Додати в закладки
Переклад
Translate
 Вхід в УЧАН Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
|
|
Скачати одним файлом. Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.
18.3. СПРЯМУВАННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ НА ПОСИЛЕННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ. БЮДЖЕТНО-ПОДАТКОВА ПОЛІТИКА
Бюджетна політика є інструментом реалізації фінансової політики держави на основі централізації частини прибутків суб’єктів гос-подарської діяльності і розподілу їх відповідно до потреб і пріоритетів суспільства і завдань підтримки стабільності макроекономічної політики.
Метою бюджетної політики є:
- визначення оптимальної частки ВВП, що перерозподіляється через бюджети всіх рівнів і позабюджетні фонди;
- встановлення граничного розміру дефіциту державного бюджету, що фінансується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел;
- створення умов для ефективної оборотності і розподілу фінансових ресурсів.
В основу всієї макроекономічної політики у теперішній та наступний періоди необхідно покласти узгоджені заходи уряду та НБУ щодо забезпечення надійної грошової стабілізації. Суттєве зниження ін-фляції та прогнозовану стабільність валютного курсу гривні слід розглядати як одну з визначальних передумов не лише досягнення прогнозованих параметрів економічного зростання, а й заощадження та нагромадження доходів населення. До відповідних завдань НБУ належить активне сприяння дедоларизації української економіки шля-хом збільшення гривневих активів порівняно з вкладеннями в інозем-них валютах.
Життєво важливим завданням фінансової політики уряду є також зміцнення фінансів суб’єктів господарювання, інших юридичних осіб та домашніх господарств. Без цього неможливо досягти реальної зба-лансованості державних фінансів.
В умовах України необхідно забезпечити:
- відчутне зниження податкового навантаження;
- розширення бази оподаткування;
- вирівнювання умов оподаткування для всіх платників податків за рахунок скасування пільг (особливо тих, що надаються за галузевими та територіальними ознаками);
391
- створення ефективної та прозорої системи адміністрування податків, узгодженої із забезпеченням прав і обов’язків платни-ків податків та інших обов’язкових платежів.
У бюджетній політиці Уряд повинен:
- привести зобов’язання держави у відповідність з її ресур-сами, забезпечити на цій основі реальну збалансованість та бездефіцитність державного бюджету;
- здійснити заходи, які забезпечили б прозорість бюджетного процесу та дієвий контроль за використанням бюджетних коштів на всіх рівнях;
- привести у відповідність з Бюджетним кодексом реформу міжбюджетних відносин;
- забезпечити надходження до бюджетів усіх рівнів тільки у грошовій формі;
- перевести місцеві бюджети на казначейське обслугову-вання;
- врегулювати кредиторську заборгованість державного бюджету;
- забезпечити своєчасність розрахунків за спожиті енергоносії на основі жорсткої політики енергозбереження у державній сфері.
Надзвичайно актуальним є утвердження ефективної системи управління державним боргом України, створення умов для її виходу на зовнішні ринки капіталу, продовження співпраці з міжнародними фі-нансовими організаціями, зокрема, з питань реструктуризації боргу перед Паризьким клубом кредиторів. Усе це потрібно для зменшення боргової залежності держави.
Бюджетне фінансування слід використовувати лише для стратегічно важливих та пріоритетних галузей економіки держави. Це випливає з розгляду прямих засобів державного регулювання інвестиційної діяльності. Основними об’єктами такого виду фінансування є об’єкти, визначені на макрорівні Кабінетом Міністрів з пода-льшим затвердженням їх вищим законодавчим органом України — Верховною Радою України. Передумовою бюджетного фінансування є необхідність забезпечення економічної стабільності та незалежності держави, підтримання життєдіяльності головних галу-зей економіки, забезпечення державної безпеки, проведення структурної перебудови. Прикладом цього може бути бюджетне фінансування підприємств ВПК, які є державною власністю, а продукція цих підприємств не може використовуватися пересічним
392
громадянином. Водночас фінансування випуску продукції ВПК дає змогу забезпечити обороноздатність держави. А втім, це прибуткова стаття експорту країни.
Кредитування з бюджету можна здійснювати за тими ж критерія-ми, що й фінансування з бюджету, розмежовуючи їх за критерієм належності об’єкта до державного сектору. Держава може надавати гарантії інвесторам, спроможним ліквідувати інвестиційний ризик, який дає можливість підвищити мотивацію до вкладання коштів у проект з метою розробки та реалізації стратегічно важливих інвес-тиційних проектів.
Для України найважливішою стала проблема створення максима-льно можливих обсягів бюджетного фінансування народного господарства. При вирішенні цієї проблеми необхідно враховувати як існу-ючу структуру бюджету, так і ту, що виникне після можливого її реформування. Основними формами фінансування дефіциту бюджету до 1997 р. в країні була грошова емісія у вигляді кредитів Національного банку та іноземних кредитів, а останніми роками дефіцит бюджету покривався неемісійним шляхом — випуском облігацій вну-трішньої державної позики (ОВДП) з метою залучення інвестицій. Саме через це нагромадження боргу впливало на зростання процент-них ставок за державними цінними паперами, а цей процес сприяв відпливу значної суми коштів (фінансово-кредитних ресурсів) з економіки і обмежував можливості кредитування реального сектору економіки. І хоч в Україні було офіційно проголошено політику лібералі-зації економіки, фіскальна функція держави, яка характеризує ступінь її втручання в економіку, насправді посилалась. Посилення фіскаль-ної функції держави відбувалося шляхом значного зростання подат-кового навантаження на вітчизняних товаровиробників і стало чи не найголовнішим чинником кризи в економіці, збільшення обсягів бар-терних операцій, зниження обсягів промислового виробництва, збільшення обсягів тіньової економіки. І хоча на тлі економічного спаду відбувалося незначне скорочення дефіциту бюджету, видатки порівняно з обсягами ВВП мали стійку тенденцію до збільшення, що свід-чить про необхідність змін у бюджетному процесі.
У видатковій частині бюджету з року в рік збільшувалася частка витрат на державне управління (3,4 % у 1999 p., 6,7 % у 2000 p.). Це є свідченням неефективного функціонування апарату управління на тлі економічного спаду. Бюджетне фінансування народного господарст-ва за пріоритетними напрямками слід розглядати як державне інвес-
393
тування на незворотній основі, але напрямки бюджетного інвестуван-ня, які закладалися в бюджет, складалися іноді під впливом конкрет-ної економічної ситуації, а іноді залежно від належності управлінців державної рівня до того чи іншого промислового клану.
Можна аналізувати різні статті видаткової частини державного бюджету, спрямовані на фінансування народного господарства. Це фінансування заходів щодо конверсії виробництва, реструктуризації вугільної промисловості. Держава спрямовувала свою підтримку па-ливно-енергетичним галузям, не приділяючи належної уваги машинобудуванню, металургії, хімічній, нафтохімічній промисловості, будів-ництву та ін. Це відбувалося на фоні різкого скорочення як централізованих, так і власних капіталовкладень підприємств, зноше-ності основних фондів, нерозвиненості банківсько-кредитної системи, фондового ринку.
Економічне зростання, на траєкторію якого виходить держава, значною мірою залежить від структури видаткової частини державного бюджету. Забезпечувати економічне зростання в державі має розвиток інфраструктури, що сприяло б приватним інвестиціям, роз-робка заходів щодо підвищення кваліфікаційного рівня трудового потенціалу, поліпшення складу трудового потенціалу населення, яке сприятиме підвищенню продуктивності праці, розвиток адміністра-тивної і правової систем для підтримки діяльності складного економічного механізму. Проблема досягнення раціональної структури видатків державного бюджету надзвичайно складна. її необхідно ви-рішувати, скорочуючи обсяги видатків і, разом з тим, забезпечуючи хоча б мінімальний соціальний захист малозахищених верств насе-лення.
Експерти МВФ, досліджуючи взаємозв’язок обсягів державних видатків і темпи економічного зростання, дійшли висновку, що видатки позитивно впливають на економічне зростання, якщо вони сприяють поліпшенню зміни розмірів капіталу у формі матеріальних активів, трудових ресурсів, технологій, ефективності використання ресурсів. Це спонукає до висновку про те, що державні видатки є ва-гомим фактором економічного зростання, але найсуттєвіше впливає не обсяг видатків, а саме їх структура.
Діючий бюджетний механізм регулювання економіки не можна вважати ефективним. Скорочення видаткової частини бюджету слід поєднувати з рівнями інфляції і в разі потреби зменшувати обсяги споживання, а не обсяги капіталовкладень. Збільшення обся-
394
гів внутрішніх заощаджень приведе до збільшення обсягів капіталовкладень і забезпечить економічне зростання держави.
Значним резервом розширення обсягів бюджетного інвестування народногосподарського комплексу України має стати перебудова структури бюджетних видатків, одним з напрямків якої є перегляд політики субсидій, соціального забезпечення та заробітної плати. Політика субсидій держави повинна базуватись на диференціації рівня доходів різних верств населення, оскільки менш забезпечені верстви населення витрачають порівняно більший обсяг своїх доходів, ніж високозабезпечені. Це дасть змогу значно скоротити надання різних субсидій і переорієнтувати вивільнені кошти на інвестицій-ні потреби.
Механізм фінансування закладів охорони здоров’я за час економіч-них перетворень майже не змінився, за винятком запровадження окре-мих категорій платних послуг, хоча обсяги коштів у сферу охорони здоров’я постійно скорочувалися. Реформування системи охорони здоров’я необхідне, по-перше, для підвищення якості медичних послуг, по-друге, для врахування диференціації доходів різних верств на-селення, які одержують ці послуги, і, по-третє, для вивільнення додат-кових бюджетних коштів на інноваційні потреби.
Перегляд політики субсидій та механізму фінансування системи охорони здоров’я неможливий без реформування існуючої системи заробітної плати, яка залишається досить низькою, спричиняючи не-значний платоспроможний попит, який безпосередньо прямо пропорційно впливає на рівень інвестиційної активності.
Лібералізація податкової системи здатна підвищити інвестиційну активність підприємств, що при одночасному вивільненні додаткових бюджетних коштів та спрямуванні їх на структурну перебудову економіки дасть змогу здійснити економічні реформи. Проведення реформи заробітної плати в Україні можливе лише за умови повної модернізації виробництва, запровадження новітніх технологій, адже заробітна плата має підвищуватися пропорційно збільшенню продуктивності праці. На сучасному етапі реформування економіки, коли ще недостатньо сформовано фінансовий ринок і банківську сферу, політика обмеження бюджетних витрат і сама бюджетна політика мають бути переорієнтовані від загального надання субсидій на виробництво до формування державної політики економічного зростання. У цих процесах державі відводиться заохочувальна роль.
395
В Україні методам державного регулювання як одним із засобів сти-мулювання інвестиційної діяльності не приділяється достатньої уваги. За час становлення незалежності не розроблено державної програми ін-вестиційно-інноваційного характеру. Розробка такої програми дала б можливість раціонально використовувати обмежені інвестиційні ресур-си, визначати умови інвестиційної діяльності, регулювати розвиток економіки залежно від економічної кон’юнктури.
Таким чином, державне управління видатковою частиною бюджету є дієвим механізмом, засобом впливу на економічне зростання і підви-щення інвестиційної активності. Аналогічним засобом, який може сти-мулювати або гальмувати інвестиційну діяльність, є посилення або послаблення фіскальної політики. Поглиблення економічної кризи в Україні, яке спостерігалось протягом останніх років, прагнення урядів, які постійно змінюються, подолати її шляхом дерегуляції і лібералізації економічних відносин, посилення податкового тиску свідчить про від-сутність у державі дієвих ринкових механізмів, спрямованих на вихід з кризи і пожвавлення інвестиційної діяльності.
Податкову політику можна характеризувати як систему правил, відповідно до яких відбувається стягнення податків з учасників гос-подарської діяльності (юридичних і фізичних осіб), резидентів і нере-зидентів у бюджетну систему країни.
Метою податкової політики є забезпечення раціональних пропор-цій між частиною сукупних первинних прибутків, що концентруються для подальшого перерозподілу в бюджетній системі, і частиною сукуп-них первинних прибутків, що залишаються в розпорядженні юридич-них і фізичних осіб.
Розробка податкової системи, яка б стимулювала виробництво, особливо в умовах грошово-кредитної та банківської систем, є склад-ним процесом. Податкова система має стати засобом створення спри-ятливих умов для вітчизняних товаровиробників. При цьому слід вра-ховувати, що від моменту запровадження нової податкової системи, яка б включала зниження податкового навантаження, до економічного зростання минає два-три роки. Прямі податки, які прямо залежать від обсягів доходів, є більш виправданими, ніж непрямі, які не залежать від обсягів доходів. Податкова система в Україні недосконала, вона не сприяє економічному зростанню, відродженню вітчизняного товаровиробника та випуску конкурентоспроможної продукції. Дію-че податкове законодавство України не несе в собі стимулюючої фун-кції, а результатом його застосування є те, що майже половина, а в
396
деякі періоди (1992-1993 pp.) більше 2/3 податкових надходжень до бюджету складалися з податку на прибуток (доходи) юридичних осіб та податку на додану вартість (ПДВ), обсяг якого найчастіше переви-щував обсяги надходжень до бюджету від податку на прибуток.
Світовий досвід свідчить, що в передових країнах зниження надходжень від податку на прибуток підприємств (компаній, корпора-цій) відбулося внаслідок зниження ставок оподаткування, і це привело до активізації інвестиційних процесів. В Україні скорочення обсягів надходжень від податку на прибуток підприємств при незмінній ставці оподаткування сталося через падіння обсягів виробництва, а це, у свою чергу, призвело до зменшення обсягів прибутку підприємств. Значний податковий тиск сприяв виникненню таких негативних явищ, як приховування прибутків, тінізація та бартери-зація економіки, що врешті-решт призвело до поширення непрямих податків.
Важлива роль в активізації інвестиційної діяльності засобами податкової політики належить загальному рівню оподаткування, ставкам окремих податків, які формують обсяги прибутків господарюючих суб’єктів та рівень цін у суспільстві. Податок на прибуток господарюючих суб’єктів та прибутковий податок з громадян є тими важливими податками, які безпосередньо впливають на активізацію або послаблення процесів інвестування в державі. Адже підвищення і якісна зміна структури доходів населення і розширення варіантів їх використання впливають на участь населення у процесі капіталоутво-рення. Через відповідну податкову політику може пригнічуватися схильність громади до заощадження коштів (за умови високих ставок прибуткового податку) або, навпаки, активізуватися (якщо ставки низькі), перетворюючись при цьому на інвестиції. Склалося вражен-ня, що введення в дію Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” привело до пожвавлення інвестиційної активності, бо він якраз і базується на засадах світового податкового кодексу. Але цей Закон недостатньо враховує умови перехідного періоду і більше придатний для розвинених країн. Недоліком Закону є застосування єдиної 30-процентної ставки податку незалежно від обсягів прибутку, тим більше, що економіка України є надмонополізованою і високо-концентрованою. Запровадження єдиної ставки податку не стимулює розвиток малого підприємництва. З метою стимулювання розвитку малого і середнього підприємництва ставку податку необхідно дифе-ренціювати залежно від рівня доходу.
397
Для України особливо актуальним у нинішніх умовах господарювання є питання диференціації ставок прибуткового податку залежно від пріоритетності галузей економіки та окремих підприємств. У пере-дових країнах спостерігається тенденція ліквідації податкових знижок і застосування єдиної низької ставки оподаткування, що пояснюється необхідністю надання податковим системам нейтрального впливу на діяльність суб’єктів господарювання.
Наступним важливим податком, який безпосередньо впливає на інвестиційну діяльність, є прибутковий податок з громадян. В Укра-їні законодавством встановлено чотири ставки прибуткового подат-ку з громадян. Оподаткування населення за верхніми ставками є досить проблематичним, оскільки за низьких податкових ставок відбувається неадекватне забезпечення попиту, а тому існує пробле-ма приховування високих прибутків, зберігання коштів за межами України. Такі тенденції зменшують потенційну можливість інвесту-вання коштів громадян в економіку держави (через низький рівень заробітної плати та постійне підвищення цін), бо останніми роками схильність населення до заощаджень значно скоротилась, а більша частка доходів використовується на задоволення першочергових потреб. У разі збереження існуючої тенденції до зниження реальних доходів та підвищення цін частка доходів населення на забезпечення своєї життєдіяльності і надалі збільшуватиметься, зменшуючи тим самим схильність громадян до заощаджень. Без докорінної зміни системи оплати праці, яка не може відбутися без модернізації та впровадження новітніх технологій, найближчим часом навряд чи вдасться підвищити інвестиційну активність завдяки фінансовим ресурсам, що утворились внаслідок заощадження коштів населення через механізм банків та фондового ринку.
Гострим залишається питання стосовно впливу непрямих податків на інвестиційну активність. У нинішніх умовах за відсутності конку-ренції та достатньої кількості на ринку товарів вітчизняного виробництва, при розбалансованому фінансовому господарстві непрямі податки ведуть до загального підвищення цін і є суттєвим чинником інфляції, бо переважно включаються в ціну товару як надбавка до неї (ПДВ, акцизи) або відносяться до витрат виробництва. Те, що в Укра-їні непрямі податки переважають над прямими, можна пояснити такими причинами. По-перше, низьким рівнем податкової культури, що призводить до приховування прибутків, існування тіньової економіки. По-друге, тим, що низький рівень доходів переважної більшості
398
населення не дає можливості перемістити центр ваги на прибуткове оподаткування громадян, бо існує закономірність між рівнем доходів громадян та співвідношенням прямих і непрямих податків. Чим вищі доходи населення, тим більше поширені прямі податки, а отже, менше поширені непрямі, і навпаки.
У розвинених країнах ПДВ запроваджувався поступово і суб’єкти господарювання пристосувалися до нього, а в Україні цей податок бу-ло запроваджено одномоментно, що в умовах економічного спаду призвело до різкого підвищення цін та згортання інвестиційної діяль-ності. У країнах, де діє ПДВ, він нараховується лише на додану вар-тість товарів, робіт, послуг, а в Україні базою оподаткування є повна вартість товару з урахуванням усіх податків та зборів.
У країнах з ринковою економікою застосовують стандартну, підви-щену, занижену та нульову ставки ПДВ. Для підвищення стимулюючої ролі ПДВ в Україні необхідно запровадити його з диференціацією ста-вок для чіткого отримання пріоритетів розвитку, а також для більш ра-ціонального розподілу товарів за соціальними групами населення. Зни-женню цін на товари і послуги, підвищенню інвестиційної активності може сприяти поступова трансформація вартості товарів у бік підви-щення частки оплати праці та у бік скорочення частки внесків на обо-в’язкове соціальне страхування і до Пенсійного фонду з подальшою пе-реорієнтацією цих платежів з категорії непрямих у категорію прямих. У перспективі це дасть змогу перенести тягар окремих складових соці-ального забезпечення з бюджету на самих громадян.
На рівень інвестиційної активності прямо впливає комплекс подат-кових пільг для інвесторів. На результати прийняття рішень про інвес-тування суттєво впливає обсяг продукту, який передбачається одер-жати. Обсяг продукту безпосередньо залежить від ставки прибуткового податку, а тому найбільш поширені пільги застосовувались саме до оподаткування прибутку корпорацій. До основних пільг стосовно корпоративного податку належать: прискорена амортизація, інвести-ційний податковий кредит, податковий кредит на дослідження, піль-ги на новостворені акціонерні товариства, пільги для стимулювання експорту, виключення з оподаткованого прибутку акціонерних това-риств частки, яка розподіляється серед акціонерів (дивіденди), звіль-нення від оподаткування частки прибутку, що виділяється на фінан-сування наукових, резервних, благочинних фондів.
Інвестиційний податковий кредит, який широко використовують у західних країнах, є ефективним засобом стимулювання оновлення ос-
399
новних фондів. За своею суттю інвестиційний податковий кредит є фі-нансуванням приватного бізнесу, а за змістом — це податкова зниж-ка. Інвестиційний податковий кредит розраховується в процентах від вартості обладнання і віднімається від суми податку або доходу, що оподатковується.
У розвинених країнах світу з метою заохочення підприємців до фі-нансування власних наукових програм застосовується податковий кредит на дослідження, який дає змогу віднімати від податку на при-буток певну частину суми приросту власних витрат на НДДКР порівняно з аналогічними витратами у попередньому періоді.
В Україні законодавством не передбачено застосування ні інвестиційного податкового кредиту, ні податкового кредиту на досліджен-ня. Було запроваджено пільги стосовно прибутку, який оподаткову-ється у розмірі 50 % від діючої ставки податку протягом перших трьох років, від реалізації інноваційної продукції, якщо вона такою визна-на відповідними установами.
Можливість отримання податкових пільг повинна визначатися окремим законодавчим актом для всіх господарюючих суб’єктів. Кількість податкових пільг потрібно істотно скоротити. Податкові пільги можуть надаватися лише з метою стимулювання виробничої та інвестиційної діяльності на початку становлення підприємств або в разі реалізації ними інвестиційних проектів.
Таким чином, можна констатувати, що реформування податкової політики в Україні треба спрямувати на створення конкурентоспроможного податкового режиму, який забезпечить збереження власного капіталу в межах держави, активізацію використання вільних коштів юридичних і фізичних осіб, а також взаємовигідні умови для залучення іноземного капіталу. Рекомендації щодо підвищення якіс-ного рівня податкового режиму інвестиційної діяльності охоплюють два основних напрямки. Перший напрямок передбачає створення нормальних умов для функціонування господарюючих суб’єктів, а саме:
- забезпечення стабільності податкового законодавства;
- ліквідацію неоднозначності трактування окремих ситуацій різ-ними нормативними актами;
- спрощення структури податків як у частині формування ба-зи, так і в частині самого порядку нарахувань;
- спрощення порядку створення суб’єктів підприємницької діяль-ності і ліквідацію бюрократичних перешкод;
400
- обгрунтування надання податкових пільг (податкові канікули, ефективні податкові ставки);
- забезпечення регулювання сфери використання капіталу залеж-но від насиченості ринку певними товарами;
- залежно від економічної ситуації, яка склалася в Україні, регулювання співвідношення умов оподаткування вітчизняних і закор-донних інвесторів;
- удосконалення регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
- створення інфраструктури для ефективної інвестиційної діяльності;
- створення стимулюючих умов у сфері кредитно-фінансового ре-гулювання інвестиційної діяльності;
- удосконалення земельного законодавства (визначення приватної власності на землю, купівля-продаж, оренда і плата за землю).
Другий напрямок, який стосується безпосереднього регулювання механізму обчислення податків, передбачає:
- приведення у відповідність вартості основних фондів, що викори-стовуються, до діючого рівня цін (індексація, урахування інфляції);
- вдосконалення амортизаційної політики;
- вдосконалення методики дооцінки залишків товарно-матеріальних цінностей і незавершеного виробництва; вдосконалення регулювання орендних відносин;
- удосконалення обліку і звітності;
- перехід на універсальну з точки зору міжнародних стандартів систему.
Реалізація зазначених напрямків податкової реформи дасть змогу створити сприятливі умови для здійснення інвестиційної діяльності і виробничих процесів загалом.
Книга: ІНВЕСТОЗНАВСТВО. В. Г. Федоренко. Частина 2.
ЗМІСТ
На попередню
|
|
