Настав новий день, і спитала папугу Прабгаваті: «Ну, як, пташко, довідався Вікрамадітья, чому риба сміялася?»
І озвався до неї папуга: «Так-от, красуне, сам цар ні про що не довідався. На другий день покликав він брах-манову дочку Балапандіту і мовив: «Ти ж казала, що я сам усе зрозумію. Але я так нічого й не второпав».
Відповіла йому на це Балапандіта: «Коли ти, царю, й досі не можеш дійти ладу з тим, що я тобі розтлумачила, тоді слухай: старшого над міністрами, безневинного Пуш-пахасу, ти запроторив до в'язниці. Скажи, за що?»
Цар їй сказав: «Воістину він Пушпахаса. Коли якось у мене на прийомі він засміявся, то з рота в нього посипалися квіти, і прославився цим Пушпахаса по всіх країнах, і почали звідтіля присилати людей, щоб ті поглянули на таке диво. А коли всі зібрались, то він і сміятися перестав, і квітів більше не вивергав. От за це й опинився у в'язниці».- «А яка ж тому причина,- спитала Балапандіта,- що міністр перестав сміятись, ти дізнався про це?» - «Та ні, про це я не дізнався»,- сказав цар.
Балапандіта мовила: «Як же це так? Ти покарав людину і не впав у гріх? Недарма кажуть:
Згідно закону живе країна,
Згідно закону борониться.
Згідно закону стає володар
Захисником страждальців.
А ти все допитуєшся в мене, чого риба сміялася. То взяв би й запитав отого міністра, чому вона сміялась. Він напевно сказав би тобі, і чому сам не сміявся, і чому риба сміялася».
Тоді цар велів міністрові Пушпахасі вбратися у належну його санові одіж і, знову повернувши йому високий чин, спитав, чому риба сміялася?[292]
Міністр сказав: «Не варто, мабуть, говорити про домашні незгоди. Бо
Про душевні муки і про втрати,
Про домашні прикрості й осмути,
Про облуди і тяжкі зневаги
Не розкаже той, хто має розум.
Та повеління царя - велике діло. І тому
На тих, хто чинить чорне зло,
Владар ласкаво не погляне.
Чому ж душею він повинен
Давать недобрі повеління,
Над сонцем і вогнем піднявшись
Своїм становищем високим?
Лиш справедливістю одною
Проміниться над нами сяйво,
Що називається державцем.
Тому ж бо він, Індоподібний,
Завжди перемагає зло.
Отож, володарю, дружина моя закохалася в іншого, а я дізнався про все і через це нещастя перестав сміятися».
Раджа, почувши про таке лихо, узяв пучок квітів і ляснув царицю по щоці, а вона вдала, ніби від того удару зомліла. Пушпахаса, тільки-но побачив це, засміявся й вивергнув цілу купу квітів. Тоді цар заспокоїв дружину і, поглядаючи на дочку брахмана, з удаваним гнівом спитав міністра: «Чого ж це ти з нашої біди смієшся?»
Міністр вклонився, зробив анджалі всьому поважному зібранню і мовив: «Володарю! Твою дружину вночі слуги побили палицями, і нічого з нею не сталося. Хіба ж не смішно, що зараз вона знепритомніла?»
Цар тоді розлючено запитав: «Ти сам бачив це чи, може, почув від когось?»
Міністр відповів: «Я сам це бачив. Ну, а коли не віриш, звели їй скинути канчуку і сам подивися».
Коли це було пророблено, цар усе зрозумів і, глянувши в обличчя міністрові і дочці брахмана, пробелькотав: «Що ж це таке?»
І сказав міністр: «Все, що розпізнала брахманова дочка в таємниці риб'ячого сміху, я зробив для тебе явним».[293]
По цих словах цар розпустив зібрання радників. Брахманова дочка і Пушпахаса пішли додому перелякані і водночас раді. А цар знайшов жінчиного коханця у скрині і вбив його; зрадливу жінку вигнав геть із своєї країни.
Сказав папуга Прабгаваті:
Так само, чарівнице, й ти не упирайсь, не затинайсь,
Бо ж люди із упертюхів, мов з Вікрамарки, завше кплять».
Вислухала Прабгаваті цю історію й заснула.
Така дев'ята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день сповнена жаги Прабгаваті спитала в папуги:
«Як маю діяти сьогодні,
О красномовцю, підкажи».
І на це папуга відповів:
«Якщо є подруга удатна,
Що може помогти, як Шрінгараваті, то йди».
Спитала Прабгаваті: «А як саме?»
Папуга мовив:
«Є таке селище, Раджапура, в якому жив сімейний чоловік Деваса, що мав двох дружин - Шрінгараваті й Субгагу.
Вони поклали боронить одна одну,
І пильнували спілку, мов зіницю ока.
Були охочі зваблювать мужчин
І славились пригодами своїми.
От якось, коли Субгага тішилася з коханцем у себе вдома, до дверей підійшов її чоловік з лозинами в руках. Ну от і подумай, що їй було робити?»
Відповів, звісно, сам папуга: «Тоді Шрінгараваті взяла й вигнала Субгагу голяка на подвір'я.
Чоловік запитав: «Що сталося?» На це Шрінгараваті вельми шанобливо сказала: «Ти приніс ці лозини з гаю, присвяченого Дурзі, от і вселилася в Субгагу нечиста сила. Іди й пожбур їх там, звідки приніс».
А коли цей телепень подався в гай, щоб виконати її пораду, Шрінгараваті вигнала коханця».[294]
Вислухавши цю розповідь, Прабгаваті заснула.
Ось десята з сімдесяти оповідок папуги.