси, стимулює розвиток науково-технічного прогресу, підвищує ефектив-ність виробництва.
До інтелектуального продукту належить також і ноу-хау — сукуп-ність технічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді тех-нічної документації, навичок та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але незапатентованих. У перекладі з англійської ноу-хау означає “знати, як”, тобто “знати, як це зробити”. Зміст поняття ноу-хау надзвичайно широкий, воно може охоплювати будь-яку інформацію, необхідну для ефективної організа-ції виробництва та збуту певної продукції. До ноу-хау можна зарахову-вати і технічні рішення, що виконуються на рівні винаходів, які з різ-номанітних причин було запатентовано. Таким чином, характерним для цього поняття є новизна технічних знань та досвіду, їх корисність для вирішення конкретних виробничих та комерційних завдань. Оскільки ноу-хау не підкріплено патентами, важливе значення в процесі його реалізації має дотримання конфіденційності інформації, до-кументації, креслень тощо.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
