© невідомий автор
© Т.Іваненко (переклад), 1988
© П.Іванов (переклад віршів), 1988
Джерело: Панчатантра. Шукасаптаті. К.: Дніпро, 1988. 384 с. С.: 270-383.
OCR & Spellcheck: Aerius 2004
Зміст
СЛАВА ДОСТОЙНОМУ ГАНЕШІ
Поклонившись богині Шараді,
Обдарованій світлим знанням,
Оповім для звеселення душ
Деякі з оповідок папуги.
«Було місто, що називалося Чандрапура, і правив у ньому раджа на ім'я Вікрамасена. В тому місті жив багатий купець Харідатта, і була в нього дружина Шрінгара-сундарі, справжнє уособлення пристрасті. Його син, якого звали Маданавінода, істинне втілення насолод бога Мадани, був одружений з Прабгаваті, дочкою такого ж багатого купця Самадатти. Маданавінода був недобрий син, не слухав батькових порад, віддавався насолодам - захоплювався і грою в кості, і полюванням, і легковажними красунями, і пиятикою. І цим дуже засмучував своїх батьків. Помітивши, що Харідатту непокоїть недостойне поводження сина, приятель купця брахман Тривікрама прийшов до нього в гості, приніс вченого папугу та майну, вчену шпачиху, вручив їх і сказав: «Друже Харідатто! Бережи і цього папугу, і його дружину, як сина, і горе твоє розвіється».
Прийняв Харідатта подарунок і віддав синові, а той посадовив папугу в своїй спальні у золоту клітку і став доглядати його.
Одного разу, коли вони залишилися вдвох, папуга звернувся до Мадани: «Слухай, друже,
В твоїх зажурених батьків не висихають сльози,
І сам ти через гріх такий, мов Девашарма, згинеш».
А він спитав: «Як це так?»
І папуга повідав: «Було таке місто Панчапура, а в ньому жив брахман Сатьяшарма зі своєю дружиною Дгармашилою і сином Девашармою. Девашарма, опанувавши науки і не спитавши дозволу батьків, подався в іншу країну. Там, на березі Бгагіратхи, зажив подвижницьким життям. [271]
Сидів він якось на березі Ганги, поринувши в свої молитви, а якраз у цей час чапля, пролітаючи вгорі, випорожнилась на нього. Коли ж подвижник кинув угору свій сповнений гніву погляд, то чапля, опалена полум'ям його люті, упала на землю. Після цього пішов він по милостиню у дім брахмана Нараяни. Брахманова дружина, прислуговуючи чоловікові, сказала убивці безневинного птаха, розгніваному очікуванням милостині:
«Я ж не чапля, що на неї
Виливаєш ти свій гнів».
Подвижник перелякався не на жарт, побачивши, що його таємницю розгадано, і страшенно здивувався. Коли ж спитав у брахманки, звідки це їй відомо, та порадила вирушити в місто Варанасу до різника Дгармав'ядги,- той уміє розгадувати таємниці; подвижник послухався її і відразу ж подався туди. Різник, торгуючи м'ясом, з вимазаними кров'ю руками, скидався на бога смерті Яму. Він передусім, як годиться, привітав подвижника й запросив до себе додому. Спочатку шанобливо почастував своїх батьків, а потім пригостив і його. Тоді подвижник і питає: «Яким чином ота жінка дізналась, що вчинив я, і як ти розгадуєш таємниці?»
Різник на це відповів:
«Хто своїх шанує предків,
Той дотримується дгарми
Й не впаде ні в гріх великий,
Ні в середній, ні в малий.
Той мудрець, той гідний шани,
Той святий, той вірний дгармі,
Хто батькам покірний завше
Й справедливий у житті.
Я і та жінка так і живемо, тож нам доступна будь-яка з таємниць. А ти, що кинув своїх батьків і поневіряєшся, недостойний і розмови зі мною. Розмовляю з тобою я лише тому, що ти гість».
Вислухавши його, брахман-подвижник смиренно попросив розтлумачити геть усе. І той повів далі:
«Хто поважних зневажає, а шановних не шанує,-
За життя тих зневажають, в рай по смерті не пускають».[272]
Глибоко запало йому в душу повчання різника, і брахман-подвижник повернувся до своєї домівки.
Прославився він і на землі, прославився він і на тім світі.
Отож додержуй дгарми купця, породженої родом твоїм, і шануй батьків».
Вислухавши папугу, Мадана вклонився батькам, які його благословили, попрощався з дружиною, зійшов на корабель і вирушив у далекі краї.
Минуло кільканадцять днів, і дружина його занудьгувала, а злостиві приятельки почали її з пуття збивати, і зажадала вона тоді іншого мужчини. Повчали її подруги так:
«Є любов, доки батько живе,
Є любов, доки родич живе,
А відходять вони із життя,
І одразу зникає любов.
А раз нема при тобі чоловіка, а юність тіла твого не дуже довговічна, втішайся та милуйся з іншими».
Піддавшись на їхні слова, вона вже намірилась була йти, щоб звідати любовних утіх з чужим чоловіком - Гуначандрою, але її зупинила майна, гукнувши: «Не ходи!» - страшенно картаючи жінку. Вона хотіла скрутити голову пташці, одначе та полетіла. Прабгаваті постояла трохи, згадала свого бога-хранителя, пожувала бетелю і вже мала виходити з дому, коли раптом заговорив папуга: «Хай щастить тобі! Ти далеко зібралась іти?» - і ще про щось запитав її.
Вона вчула у словах папуги добру прикмету і, усміхнувшись, мовила: «О раджо з-між папуг! Іду я, щоб утішитися з іншим чоловіком!»
Сказав їй на це папуга: «Путнє це діло, але порядні жінки вважають його безпутнім. Що ж, коли вже надумалася, то йди, якщо в час біди не втратиш розуму. Ну, а коли втратиш, то доведеться тобі зазнати ганьби. Бо
Лихі люди - корисливі, прагнуть завше насолоди,-
Так повії хлопців люблять із купецької родини».
Тоді вона підійшла до нього зі своїми подругами, охочими до чоловіків, і схвильовано запитала: «Що це ти, папуго, кажеш?» - «Якщо тобі, прекрасноброва, цікаво, то йди [273] до іншого, красуне. А потім, коли заспокоїшся, треба буде вислухати цю довгу оповідку».
Почувши такі слова, вона, охоплена цікавістю, залишилася вдома, і ось що розповів їй папуга:
«Є місто Чандраваті, а в ньому правив колись цар Бгіма. Жив там багатий купець Мохана, син якого Судгана забажав зійтися з дружиною тамтешнього жителя Харідатти красунею Лакшмі, але вона того не хотіла. Тоді він звернувся до звідниці Пурни, що промишляла чужим тілом, насипав їй купу грошей і, коли якось Харідатта виїхав з міста, послав її до нього в дім на перемови. Вона власкавила Лакшмі різними підлесливими словами, і та радісно сказала: «Що ти попросиш, те я й зроблю». І Пурна звеліла їй: «Зазнай насолоди з мужчиною, якого я обрала для тебе».
Лакшмі мовила: «Не годиться порядним жінкам так робити, але якщо вже я тобі пообіцяла, то здійсню обіцянку. І ще додала:
Коли порядні, добродійні люди
Додержують свойого слова,
Як позбавляють щастя їх, до буцегарні
Кидають а чи голови стинають,- їм байдуже.
До того ж
Для порядної людини слово, нею дане,
За залізні ланцюги стократ міцніше
І за узи будь-які. Нема міцніш нічого
Слова, що дається мужем славним.
Адже досі Хара взаперті тримає калакуту,
Адже досі Курма на собі несе у безмір землю,
Адже досі Океан не виплеснув огню Вадави,-
Всі додержують обіцянки, хто слово людям дав».
Зраділа Пурна, почувши ці слова: «Справді так!» Потім, підготувавши таким чином Лакшмі, вона повела її до себе додому, де та мала зустрітися з Судганою. Але чомусь полюбовник не прийшов у призначений час,- мабуть, йому справи якісь перешкодили. Тоді охоплена пристрастю Лакшмі сказала Пурні: «Ну, приведи хоч якогось мужчину!» А Пурна здуру і привела чоловіка самої Лакшмі. От і скажи ти, Прабгаваті, або нехай твої подруги скажуть, як їй бути, як їй додому повернутися?» - «Не знаю. Ти сам скажи!» - мовила вона.[274]
Папуга відповів: «Якщо нікуди не підеш, то скажу».
І Прабгаваті запевнила його, що не піде на побачення.
Тоді папуга скінчив оповідь: «Лакшмі, побачивши свого чоловіка, розгнівано вчепилась йому в чуб і закричала: «Ох, ти, негіднику! Ти мені завжди клявся, що в тебе, окрім мене, нема ніякої коханки. Ну, тепер я тебе впіймала на гарячому!»
Він ледве заспокоїв її різними лагідними словами й повів додому».
Почувши розповідь папуги,
Що збудила в ній і жах, і захват,
Вклалася купцева жінка спати
В товаристві подруг пустотливих.
Оце перша із сімдесяти оповідок папуги.