Наступного дня жінка купця знову звернулась до папуги: «О пернатий, коли це пристойно, то я піду повеселюся!» Папуга озвався:
«Варто, певна річ, тобі піти,
Тільки ж треба відповісти, мов брахман».
Прабгаваті спитала: «А як саме?»
І тоді папуга розповів: «Є таке місто, Панчапурою називається, в якому жив нищитель ворогів раджа Шатру-мардана. В його дочки Маданарекхи зробився в горлі нарив, і такий був цей нарив, що лікарі нічим не могли його вилікувати, а бідолашну дівчину покинули напризволяще. Тоді раджа велів бити в барабани і проголошувати: «Того, хто мою дочку вилікує від недуги, я врятую з бідності!» Почула це оповіщення дружина одного брахмана, яка прийшла з сусіднього села, і поклала руку на барабан. Коли її спитали, що вона має сказати, жінка відповіла: «Мій чоловік вигоює рани заклинаннями, він і зцілить цареву дочку». Царські слуги повели її до раджі, а той послав по брахмана. Прийшла вона додому і каже своєму чоловікові: «Іди, повелителю мій, до міста. Як вилікуєш царівну, матимеш велику нагороду!» [331]
От привели його до царівни, а він же ні на яких мантрах і взагалі ні на чому не знався. Що йому було робити?»
І сам папуга про все розказав: «Отой заклинатель уклонився наставникам і вирік таке заклинання:
«Хіба я знаю, чим життя відроджують, а чим руйнують?
Брахмана запросивши в дім, служи йому, щасливий будеш!
Ліс хихоче й виставляє
Червонястих квітів зуби
І принаджує до себе
Шалом пурпурових манго;
Соковитими плодами
Кшірамаліка рясніє,
Кронами густими джамбу
Блискотить і тімбурані;
Глянь: красуються он кедри,
Гай жасмину і сандала,
Каравінда грона світять,
Пахне камфора й канкола,
Хащі пуннага темніють,
Нага, варана й гранат,
Адамбара і бадарі,
Макара, капіттху, пілу,
Пишається і очерет
Стеблинами зеленими,
Десь полум'ям палають
Розквітлі віти шуканаса;
і до того ж
На червонім олеандрі
Пломеніють яро квіти,
На сусідньому кущеві
Сяють білії троянди; [332]
Тут ясніє цвіт каранди,
Пахне ширіша й уттуга,
Листя піппали, вітапи,
Гханакарма вгору пнеться.
Там із сіндуріки брама
Дивовижна і принадна,
Кетяги з плодів кундаки
І жасмин сліпучо-білий».
А коли брахман оце все виголошував, царева дочка засміялася, і від натуги лопнув у неї в горлі нарив. Царівна видужала і знову стала весела й щаслива. Раджа за це щедро віддячив брахманові, і той пішов собі додому».
Послухала Прабгаваті цю історію й заснула.
Така сорок перша з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день Прабгаваті сказала папузі: «Я все-таки піду!» А він їй:
«Суть життя - втішатись щастям, о красуне бездоганна!
Йди, якщо повестись зможеш, мов винищувачка тигрів».
Вислухавши його, Прабгаваті запитала:
«Втішатись щастям - суть життя? Розкажи мені цю історію, папуго!»
І тоді папуга розповів ось що:
«Є таке село, називається Деула, а в ньому жив раджпут Раджасінха, що мав жінку, яку прозвали Калахапрія - надто сварлива. Одного разу полаялась вона з чоловіком, . забрала двох своїх синів і вирушила в далекий край до свого батька. Згоряючи від люті, минула вона чимало великих міст та непрохідних хащ і нарешті дісталася з дітьми до густого лісу коло підніжжя гір Малая. Який він був? А ось який:
У чагарях густих сандала і самшиту
Ростуть під віттям сахакара і кхарджура,
Тут, там подекуди підносяться увись.
З них сік п'ючи, хмеліють бджоли і пташки.
Додолу гнуться під плодами селу й пілу,
І духмяніють дикі яблуні й гранати.
От пробирається Калахапрія з дітьми крізь цю гущавину, коли зирк - тигр серед заростей. А він, як угледів її [333] з синами, ударив хвостом об землю і став підкрадатися. Що вона мала робити? Ось у чім загадка!»
Сам папуга й повідав розгадку: «Коли вона побачила, що тигр іде прямо на них, спересердя заходилася дітям лящів давати та ще й приказувати: «Доки ви сваритиметесь, котрому з вас тигра їсти? Зараз ми розділимо он того, а потім другого впіймаємо!»
Почувши такі слова, тигр подумав: «Та це ж якась ви-нищувачка тигрів!» - і з переляку дременув звідтіля.
Так розуму своєму завдяки
Звільнилася вона від тигра.
Як бачимо ми, декотрі з розумних
Себе звільняють від сліпого страху».
І Прабгаваті заснула, послухавши цю історію.
Така сорок друга з сімдесяти оповідок папуги.
На другий день та, що жадала кохання, знову просить папугу відпустити її, а він і каже:
«О божественна, нічого підлого не буде. Йди!
У ході велична, йди, коли сяйнеш умом метким,
Як удруге зблиснула винищувачка тигрів».
Питає Прабгаваті: «А як це було?
Розкажи мені, о красномовцю, як і вдруге
Виявила ум меткий приборкувачка тигрів!
О, як цікавить це мене!»
Папуга став оповідати: «Побачивши, як у лісі переляканий тигр дав драпака, шакал глузливо запитав: «І чого це тигр так прудко біжить?» Тигр відказав йому: «Ти краще, шакалику, сховайся в глухому куточку. Я стрів винищувачку тигрів, про яку в шастрах мовиться. Вона й мене хотіла убити, а я життя своє вхопив у лапи і чкурнув від неї!» Шакал покепкував з нього: «Ну, й дивина! Ти такий сміливий - і раптом злякався людини, цього шматка м'яса!» - «Та бачив я на власні очі,- озвався тигр,- як вона відшмагала своїх синів за те, що вони сперечалися, кому першому мене з'їсти!»
Шакал до нього: «Чуєш, господарю, ходімо зараз туди, де ота шельма сидить! Коли ти, о тигре, прийдеш до неї і вона тебе побачить перед собою, пригадай те, що я тобі [334] казав, от і випаде тобі щастя!» Тигр заперечив йому: «Якщо ти, шакале, покинеш мене самого, тоді щастя може обернутись на нещастя!» - «А ти,- каже шакал,- прив'яжи мене до своєї шиї і гайда!»
Тигр так і зробив - подався до того лісу, де здибав винищувачку тигрів з її синами. Як же їй відкараскатися від тигра, піддроченого шакалом?»
І папуга сам відповів: «Здогадалась винищувачка тигрів, що смугастого привів до неї шакал і, погрожуючи йому пальцем, заходилась картати його:
«Шахраю, ти ж раніш по три приводив тигри!
Зізнайсь, чому тепер привів лише одного?» -
Розлючена винищувачка тигрів
Ступила рішуче вперед, а тигр укупі
З прив'язаним шакалом дременув.
Так знов звільнилася вона від страху,
Що тигр посіяв у душі її.
Отож, струнка, у всіх ділах потрібен глузд».
Послухала цю розповідь Прабгаваті й заснула.
Така сорок третя з сімдесяти оповідок папуги.