Попросилася Прабгаваті наступного дня піти скуштувати забороненого плоду, а папуга й каже:[319]
«Що ж, іди, о тонкостанна кралю,
Коли зумієш відказати так,
Як відказала Девіка розумна,
Коли її застали із коханцем.
Є велике село, що називається Кухада, і жив там багатосімейний селянин Джараса, дурний як пень, а жінка його, Девіка, все по чужих чоловіках шастала. Якось на відлюдді, посеред поля, під деревом, примостився побавитися з нею брахман Прабгакара. Почувши про таке неподобство від людей, Джараса подався в поле, аби ж самому переконатися, чи так воно є. Він виліз на дерево і все чисто побачив. А потім як загорлає: «Ах ти ж блудниця, нарешті, я тебе застукав!»
Як їй тепер було до чоловіка повернутися?» - «Не знаю,- мовила Прабгаваті,- краще сам скажи!» - «Ну, якщо не підеш нікуди, то й скажу!»
І коли вона погодилася зостатися, папуга повів далі: «Дружина, угледівши чоловіка, ураз коханця спровадила, і тільки-но Джараса з дерева зліз, підійшла до нього й зацокотіла: «Слухай, владико мій! То ж таке дерево чудне: кожному, хто видереться на нього, внизу коханці ввижаються».
Чоловік до неї: «Ну, то вилізь сама та й подивись!» Вона послухала його і вилізла на дерево, а тоді як закричить, хитруха: «Тепер я бачу, що ти не день і не два вчащаєш до чужої молодиці!»
А той дурень і подумав: «Воно й справді так!» Потім пробачився перед жінкою і хутенько повів її додому».
Вислухавши цю розповідь, Прабгаваті заснула.
Така двадцять восьма з сімдесяти оповідок папуги.
Настав другий день, і Прабгаваті спитала в папуги дозволу піти на побачення, а птах їй відказує:
«Іди, божественна красуне,
Коли ти ладна так вчинити,
Як це вчинила Сундарі,
Застукана з коханцем в домі».
«А як же це було?» - спитала Прабгаваті.
Папуга заговорив: «Є село, що називається Сіхулі, а в ньому жив дуже багатий купець Махадгана з дружиною своєю Сундарі. До неї частенько навідувався її коханець Мохака, чоловікова заміна, і втішався з молодицею. Одного разу бавляться вони собі удвох, аж тут приходить додому купець. Як їй бути? [320]
І Сундарі зробила ось як: тільки-но помітила, що чоловік підходить до оселі, миттю примусила коханця роздягтися і встромити голову у зашморг, а сама, розпустивши коси, вибігла на подвір'я і здалеку крикнула чоловікові: «У нашому домі голий бгут у зашморг вліз. Швидше поклич заклинателів». А той дурень послухав і пішов по них. Тим часом жінка вхопила в руку головешку і вигнала коханця, а коли повернувся чоловік, сказала йому: «Вистачило бгутові й головешки! Він без сліду щез».
Вислухавши цю розповідь, Прабгаваті заснула.
Така двадцять дев'ята з сімдесяти оповідок папуги.
Настав новий день, і знову Прабгаваті відпрошується в папуги, а він мовить:
«Іди, божественна! Чому я маю
Тобі якусь чинити перешкоду?
Тим паче, якщо знаєш про одвіт,
Що дав одного разу Муладева.
Є на землі таке місце, де спалюють померлих, воно заселене духами й називається Бгутаваса. Жили там два пі-шачі - Карала й Упітала. Жінку першого звали - Дгу-мапрабга, а другого - Мегхапрабга. І ніяк ті пішачі не могли дійти згоди, чия жінка краща.
От якось ішли вони кудись зі своїми дружинами і стріли по дорозі Муладеву, схопили його за руки й питають: «Яка з двох жінок доладніша та принадніша? Тільки скажи істинну правду, бо інакше тобі лиха не минути!» Глянув на них Муладева й оторопів - такі вони були обидві старющі та поганющі. Отож, коли він правду скаже,- його розірвуть на шматки. Став він думати-гадати, як його виплутатися з цієї пригоди.
І ось що він їм відповів:
«Котра для когось люба,
Тому вона й хороша!»
По цих словах його зразу ж відпустили».
Вислухала ще одну історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцята з сімдесяти оповідок папуги.[321]
Настав новий день, і знову Прабгаваті підлещується до папуги, а він озивається:
«Йди, щаслива, коли забаглося!
Що ж, розважся, тонкостанна,
Як у тебе є кмітливість
Бистра, мов у того зайця!
У хащах лісу, що зветься Мадгурою, жив собі лев Пін-гала. Багатьох звірів він зборов, а ті, що вціліли, зібрались на сходини і вирішили такий порядок установити: щодня по одній звірині йому віддавати.
Якось дійшла черга й до зайця, а він став огинатися. Почали звірі його благати та вмовляти: «Іди, зайчику, а то знову буде лев до нас підступати і всіх звірів підряд пожирати!» А заєць присягнувся, що, мовляв, відсьогодні до лева жоден звір не піде, і притих. Нарешті, десь аж опівдні він мало-помалу пострибав до лев'ячого лігва.
То як же йому врятуватися від такої напасті?
А ось як. Заєць левові сказав: «Простував я до тебе, повелителю, з чотирма зайцями, а твій ворог перетяв нам дорогу, тому й припізнився я».
Лев заревів: «А де ж той ворог?»
І тоді хитрий заєць привів його в діброву до криниці й показав на відображення. Дурний лев, як побачив себе у воді, то подумав, що то його ворог там заховався. Він страшенно розлютився, стрибнув у криницю і втопився.
Боязливі - сильні глуздом, а не мужністю, напевне.
Не велика мужність в зайця, а здолав же в лісі лева.
Отож кажуть:
Стріла, що пущена із лука,
Уб'є когось, чи мимо пролетить.
Міністр ухвалою своєю може
Згубить царя, країну і народ».
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така тридцять перша з сімдесяти оповідок папуги.