Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
§ 4. Суверенітет держави і його співвідношення із суверенітетом народу і суверенітетом нації
Суверенітет держави — політико-юридична властивість державної влади, яка означає її верховенство і повноту всередині країни, незалежність і рівноправність ззовні.
Відрізняють дві сторони державного суверенітету:
внутрішню: виражає верховенство і повноту державної влади відносно до усіх інших організацій у політичній системі суспільства, її монопольне право на законодавство, управління і юрисдикцію усередині країни в межах усієї державної території;
зовнішню: виражає незалежність і рівноправність держави як суб'єкта міжнародного права у взаємовідносинах з іншими державами, недопустимість втручання у внутрішньодержавні справи ззовні.
Внутрішній суверенітет називають ще законодавчим суверенітетом, оскільки він припускає право законодавчої влади видавати закони.
У Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р. зазначені такі ознаки державного суверенітету України:
1) верховенство (інакше: прерогатива влади) -- відсутність іншої більш високої суспільної влади на території країни: державна влада може скасувати, визнати недійсним будь-який прояв усякої іншої суспільної влади;
2) самостійність — можливість самостійно приймати рішення усередині країни і ззовні за дотримання норм національного та міжнародного права;
3) повнота (інакше: універсальність) — поширення державної влади на всі сфери державного життя, на все населення і громадські організації країни;
4) неподільність влади держави в межах її території — одноособовість влади в цілому і лише функціональний її поділ на гілки влади: законодавчу, виконавчу, судову; безпосереднє здійснення владних велінь по їх каналах;
5) незалежність у зовнішніх відносинах — можливість самостійно приймати рішення ззовні країни за дотримання норм міжнародного права і поважання суверенітету інших країн;
6) рівноправність у зовнішніх відносинах — наявність у міжнародних відносинах таких прав і обов'язків, як й у інших країн.
До зазначених ознак суверенітету слід додати:
7) невідчужуваність — неможливість довільної відчуженості легітимної та легальної влади, лише наявність закріпленої законом можливості делегувати суверенні права держави органам місцевого самоврядування (в унітарній державі), суб'єктам федерації та органам місцевого самоврядування (у федеративній державі).
У Конституції України проголошується: «Суверенітет України поширюється на всю її територію» (ст. 2).
Суверенітетом володіють будь-які держави незалежно від розміру їх території, кількості населення, форми правління і устрою. Суверенітет держави є основним принципом міжнародного права. Він знайшов своє вираження у Статуті ООН та інших міжнародних-правових документах.
Держава має суверенні права:
право війни і миру;
право видавати закони;
право формувати державні органи;
право визначати свою атрибутику (символіку та ін.);
право встановлювати податки;
право призначати своїх представників в інших державах і міжнародних організаціях;
право вступати до міждержавних союзів та ін.
Проте держава не має права робити все, що вважає за необхідне, щодо інших держав. Проти таких дій застерігає міжнародне право. Державам, наприклад, забороняється застосовувати силу проти інших держав, за винятком самооборони або уповноваження з боку Ради Безпеки ООН. Іншим обмеженням свободи дій держави є юридичний обов'язок виконувати укладені нею договори. Так, члени Європейського Союзу уклали між собою договір, відповідно до якого велика частина їх економічного життя підлягає керівництву з боку Союзу. Крім того, Європейський Союз має власну систему права і свій власний суд, який виходить із принципу, що у разі виникнення суперечностей між законами Союзу і законами держави-учасниці пріоритет належить законам Союзу. Попри ці обмеження, члени Європейського Союзу залишаються суверенними державами.
Слід відрізняти суверенітет держави від суверенітету народу і суверенітету нації.
Суверенітет народу (народ — громадяни всіх національностей, що мешкають на території даної країни) означає верховенство народу як джерела і носія влади, його право самому вирішувати свою долю, безпосередньо або через представницькі органи брати участь у формуванні напрямку політики своєї держави, складу її органів, контролювати діяльність державної влади.
Суверенітет народу, закріплений у конституції, якісна характеристика демократії, демократичного режиму в державі. У ст. 5 Конституції України записано: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».
Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету народу?
Суверенітет держави не обов'язково припускає суверенітет народу. Суверенітет держави може поєднуватися з відсутністю суверенітету народу, з наявністю тоталітарного режиму, деспотії. Як правило (але не завжди), відсутність зовнішнього суверенітету держави спричиняє втрату суверенітету народу як внутрішньої свободи його політичного стану. У демократичній державі джерелом і основою співробітництва усіх влад є установча влада народу. Тут суверенітет народу є джерелом державного суверенітету.
Суверенітет нації означає повновладдя нації, яке реалізується через її основні права. Основні права нації — гарантована законом міра свободи (можливості) нації, яка відповідно до досягнутого рівня еволюції людства спроможна забезпечити її існування і розвиток. Міра свободи закріплена у вигляді міжнародного стандарту як загальна і рівна для всіх націй.
Основні права нації:
— право на існування і вільний розвиток, володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, включаючи спроможність реалізувати право на політичне самовизначення (державна самоорганізація — аж до створення самостійної держави);
- право на вільний розвиток національних потреб — економічних і соціальних;
- право на духовно-культурний розвиток, повага національної честі і гідності, розвиток національної мови, звичаїв, традицій;
— право розпоряджатися природними і матеріальними ресурсами на своїй території;
— право на мирне співіснування з іншими народами та націями;
- право на екологічну безпеку та ін.
Отже, суверенітет нації, її повновладдя означає володіння реальною можливістю визначати характер свого національного життя, самостійно вирішувати питання, що стосуються розвитку національної свободи і національних потреб, право на повагу національної честі і гідності, розвиток культури, мови, звичаїв, традицій, створення національних установ. Повновладдя однієї нації неможливо без дотримання суверенітету інших націй і народностей, без поважного ставлення до їх національних потреб і прав.
Український народ політичне самовизначився, створивши самостійну незалежну державу. Держава Україна сприяє консолідації і розвитку української нації, збереженню історичної пам'яті, традицій і культури, враховує етнічну, культурну, мовну і релігійну самобутність її корінних народів і національних меншин. Конституція України визначила українську мову державною мовою, наголосивши, що держава забезпечує всебічний розвиток як української мови у всіх сферах суспільного життя, так і вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин (ст. 10).
Яким є співвідношення суверенітету держави і суверенітету нації в багатонаціональних державах?
У багатонаціональній державі її суверенітет не може бути суверенітетом однієї нації як етносоціальної спільноти. Він містить у собі обов'язки відносно інших націй, які є сучасниками «титульної» нації, існують паралельно з нею.
Державний суверенітет, здійснюваний багатонаціональною державою, має гарантувати суверенітет кожній із націй, що об'єдналися. Якщо нація здійснила своє право на політичне самовизначення шляхом об'єднання в союзну державу (федерацію), суверенітет кожної з націй, що об'єдналися, досягається шляхом забезпечення суверенних прав суб'єктів союзу, які поступилися частиною своїх прав багатонаціональній державі (наприклад, охороною спільних державних кордонів, здійсненням спільної фінансової, податкової і оборонної політики).
Головне полягає у тому, щоб нація, яка складає більшість у країні і дала назву державі, не використовувала свою перевагу для обмеження прав представників іншої нації. Протиправною і недопустимою є будь-яка національна дискримінація або прагнення однієї нації підкорити іншу.
Відповідно до Статуту ООН будь-яке державне утворення повинно поважати права нації на самовизначення і забезпечити гарантії даного права. Проте право на самовизначення не тотожне праву на державний суверенітет. Не можна ставити знак рівності між правом народів на самовизначення і правом на відокремлення, на входження до складу тієї чи іншої держави, а також вихід із складу держави. Національний суверенітет не обов 'язково припускає державний суверенітет. Самовизначення може мати форму культурної автономії, тобто розвиток національної мови, викладання рідною мовою, відновлення і розвиток власної культури, мистецтва тощо. Якщо всі народи, що входять до багатонаціональної держави, домагатимуться права створення самостійної держави (державного суверенітету), то світ буде утягнуто в хаос.
Державний, народний і національний суверенітети є взаємозалежними в демократичній державі.
Україна як суверенна демократична держава втілює в собі суверенітет держави, суверенітет нації та суверенітет народу. Реалізація в Україні права на політичне самовизначення, аж до відокремлення (вищий щабель національного суверенітету, що призводить до встановлення державного суверенітету), є об'єктивно закономірним процесом.
Книга: Теорія держави і права: Підручник / Скакун О.Ф.
ЗМІСТ
1. | Теорія держави і права: Підручник / Скакун О.Ф.
|
|
2. | ЗМІСТ
|
|
3. | Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА Глава 1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ § 1. Поняття та ознаки юридичної науки
|
|
4. | § 2. Об`єкти, предмет, метод, функції юридичної науки
|
|
5. | § 3. Юриспруденція як система юридичних наук
|
|
6. | Глава 2. ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА НАУКА § 1. Виникнення загальної теорії держави і права
|
|
7. | § 2. Предмет теорії держави і права
|
|
8. | § 3. Функції теорії держави і права
|
|
9. | § 4. Метод теорії держави і права
|
|
10. | § 5. Теорія держави і права в системі суспільних наук
|
|
11. | § 6. Теорія держави і права в системі юридичних наук
|
|
12. | Розділ II ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ Глава З ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ § 1. Основні теорії походження держави
|
|
13. | § 2. Загальні закономірності виникнення держави
|
|
14. | § 3. Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу
|
|
15. | § 4. Особливості виникнення держав у різних народів світу
|
|
16. | Глава 4 ДЕРЖАВНА ВЛАДА І ДЕРЖАВА § 1. Поняття влади. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави
|
|
17. | § 2. Поняття і ознаки держави
|
|
18. | § 3. Сутність держави
|
|
19. | § 4. Суверенітет держави і його співвідношення із суверенітетом народу і суверенітетом нації
|
|
20. | § 5. Функції держави
|
|
21. | § 6. Типологія держав
|
|
22. | § 7. Деякі наукові концепції сучасної держави
|
|
23. | Глава 5 ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА § 1. Громадянське суспільство і держава
|
|
24. | § 2. Політична система суспільства І держава
|
|
25. | § 3. Правові форми взаємовідносин держави і громадського об`єднання
|
|
26. | § 4. Правові форми взаємовідносин держави і комерційної корпорації
|
|
27. | § 5. Відносна самостійність держави
|
|
28. | Глава 6 ФОРМА ДЕРЖАВИ § 1. Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління
|
|
29. | § 2. Класифікація форм державного устрою
|
|
30. | § 3. Види форм державного (політичного) режиму
|
|
31. | Глава 7 МЕХАНІЗМ І АПАРАТ ДЕРЖАВИ § 1. Механізм держави
|
|
32. | § 2. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави
|
|
33. | § 3. Принципи організації та діяльності державного апарату
|
|
34. | § 4. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарату
|
|
35. | § 5. Загальна характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової
|
|
36. | § 6. Система «стримувань і противаг» органів законодавчої, виконавчої і судової влади
|
|
37. | § 7. Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування
|
|
38. | § 8. Професійна і державна служба.
|
|
39. | § 9. Служба в органах внутрішніх справ
|
|
40. | Глава 8 ДЕРЖАВНІ ОРГАНІ ВЛАДИ В УКРАЇНІ § 1. Вищий представницький орган державної влади
|
|
41. | § 2. Глава держави
|
|
42. | § 3. Вищий виконавчий орган влади
|
|
43. | § 4. Представницькі органи влади на місцях
|
|
44. | § 5. Виконавчі органи влади на місцях
|
|
45. | § 6. Судові органи влади
|
|
46. | § 7. Правоохоронні та контрольно-наглядові органи
|
|
47. | § 8. Роль органів внутрішніх справ у механізмі правової держави
|
|
48. | § 9. Міністерство юстиції та Вища рада юстиції
|
|
49. | Глава 9 СОЦІАЛЬНА ПРАВОВА ДЕРЖАВА § 1. Історія ідеї про правову і соціальну державу
|
|
50. | § 2. Поняття і ознаки соціальної правової держави
|
|
51. | § 3. Особа і держава
|
|
52. | Розділ III ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ. ПРАВА ЛЮДИНИ Глава 10 ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕМОКРАТІЮ § 1. Поняття і ознаки демократії
|
|
53. | § 2. Функції і принципи демократії
|
|
54. | § 3. Форми та інститути демократії
|
|
55. | § 4. Демократія і самоврядування
|
|
56. | § 5. Демократія як загальнолюдська цінність
|
|
57. | § 6. Демократія і права соціальних меншостей (меншин)
|
|
58. | Глава 11 ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА § 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини
|
|
59. | § 2. Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини
|
|
60. | § 3. Система основних прав і свобод людини і громадянина
|
|
61. | § 4. Система обов`язків людини і громадянина
|
|
62. | § 5. Система прав дитини
|
|
63. | § 6. Система гарантій прав, свобод і обов`язків людини і громадянина в демократичній державі
|
|
64. | § 7. Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони та захисту) прав людини
|
|
65. | § 8. Міжнародний захист прав людини
|
|
66. | § 9. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні прав і свобод людини
|
|
67. | Глава 12 ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ
|
|
68. | § 1. Пролетарська (соціалістична) теорія демократії
|
|
69. | § 2. Теорія «плюралістичної демократії»
|
|
70. | § 3. Теорія елітарної демократії
|
|
71. | § 4. Теорія партисипаторної демократії
|
|
72. | § 5. Теорія корпоративної демократії
|
|
73. | § 6. Теорія «комп`ютерної демократії»
|
|
74. | Розділ IV ТЕОРІЯ ПРАВА Глава 13 ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО § 1. Термін «право»
|
|
75. | § 2. Походження права
|
|
76. | § 3. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві
|
|
77. | § 4. Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу
|
|
78. | § 5. Сучасні концепції праворозуміння
|
|
79. | § 6. Поняття і ознаки права
|
|
80. | § 7. Сутність права
|
|
81. | § 8. Принципи права
|
|
82. | § 9. Функції права
|
|
83. | § 10. Цінність права
|
|
84. | § 11. Співвідношення права і закону
|
|
85. | § 12. Співвідношення національного і міжнародного права
|
|
86. | § 13. Право, економіка, політика: їх взаємозв`язок і взаємовплив
|
|
87. | Глава 14. ПРАВОВА СИСТЕМА ДЕРЖАВИ І СИСТЕМА ПРАВА. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО МАТЕРІАЛУ § 1. Поняття і структура правової системи
|
|
88. | § 2. Поняття, основні ознаки і структура системи права
|
|
89. | § 3. Предмет і метод правового регулювання як підвалини формування системи права
|
|
90. | § 4. Публічне і приватне право
|
|
91. | § 5. Галузь права
|
|
92. | § 6. Інститут і підгалузь права
|
|
93. | § 7. Система законодавства. Співвідношення системи права і системи законодавства
|
|
94. | § 8. Поняття галузі та інституту законодавства. Причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства
|
|
95. | § 9. Структура системи законодавства. Види галузей законодавства
|
|
96. | §10. Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів
|
|
97. | Глава 15 НОРМИ ПРАВА У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ § 1. Поняття, ознаки і види соціальних норм, їх співвідношення з технічними нормами
|
|
98. | § 2. Норми моралі і норми права: їх зв`язок і взаємодія
|
|
99. | § 3. Норми-звичаї і норми права
|
|
100. | § 4. Корпоративні норми і норми права
|
|
101. | § 5. Поняття і ознаки норми права
|
|
102. | § 6. Види норм права
|
|
103. | § 7. Спеціалізовані (нетипові) норми права
|
|
104. | § 8. Структура норми права і норми-розпорядження
|
|
105. | § 9. Класифікація структурних елементів норми права за ступенем визначеності та складом
|
|
106. | §10. Способи (форми) викладення норм права у статтях нормативно-правового акта
|
|
107. | Глава 16 ПРАВОТВОРЧІСТЬ § 1. Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості
|
|
108. | § 2. Принципи і функції правотворчості
|
|
109. | § 3. Стадії правотворчого процесу
|
|
110. | § 4. Види і форми правотворчості держави
|
|
111. | § 5. Види правотворчості громадянського суспільства
|
|
112. | § 6. Судова правотворчість - особливий вид правотворчості
|
|
113. | § 7. Юридичні джерела (форми) права
|
|
114. | Глава 17. ПРАВОВИЙ АКТ. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ. МІЖНАРОДНИЙ ДОГОВІР § 1. Правовий акт
|
|
115. | § 2. Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових актів
|
|
116. | § 3. Види нормативно-правових актів
|
|
117. | § 4. Поняття і ознаки закону
|
|
118. | § 5. Законодавчий процес
|
|
119. | § 6. Види законів
|
|
120. | § 7. Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави
|
|
121. | § 8. Дія нормативно-правового акта в часі
|
|
122. | § 9. Дія нормативно-правового акта в просторі і за колом осіб
|
|
123. | § 10. Поняття підзаконного нормативно-правового акта.
|
|
124. | §11. Відомчий акт
|
|
125. | § 12. Підзаконний нормативний акт органу місцевого самоврядування. Підзаконний нормативний акт місцевого органу виконавчої влади
|
|
126. | § 13. Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації
|
|
127. | § 14. Міжнародний договір
|
|
128. | Глава 18 ПРАВОВІДНОСИНИ. ЮРИДИЧНІ ФАКТИ § 1. Поняття та ознаки правовідносин
|
|
129. | § 2. Склад (структура) правовідносин
|
|
130. | § 3. Передумови виникнення правовідносини
|
|
131. | § 4. Суб`єктивне право і суб`єктивний обов`язок як основний юридичний зміст правовідносин
|
|
132. | § 5. Суб`єкти правовідносин
|
|
133. | § б. Правосуб`єктність фізичних осіб
|
|
134. | § 7. Правосуб`єктність юридичних осіб
|
|
135. | § 8. Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб`єктності
|
|
136. | § 9. Об`єкти правовідносин
|
|
137. | § 10. Види правовідносин
|
|
138. | §11. Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад
|
|
139. | §12. Презумпції
|
|
140. | § 13. Правовідносини, що виникають при виконанні обов`язків
|
|
141. | Глава 19 ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ, НАРОДУ, ДЕРЖАВИ § 1. Правовий статус особи
|
|
142. | § 2. Правовий статус народу
|
|
143. | § 3. Правовий статус держави
|
|
144. | Глава 20 РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА. ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ § 1. Поняття і основні форми реалізації норм права
|
|
145. | § 2. Поняття і ознаки правозастосування
|
|
146. | § 3. Основні стадії застосування норм права
|
|
147. | § 4. Основні вимоги до правильного застосування норм права
|
|
148. | § 5. Поняття і ознаки акта застосування норм права
|
|
149. | § 6. Види актів застосування норм права
|
|
150. | § 7. Прогалини в праві і способи їх усунення.
|
|
151. | Глава 21 ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА § 1. Поняття тлумачення норм права
|
|
152. | § 2. Способи (методи) тлумачення норм права
|
|
153. | § 3. Види тлумачення норм права за суб`єктами
|
|
154. | § 4. Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту
|
|
155. | § 5. Акт тлумачення норм права
|
|
156. | Глава 22. ПРАВОВА І ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА. ПРАВОПОРУШЕННЯ § 1. Поняття, ознаки і види правової поведінки
|
|
157. | § 2. Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки
|
|
158. | § 3. Склад і види правомірної поведінки
|
|
159. | § 4. Поняття і ознаки правопорушення
|
|
160. | § 5. Склад правопорушення
|
|
161. | § 6. Види правопорушень. Правопорушність
|
|
162. | § 7. Зловживання правом
|
|
163. | Глава 23 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ § 1. Поняття і ознаки юридичної відповідальності
|
|
164. | § 2. Принципи і функції юридичної відповідальності
|
|
165. | § 3. Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права
|
|
166. | § 4. Підстави і стадії юридичної відповідальності
|
|
167. | § 5. Правопорушення і юридична відповідальність співробітника органів внутрішніх справ
|
|
168. | Глава 24 ЗАКОННІСТЬ. ПРАВОПОРЯДОК § 1. Поняття законності
|
|
169. | § 2. Принципи законності
|
|
170. | § 3. Вимоги законності
|
|
171. | § 4. Гарантії законності
|
|
172. | § 5. Поняття правопорядку
|
|
173. | § 6. Функції та принципи правопорядку
|
|
174. | § 7. Державна дисципліна
|
|
175. | Глава 25 ПРАВОСВІДОМІСТЬ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА § 1. Поняття і структура правосвідомості
|
|
176. | § 2. Класифікація форм правосвідомості за суб`єктами і глибиною відображення правової дійсності
|
|
177. | § 3. Функції правосвідомості. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації
|
|
178. | § 4. Правова культура: зв`язок із загальною культурою. Види правової культури
|
|
179. | § 5. Правова культура суспільства
|
|
180. | § 6. Правова культура особи
|
|
181. | § 7. Професійна правова культура
|
|
182. | § 8. Структура правової культури суспільства
|
|
183. | § 9. Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів внутрішніх справ
|
|
184. | Глава 26 ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ. ПРАВОВИЙ ВСЕОБУЧ § 1. Поняття, ознаки і функції правового виховання
|
|
185. | § 2. Система і механізм правового виховання. Правова вихованість
|
|
186. | § 3. Правове загальне навчання (правовий всеобуч)
|
|
187. | § 4. Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання
|
|
188. | Глава 27 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ЙОГО МЕХАНІЗМ. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА § 1. Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу
|
|
189. | § 2. Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання
|
|
190. | § 3, Види, способи і типи правового регулювання
|
|
191. | § 4. Механізм правового регулювання
|
|
192. | § 5. Елементи механізму правового регулювання та їх призначення
|
|
193. | § 6. Стадії механізму правового регулювання
|
|
194. | § 7. Правові форми діяльності держави як засіб функціонування механізму правового регулювання
|
|
195. | § 8. Юридична техніка
|
|
196. | Розділ V. ОСНОВНІ ТИПИ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ (ЗАГАЛЬНЕ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО) Глава 28. ПРЕДМЕТ ЗАГАЛЬНОГО ПОРІВНЯЛЬНОГО ПРАВОЗНАВСТВА. ПОНЯТТЯ ТИПУ І ТИПОЛОГІЇ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ
|
|
197. | § 1. Предмет і об`єкти аналізу науки загального порівняльного правознавства.
|
|
198. | § 2. Поняття типу (сім`ї) правової системи
|
|
199. | § 3. Класифікація правових систем світу
|
|
200. | § 4. Основні типи і підтипи (груп
|
|
201. | § 5. Місце правової системи України
|
|
202. | Глава 29 РОМАНО-ГЕРМАНСЬКИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ § 1. Поняття романо-германського типу правової системи
|
|
203. | § 2. Формування романо-германського типу правової системи
|
|
204. | § 3. Система права та її структура
|
|
205. | § 4. Нормативно-правовий акт (закон) у системі джерела права
|
|
206. | § 5. Делегована правотворчість
|
|
207. | § 6. Правотворчість суб`єктів федерації
|
|
208. | § 7. Правовий звичай
|
|
209. | § 8. Правова доктрина
|
|
210. | § 9. Принципи права
|
|
211. | § 10. Роль судової практики
|
|
212. | §11. Кодификація
|
|
213. | Глава 30 АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ Частина І ПРАВОВА СИСТЕМА АНГЛІЇ § 1. Поняття англо-американського типу правової системи
|
|
214. | § 2. Загальне право Англії
|
|
215. | § 3. Право справедливості
|
|
216. | § 4. Судовий прецедент у системі джерела права
|
|
217. | § 5. Правовий звичай
|
|
218. | § 6. Правова доктрина
|
|
219. | § 7. Принципи права
|
|
220. | § 8. Система англійського права
|
|
221. | § 9. Норма права
|
|
222. | §10. Дія прецедентної норми в часі та просторі
|
|
223. | § 11. Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту
|
|
224. | § 12. Делегована правотворчість Англії
|
|
225. | § 13. Юридична термінологія країн загального права
|
|
226. | § 14. Судова система Англії
|
|
227. | Частина II ПРАВОВА СИСТЕМА США § 1. Вплив англійського права на становлення правової системи США
|
|
228. | § 2. Специфічні риси американської правової системи (у порівнянні з англійською)
|
|
229. | § 3. Судова система США
|
|
230. | Частина ІІІ. ІНШІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО І ПОЗАЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОГО ТИПУ § 1. Своєрідність правової системи Шотландії
|
|
231. | § 2. Загальна характеристика правової системи Ірландії
|
|
232. | § 3. Основні риси правової системи Канади
|
|
233. | § 4. Особливості правової системи Австралії
|
|
234. | § 5. Характерні риси правової системи Нової Зеландії
|
|
235. | Глава 31 ЗМІШАНИЙ (ГІБРИДНИЙ) ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ Частина І. ПІВШЧНОЄВРОПЕЙСЬКА (СКАНДИНАВСЬКА) ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ § 1. Поняття змішаного типу правової системи
|
|
236. | § 2. Загальна характеристика скандинавської групи правових систем
|
|
237. | § 3. Джерела (форми) права скандинавських країн
|
|
238. | § 4. Система права. Кодифікація
|
|
239. | § 5. Уніфікація права скандинавських країн та її вплив на правові системи країн Балтії
|
|
240. | Частина II ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ § 1. Загальна характеристика латиноамериканської групи правових систем
|
|
241. | § 2. Основні риси правових систем країн Латинської Америки
|
|
242. | Глава 32 РЕЛІГІЙНО-ТРАДИЦІЙНИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ Частина І РЕЛІГІЙНО-ОБЩИННА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ 1.1. МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО
|
|
243. | § 1. Поняття релігійно-традиційного типу правової системи
|
|
244. | § 2. Поняття мусульманського права
|
|
245. | § 3. Виникнення і розвиток мусульманського права
|
|
246. | § 4. Джерела мусульманського права
|
|
247. | § 5. Система мусульманського права та її структура
|
|
248. | § 6. Норма мусульманського права
|
|
249. | § 7. Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика
|
|
250. | § 8. Мусульмансько-правова доктрина
|
|
251. | § 9. Принципи права
|
|
252. | § 10. Правовий звичай
|
|
253. | § 11. Закон. Кодифікація
|
|
254. | § 12. Особливості судової системи
|
|
255. | 1.2. ІНДУСЬКЕ ПРАВО § 1. Поняття індуського права
|
|
256. | § 2. Релігійні та ідеологічні джерела індуського права
|
|
257. | § 3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент
|
|
258. | § 4. Еволюція індуського права. Вплив англійської системи права
|
|
259. | § 5. Індуське право у правовій системі сучасної Індії
|
|
260. | Частина II ДАЛЕКОСХІДНА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ 2.1. КИТАЙСЬКЕ ПРАВО § 1. Загальна характеристика далекосхідної групи правових систем
|
|
261. | § 2. Поняття китайського права і філолофсько-моральні джерела його формування
|
|
262. | § 3. Джерела права
|
|
263. | § 4. Термін «право». Ставлення до суб`єктивного права
|
|
264. | § 5. Система права. Норма права
|
|
265. | § 6. Кодифікація
|
|
266. | 2.2. ЯПОНСЬКЕ ПРАВО § 1. Поняття японського права і особливості його формування
|
|
267. | § 2. Джерела права сучасної Японії
|
|
268. | § 3. Система права сучасної Японії
|
|
269. | § 4. Закон. Кодифікація
|
|
270. | Частина III ЗВИЧАЄВО-ОБЩИННА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ 3.3. ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО АФРИКИ І МАДАГАСКАРУ § 1. Загальна характеристика звичаєво-общинної групи правових систем
|
|
271. | § 2. Основні риси звичаєвого права
|
|
272. | § 3. Звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки
|
|
273. | § 4. Звичаєве право в сучасних правових системах Африки і Мадагаскару
|
|
На попередню