На другий день, коли вже смеркло, Прабгаваті попросила в папуги дозволу піти на побачення, а він і сказав:
«О струнка, для тих, хто прагне дії,
Жодні перепони не існують.
Йди, коли відомо, як повівся
Праведний подвижник Пріямвада».
Прабгаваті спитала: «А що він зробив?»
І папуга відказав їй:
«Було це дуже давно, красуне. Жив собі брахман Пріямвада, що полюбляв мандрувати по всіх усюдах. Ішов якось він путівцем, а в селі Сударшана узяв та й завернув на подвір'я до одного купця, що мав дуже розпусну жінку. Брахман глянув на неї і з радістю подумав: «От добре, що я тут опинився!» - та й попросив її переспати з ним ніч. А купець саме на ринок поїхав, отож брахман подарував його жінці перстень і потішився з нею. Уранці, як попрокидались вони, став брахман назад правити свого персня, а та не віддає. Яким же способом йому забрати перстен-чика? Ось загадка».
Папуга сам і відповів:
«Коли вона, не зваживши на його прохання, персня не віддала, брахман вирвав у черепахи лапку, пішов до купця і сказав йому: «Ось я ненароком наробив шкоди»,- і, зітхаючи, показав купцеві лапку. Той питає його: «Що скоїлося, двічі народжений?» А він мовить: «За те, що я вирвав цю лапку, твоя дружина в мене перстень забрала». Купець дуже розлютився і нагримав на жінку: «Через твої дурощі у наш дім жоден прочанин не зайде!»
По таких суворих словах він зняв у неї з пальця перстень і віддав подорожньому, а той з чим прийшов, з тим і пішов».[328]
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцять восьма з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день, як почало сутеніти, знову Прабгаваті просить дозволу в папуги побачитися з чужим чоловіком: «Я піду, пернатий! Гаразд?»
А папуга до неї:
«Іди, божественна, із красенем розважся,
Якщо у скрутну мить зумієш так одвітить,
Як той купець, що терези собі вернув».
Прабгаваті мовила:
«Від кого і чому їх довелось вернути?
І що за скрутна мить? Цікаво знать мені».
«Так-от,- розпочав папуга,- є таке місто Кундіна, а там жив купець на ім'я Бгудгара, який до того доторгу-вався, що втратив нажите багатство, і всі приятелі, від нього відцуралися. Недарма кажуть:
Хто багатий, той і вчений,
Той і щедрий, і святий,
І веде перед в чеснотах,
Дружбу люди водять з ним,
І шанують його всі.
А як грошей кіт наплакав,
Поганяй тоді до ями!
Залишилися в Бгудгари тільки терези, які він зоставив у сусідського купця, а сам подався світ за очі. Згодом заробив десь грошенят, повернувся до свого міста і просить сусіда, щоб віддав терези, а той не дає. Мабуть, нерозумному купцеві чужі терези до вподоби припали, через те й відповів він: «Таж твої терези давно миші сточили». Наш купець дуже здивувався. От якось він, гостюючи в того сусіда, крадькома забрав у нього синка й повів до себе додому.
Батько хлопчика і вся його рідня стали з горя плакати та побиватися. Інший сусід побачив, як вони голосять, і сказав: «Твого ж сина Бгудгара забрав».
Тоді батько прийшов до Бгудгари й почав вимагати сина, а той і каже: «Слухай, друже, твій син робив обмивання на березі річки, а там його сокіл ухопив та й поніс».[329]
Почувши таке, батько поспішив до царського двору й поскаржився, що в нього вкрали сина. От скажи мені, Прабгаваті, як викрутився злодій? Оце так загадка!»
Сам папуга й відповів: «Коли міністр у присутності раджі спитав Бгудгару, куди подівся купецький син, той мовив:
«Там, божественний, де миші
Терези гризуть залізні,
Сокіл і слона прихопить,
А не те що хлопчака.
Тож чому тут дивуватись?»
По цих словах міністр розсудив так: «Коли шахрай поверне тобі терези, тоді треба віддати йому хлопчика, не інакше!»
Ну, і віддав малого Бгудгара, а купець повернув йому терези. Позивача за крутійство ще й покарали».
Послухала цю розповідь Прабгаваті й заснула.
Така тридцять дев'ята з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день Прабгаваті питає в папуги дозволу піти на побачення, а він їй у відповідь:
«Іди, тому, хто прагне йти,
По землі ступати легко,
Як відкажеш, мов Субуддгі,
Про звершене й не звершене».
І Прабгаваті спитала: «А як же це було?»
Папуга розповів: «Чув я від людей, що в місті Паттана жили два приятелі: щирий та правдивий Субуддгі і підступний та лихий Кубуддгі. Якось помандрував Субуддгі в чужий край на заробітки, а Кубуддгі тим часом унадився до його жінки. Заробив Субуддгі грошей і повернувся додому. Кубуддгі аж стелився перед ним, удаючи з себе вірного друга... Довірливий Субуддгі від душі пригостив його.
От питається в нього Кубуддгі: «Чи пощастило тобі де-небудь якесь диво побачити?»
Субуддгі мовив: «У селі Манорама, що простяглеся уздовж берега річки Сарасваті, бачив я вічно живий плід манго, який плавав у криниці».- «Вигадка!» - сказав Кубуддгі.- «Е ні, чиста правда!» - заперечив Субуддгі.- «Коли правда,- сказав Кубуддгі,- то забери з мого дому все, що зможеш узяти обома руками, а якщо лжа, то я заберу все з твого дому!» [330]
Отак побившись об заклад, Кубуддгі вночі подався до того села і викрав плід з криниці, радіючи, що тепер Субуддгі пошиється в дурні. Рано-вранці пішов він до приятеля правити виграш, бо дуже йому кортіло заграбастати його жінку. Цікаво, як удалося Субуддгі вберегти свою дружину?»
Не чекаючи на відповідь, папуга вів далі: «Субуддгі, знаючи, яке зло може заподіяти його приятель, усе, що мав у господі, навіть жінку свою, сховав на горищі, а драбину кинув додолу. От приходить до нього Кубуддгі, а Субуддгі йому й каже: «Раз ми домовилися, бери з мого дому все, що тобі подобається».
А той, щоб вилізти на горище й забрати приятелеву жінку, ухопив обома руками драбину. І тоді Субуддгі мовив: «Ну, от ми й квити: узяв двома руками драбину, то й неси її з собою!»
Довелось присоромленому Кубуддгі повернутись додому ні з чим. А люди піддали його осуду».
Вислухавши цю історію, Прабгаваті заснула.
Така сорокова з сімдесяти оповідок папуги.