От назавтра Прабгаваті знову питає в папуги згоди, а він озивається:
«Ну що ж, іди, якщо сказати можеш,
Як Садджані сказала чоловіку,
Який схопив її за пишну косу,
Коли вона з коханцем зустрічалась!»
А Прабгаваті до нього: «А як же це було?» І папуга розповів: «Є таке місто Чандрапур, а в ньому жив тесляр, шановний Сурапала. Дружина його, яку звали Садджані, була дуже охоча до чужих чоловіків, і вчащав до неї задля любовних утіх якийсь Девака. Наслухавшись про це від людей, тесляр уранці пішов з дому, а ввечері непомітно повернувся і ліг з краєчку ліжка. Коли його жінка з полюбовником умостилася на тому ж самому ліжку, Сурапала вхопив її за коси. Ну, от скажи - як їй було з цієї біди виплутатися?» - спитав папуга й відповів: «А отак - коли чоловік ухопив жінку за коси, вона глянула в обличчя своєму «другому чоловікові» і мовила: «Я ж тобі казала, що мого чоловіка, який майструє коляски, нема вдома. Якщо він узяв у тебе гроші, то неодмінно поверне. Тільки-но з'явиться, я до тебе додому прийду, або влаштую вам обом зустріч. Щиру правду тобі кажу».
Послухала Прабгаваті цю історію й заснула.
Така двадцять четверта з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день Прабгаваті знову питає в папуги дозволу піти, а він їй каже:
«Роби, як випада тобі, красуне,
Коли ти знаєш протидії спосіб,
В який у скруті діяв шветамбара.
Є місто Чандрапурі, а в ньому жив вельмишановний [317] кшапанака на ймення Сіддгасена, буддійський чернець. У тому ж місті з'явився шветамбара Сітапана, старший з доброчесних джайнів, котрі носять біле вбрання. І от цей праведник привернув до себе всіх людей, багато кого з них навіть зробив своїми шраваками - послушниками. Сіддгасена не міг витримати, що тому складають такі почесті, і послав до шветамбари в оселю гетеру, а серед народу пустив чутку, ніби шветамбара ніякий не праведник і дуже полюбляє гетер. Щоб йому повірили, він зібрав людей і сказав їм: «Тільки кшапанаки, які одягу не знають, шлюбу не визнають, істинні праведники, а шветамбари - розпусники». Тоді шветамбара вночі спалив на вогнищі свою одежу і, коли вже стало світати, голий вийшов до людей, тримаючи за руку гетеру. Побачивши це, люди загомоніли, що розпусник - не в білу одіж убраний шветамбара, а голий кшапанака».
Послухала цю історію Прабгаваті й заснула.
Така двадцять п'ята з сімдесяти оповідок папуги.
От збирається вона на другий день піти розважитись, а папуга й мовить:
«Іди, красуне, ти гріха не скоїш,
Якщо сказать зумієш так,
Як Ратнадеві, коли муж
її спіймав з коханцями двома.
Є таке село - Джалауда, а в ньому жив раджпут-герой на ім'я Кшемараджа зі своєю дружиною Ратнадеві. За старосту в тому селі був Деваса, що мав сина Дгавалу. І от батько й син, нічого не знаючи один про одного, втішалися з Ратнадеві. Одного разу сталося так, що вони водночас завітали до неї, а тут і сам раджпут повернувся додому. Скажи, як їй вийти було з цього становища?»
І сам папуга відповів: «Жінка раджпута-героя, погрожуючи старості пальцем, випровадила його з дому. Тільки-но той, мов ошпарений, вискочив на подвір'я, чоловік спитав Ратнадеві: «Що це тут коїться?», а вона засміялася й сказала: «Та його син прибіг у твою домівку, шукаючи захисту, і я йому не відмовила, бо
Кшатрієм зовуть того, хто захищає добрий люд;
На усяке діло той годиться, в кому сила є;
Інший же хай має два наймення,- він безплідний,
Наче вислів, у якім немає думки.[318]
Староста розсердився й почимчикував з двору, а раджпут сказав дружині: «Піди, голубко, випусти його сина». Вона так і зробила».
Вислухала цю розповідь Прабгаваті й заснула.
Така двадцять шоста з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день Прабгаваті питає в папуги дозволу піти до чужого чоловіка, а той озивається:
«Слухай-но, широкостегна: перепони
Хто закоханим посміє ставить?
Йди божественна, якщо Мохіні
Вдача в тебе й зметикуєш, що й до чого.
Є місто під назвою Шанкхапур, і жив там купець Ар'я, в якого була жінка, котру звали Мохіні, а з нею, коли вона виходила з дому, розважався гультяй Кумукха. Довідався про це її чоловік, але був він страшенний боягуз і спромігся лише на те, що звелів своїй жінці нікуди не ходити з дому, день і ніч сидіти біля нього. Та вона все-таки вхитрилася шепнути коханцеві: «Ти приходь уночі, я скраю спатиму, і обніми мене!»
Той так і зробив, та поки він примощувався, чоловік схопив його за причандалля. Як йому втекти, га?
А далі було ось що. Чоловік, ухопивши полюбовника, одразу звелів жінці: «Принеси швидше світильник! Я злодія впіймав!» А вона йому й каже: «Я боюсь надвір виходити. Краще я його потримаю, а ти сам принеси світильник». Той погодився. Тоді вона полюбовника випустила і вхопила за язик теля, яке було прив'язане в хаті, а сама придурилася, нібито спить. Чоловік повернувся із світильником у руці та й питає: «Ти диви! Невже це телячий язик?» А вона відказує: «Та голодне ж воно, бач, як слина котиться».
Поміж ними зайшла суперечка, але чоловікові довелося поступитися перед нею. А напослідок вона ще й вилаяла його: «Тьху, боягуз, щоб ти провалився!»
Отак присоромлений і вилаяний купець Ар'я і заснув».
Послухала Прабгаваті цю бувальщину і лягла спати.
Така двадцять сьома з сімдесяти оповідок папуги.