Вхід в УЧАН
Анонімний форум з обміну зображеннями і жартами. |
Додати книгу на сайт:
§ 2. Формування романо-германського типу правової системи
Романо-германський тип правової системи виник на основі римського права в XII — на початку XIII ст. До його поширення на території теперішніх європейських країн застосовувалися' норми-звичаї, «закони» німецьких, нордичеських та інших племен — закони варварів. Вони були різноманітними і строкатими. Не розминалися навіть спроби їх систематизувати. У вирішенні судових справ використовувалися позаправові засоби — «судження боже», «клятви сторін», «процедура очищення», «судове випробування», «сваволя місцевої влади».
Спочатку римське право поширювалося переважно в містах середньовічної Європи. У ХНІ—XVIII століттях воно охопило земельні відносини на селі, пристосувалося до нових умов, його норми переплілися з місцевими звичаями і релігійними канонами.
Формування романо-германського типу правових систем відбувалося в умовах роз'єднаності країн Західної Європи і панування переконання, що таке об'єднання неможливе. Відсутність тенденції до централізації влади виражає специфіку умов становлення романо-германского типу правової системи на відміну від англо-американського типу.
Піґрунтом розвитку системи романо-германського права служили загальна культура і традиції країн континентальної Європи, що сприйняли римське право завдяки його популяризації в університетах — італійських, французьких, німецьких. Саме університети створили в XII—XIII століттях загальну для європейських країн юридичну науку на базі зводу законів (кодексу) Юстиніана (529—534 pp.). Рецепція римського права розпочалася з його тлумачення і завершилася вмиканням абстрактних норм у кодекси європейських держав.
Велику роль в «очищенні», переробці і пристосуванні римського права до умов життя в XIV ст. відіграла школа глосаторів, що поставили за мету встановити початковий зміст римських законів, її діяльність продовжила школа постглосаторів. Процес запозичення і використання римського права (його понятийного апарату, структури, логіки викладу, юридичної техніки) одержав назву рецепції. Особливої популярності рецепція римського права набула в Німеччині з XV ст., справивши на неї більш сильний вплив, ніж на Францію.
Університетська концепція права грунтувалася на понятті права як належного (яким повинно бути), а не існуючого (яке є). Вивчення права розглядалося не з вузько практичної точки зору, а в широкому соціальному аспекті, у тісному зв'язку з нормами моралі. Практична діяльність судів була зорієнтована на положення права, а не на самостійне винесення рішень у справі. Це обумовило докорінну відмінність континентального права від англо-американського.
Певний внесок у становлення романо-германського типу правової системи зробило канонічне (церковне) право завдяки величезному впливу католицької церкви і найширшої юрисдикції церковних судів (особливо в Іспанії). Становлячи собою систему канонів — правил, встановлених церквою і пристосованих як до устрою церкви, так і до життя віруючих (шлюб, заповіт), канонічне право грунтувалося на принципах римського права, вивчалося в університетах нарівні з римським цивільним правом. Між ними існував взаємовплив. У результаті в одних країнах континентальної Європи римське право стало чинним, в інших — визначило напрямок змісту національного права, що формувалося.
Виняткова доля римського права, що зберегла за ним величезне значення протягом низки століть, пояснюється тим, що римське право було найбільш розробленою формою права, що базується на інституті права приватної власності. Це обумовило можливість його пристосування до товарно-грошових відносин, що зароджувалися в надрах феодальної Європи,
Епоха Ренессанса, або Відродження (почалася в Італії на рубежі XIII—XIV століть, а потім поширилася по всій Західній Європі), покінчила з релігійним середньовічним пануванням, звернувшись до гуманітарних досягнень античності. Розвиток юридичного світогляду, виникнення на його основі теорії природного права (як сили, що висунула на перше місце розум, який творить право, верховенство закону і вимогу кодификації законодавства), сприяли формуванню правової культури європейських спільнот, новому їх взльоту Як зазначає Р. Давид, поряд з приватним правом, заснованим на римському праві, Європа виробила відсутні норми публічного права, що виражають природні права людини і гарантують свободу особистості. Місце пріоритетів римського права посіли принципи права, що відображують раціональні засади не минулого, а дійсного життя.
Основи системи національного права країн континентальної Європи були закладені в буржуазну епоху, коли суспільні відносини досягли рівня зрілості і цілісності, а суспільна свідомість віддала перевагу керуватися результатом систематизації правових норм.
Йшов процес внутрішньодержавної уніфікації права, без якого не могла сформуватися правова система держави. Так, у Франції необхідно було подолати різноманіття кутюмов (звичаїв), що діють у кожній провінції. Незважаючи на кодификацію кутюмов на державному рівні, між ними залишилася відмінності до створення Цивільного кодексу 1804 р. Вольтер з приводу відсутності єдності французького права писав з глузуванням, що зміна законів відбувається на кожній поштовій станції зі зміною коней. Перешкодою для створення єдиної системи права в Німеччині була територіальна роздробленість країни.
У XIX—XX століттях визначилися романський і німецький підтипи (групи) правових систем, затвердилися їх загальні специфічні риси: 1) пріоритет закону як головного інструменту в створенні національної правової системи; 2) кодификація законодавства з метою звільнення від застарілих норм і понять. Розроблено і прийнято ЦК Франції 1804 p., Цивільне Уложення Німеччини 1896 p., Єдиний Торговий Цивільний кодекс Італії 1924 р. та ін.
У 1990 р. відбулося об'єднання ФРН (капіталістичної країни) і НДР (соціалістичної країни). Найважливішим етапом цього процесу став договір про економічний, валютний і соціальний союз ФРН і НДР, що набрав чинності з 1 липня 1990 р. Відповідно до цього договору все законодавство НДР в економічній і соціальній сферах анулювалося. Замість нього на території НДР вводилися закони ФРН. Об'єднання Німеччини відбулося 3 листопада 1990 р. на основі другого державного договору — про механізм входження НДР у ФРН. На територію НДР поступово поширилися всі закони ФРН, сформувалася їх загальна правова система.
Зараз демократичні традиції романо-германського права поповнилися ідеями створення «європейського будинку», Євросоюзу. Популярними стали ідеї правової інтеграції країн, позитивне значення яких безперечно. Основами інтеграції виступають як загальні принципи, «дух» римського права, так і норми англійського прецедентного права. Третє тисячоліття, в яке вступив світ, стане новим етапом розвитку романо-германського типу правової системи, ознаменованим зближенням, гармонізацією та уніфікацією законодавчих комплексів континентально-європейських країн і побудовою загальноєвропейської правової системи. Початок цього уже призначений уведенням загальноєвропейської валюти.
Книга: Теорія держави і права: Підручник / Скакун О.Ф.
ЗМІСТ
| 1. | Теорія держави і права: Підручник / Скакун О.Ф.
|
|
| 2. | ЗМІСТ
|
|
| 3. | Розділ І. ВСТУП ДО ЗАГАЛЬНОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ І ПРАВА Глава 1. ПОНЯТТЯ І СИСТЕМА ЮРИДИЧНОЇ НАУКИ § 1. Поняття та ознаки юридичної науки
|
|
| 4. | § 2. Об`єкти, предмет, метод, функції юридичної науки
|
|
| 5. | § 3. Юриспруденція як система юридичних наук
|
|
| 6. | Глава 2. ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ЯК ФУНДАМЕНТАЛЬНА НАУКА § 1. Виникнення загальної теорії держави і права
|
|
| 7. | § 2. Предмет теорії держави і права
|
|
| 8. | § 3. Функції теорії держави і права
|
|
| 9. | § 4. Метод теорії держави і права
|
|
| 10. | § 5. Теорія держави і права в системі суспільних наук
|
|
| 11. | § 6. Теорія держави і права в системі юридичних наук
|
|
| 12. | Розділ II ТЕОРІЯ ДЕРЖАВИ Глава З ПОХОДЖЕННЯ ДЕРЖАВИ § 1. Основні теорії походження держави
|
|
| 13. | § 2. Загальні закономірності виникнення держави
|
|
| 14. | § 3. Ознаки держави, що відрізняють її від соціальної (публічної) влади первіснообщинного ладу
|
|
| 15. | § 4. Особливості виникнення держав у різних народів світу
|
|
| 16. | Глава 4 ДЕРЖАВНА ВЛАДА І ДЕРЖАВА § 1. Поняття влади. Співвідношення політичної та державної влади, державної влади і держави
|
|
| 17. | § 2. Поняття і ознаки держави
|
|
| 18. | § 3. Сутність держави
|
|
| 19. | § 4. Суверенітет держави і його співвідношення із суверенітетом народу і суверенітетом нації
|
|
| 20. | § 5. Функції держави
|
|
| 21. | § 6. Типологія держав
|
|
| 22. | § 7. Деякі наукові концепції сучасної держави
|
|
| 23. | Глава 5 ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА § 1. Громадянське суспільство і держава
|
|
| 24. | § 2. Політична система суспільства І держава
|
|
| 25. | § 3. Правові форми взаємовідносин держави і громадського об`єднання
|
|
| 26. | § 4. Правові форми взаємовідносин держави і комерційної корпорації
|
|
| 27. | § 5. Відносна самостійність держави
|
|
| 28. | Глава 6 ФОРМА ДЕРЖАВИ § 1. Поняття і структура форми держави. Види форм державного правління
|
|
| 29. | § 2. Класифікація форм державного устрою
|
|
| 30. | § 3. Види форм державного (політичного) режиму
|
|
| 31. | Глава 7 МЕХАНІЗМ І АПАРАТ ДЕРЖАВИ § 1. Механізм держави
|
|
| 32. | § 2. Апарат держави. Орган держави. Інститут держави
|
|
| 33. | § 3. Принципи організації та діяльності державного апарату
|
|
| 34. | § 4. Види органів держави. Поділ влади як принцип організації роботи державного апарату
|
|
| 35. | § 5. Загальна характеристика трьох гілок влади: законодавчої, виконавчої, судової
|
|
| 36. | § 6. Система «стримувань і противаг» органів законодавчої, виконавчої і судової влади
|
|
| 37. | § 7. Управління в адміністративно-територіальних одиницях. Місцеве самоврядування
|
|
| 38. | § 8. Професійна і державна служба.
|
|
| 39. | § 9. Служба в органах внутрішніх справ
|
|
| 40. | Глава 8 ДЕРЖАВНІ ОРГАНІ ВЛАДИ В УКРАЇНІ § 1. Вищий представницький орган державної влади
|
|
| 41. | § 2. Глава держави
|
|
| 42. | § 3. Вищий виконавчий орган влади
|
|
| 43. | § 4. Представницькі органи влади на місцях
|
|
| 44. | § 5. Виконавчі органи влади на місцях
|
|
| 45. | § 6. Судові органи влади
|
|
| 46. | § 7. Правоохоронні та контрольно-наглядові органи
|
|
| 47. | § 8. Роль органів внутрішніх справ у механізмі правової держави
|
|
| 48. | § 9. Міністерство юстиції та Вища рада юстиції
|
|
| 49. | Глава 9 СОЦІАЛЬНА ПРАВОВА ДЕРЖАВА § 1. Історія ідеї про правову і соціальну державу
|
|
| 50. | § 2. Поняття і ознаки соціальної правової держави
|
|
| 51. | § 3. Особа і держава
|
|
| 52. | Розділ III ТЕОРІЯ ДЕМОКРАТІЇ. ПРАВА ЛЮДИНИ Глава 10 ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ДЕМОКРАТІЮ § 1. Поняття і ознаки демократії
|
|
| 53. | § 2. Функції і принципи демократії
|
|
| 54. | § 3. Форми та інститути демократії
|
|
| 55. | § 4. Демократія і самоврядування
|
|
| 56. | § 5. Демократія як загальнолюдська цінність
|
|
| 57. | § 6. Демократія і права соціальних меншостей (меншин)
|
|
| 58. | Глава 11 ПРАВА ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА § 1. Історія ідеї прав людини. Теорія трьох поколінь прав людини
|
|
| 59. | § 2. Основні права людини і громадянина. Міжнародні стандарти в галузі прав людини
|
|
| 60. | § 3. Система основних прав і свобод людини і громадянина
|
|
| 61. | § 4. Система обов`язків людини і громадянина
|
|
| 62. | § 5. Система прав дитини
|
|
| 63. | § 6. Система гарантій прав, свобод і обов`язків людини і громадянина в демократичній державі
|
|
| 64. | § 7. Соціально-правовий механізм забезпечення (реалізації, охорони та захисту) прав людини
|
|
| 65. | § 8. Міжнародний захист прав людини
|
|
| 66. | § 9. Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні прав і свобод людини
|
|
| 67. | Глава 12 ОСНОВНІ ТЕОРІЇ ДЕМОКРАТІЇ
|
|
| 68. | § 1. Пролетарська (соціалістична) теорія демократії
|
|
| 69. | § 2. Теорія «плюралістичної демократії»
|
|
| 70. | § 3. Теорія елітарної демократії
|
|
| 71. | § 4. Теорія партисипаторної демократії
|
|
| 72. | § 5. Теорія корпоративної демократії
|
|
| 73. | § 6. Теорія «комп`ютерної демократії»
|
|
| 74. | Розділ IV ТЕОРІЯ ПРАВА Глава 13 ЗАГАЛЬНЕ ВЧЕННЯ ПРО ПРАВО § 1. Термін «право»
|
|
| 75. | § 2. Походження права
|
|
| 76. | § 3. Ознаки, що відрізняють норми права від норм поведінки в первісному суспільстві
|
|
| 77. | § 4. Основні юридичні джерела формування права у різних народів світу
|
|
| 78. | § 5. Сучасні концепції праворозуміння
|
|
| 79. | § 6. Поняття і ознаки права
|
|
| 80. | § 7. Сутність права
|
|
| 81. | § 8. Принципи права
|
|
| 82. | § 9. Функції права
|
|
| 83. | § 10. Цінність права
|
|
| 84. | § 11. Співвідношення права і закону
|
|
| 85. | § 12. Співвідношення національного і міжнародного права
|
|
| 86. | § 13. Право, економіка, політика: їх взаємозв`язок і взаємовплив
|
|
| 87. | Глава 14. ПРАВОВА СИСТЕМА ДЕРЖАВИ І СИСТЕМА ПРАВА. СИСТЕМА ЗАКОНОДАВСТВА І СИСТЕМАТИЗАЦІЯ НОРМАТИВНО-ПРАВОВОГО МАТЕРІАЛУ § 1. Поняття і структура правової системи
|
|
| 88. | § 2. Поняття, основні ознаки і структура системи права
|
|
| 89. | § 3. Предмет і метод правового регулювання як підвалини формування системи права
|
|
| 90. | § 4. Публічне і приватне право
|
|
| 91. | § 5. Галузь права
|
|
| 92. | § 6. Інститут і підгалузь права
|
|
| 93. | § 7. Система законодавства. Співвідношення системи права і системи законодавства
|
|
| 94. | § 8. Поняття галузі та інституту законодавства. Причини розбіжності деяких галузей права і галузей законодавства
|
|
| 95. | § 9. Структура системи законодавства. Види галузей законодавства
|
|
| 96. | §10. Поняття і форми систематизації нормативно-правових актів
|
|
| 97. | Глава 15 НОРМИ ПРАВА У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ § 1. Поняття, ознаки і види соціальних норм, їх співвідношення з технічними нормами
|
|
| 98. | § 2. Норми моралі і норми права: їх зв`язок і взаємодія
|
|
| 99. | § 3. Норми-звичаї і норми права
|
|
| 100. | § 4. Корпоративні норми і норми права
|
|
| 101. | § 5. Поняття і ознаки норми права
|
|
| 102. | § 6. Види норм права
|
|
| 103. | § 7. Спеціалізовані (нетипові) норми права
|
|
| 104. | § 8. Структура норми права і норми-розпорядження
|
|
| 105. | § 9. Класифікація структурних елементів норми права за ступенем визначеності та складом
|
|
| 106. | §10. Способи (форми) викладення норм права у статтях нормативно-правового акта
|
|
| 107. | Глава 16 ПРАВОТВОРЧІСТЬ § 1. Поняття правотворчості, її відмінність від законотворчості
|
|
| 108. | § 2. Принципи і функції правотворчості
|
|
| 109. | § 3. Стадії правотворчого процесу
|
|
| 110. | § 4. Види і форми правотворчості держави
|
|
| 111. | § 5. Види правотворчості громадянського суспільства
|
|
| 112. | § 6. Судова правотворчість - особливий вид правотворчості
|
|
| 113. | § 7. Юридичні джерела (форми) права
|
|
| 114. | Глава 17. ПРАВОВИЙ АКТ. НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ. МІЖНАРОДНИЙ ДОГОВІР § 1. Правовий акт
|
|
| 115. | § 2. Поняття нормативно-правового акта і його відмінність від інших правових актів
|
|
| 116. | § 3. Види нормативно-правових актів
|
|
| 117. | § 4. Поняття і ознаки закону
|
|
| 118. | § 5. Законодавчий процес
|
|
| 119. | § 6. Види законів
|
|
| 120. | § 7. Конституція — основний закон громадянського суспільства і держави
|
|
| 121. | § 8. Дія нормативно-правового акта в часі
|
|
| 122. | § 9. Дія нормативно-правового акта в просторі і за колом осіб
|
|
| 123. | § 10. Поняття підзаконного нормативно-правового акта.
|
|
| 124. | §11. Відомчий акт
|
|
| 125. | § 12. Підзаконний нормативний акт органу місцевого самоврядування. Підзаконний нормативний акт місцевого органу виконавчої влади
|
|
| 126. | § 13. Підзаконний нормативний акт державного підприємства, установи, організації. Підзаконний нормативний акт комерційної організації
|
|
| 127. | § 14. Міжнародний договір
|
|
| 128. | Глава 18 ПРАВОВІДНОСИНИ. ЮРИДИЧНІ ФАКТИ § 1. Поняття та ознаки правовідносин
|
|
| 129. | § 2. Склад (структура) правовідносин
|
|
| 130. | § 3. Передумови виникнення правовідносини
|
|
| 131. | § 4. Суб`єктивне право і суб`єктивний обов`язок як основний юридичний зміст правовідносин
|
|
| 132. | § 5. Суб`єкти правовідносин
|
|
| 133. | § б. Правосуб`єктність фізичних осіб
|
|
| 134. | § 7. Правосуб`єктність юридичних осіб
|
|
| 135. | § 8. Компетенція державного органу як вираз його спеціальної правосуб`єктності
|
|
| 136. | § 9. Об`єкти правовідносин
|
|
| 137. | § 10. Види правовідносин
|
|
| 138. | §11. Юридичний факт. Фактичний (юридичний) склад
|
|
| 139. | §12. Презумпції
|
|
| 140. | § 13. Правовідносини, що виникають при виконанні обов`язків
|
|
| 141. | Глава 19 ПРАВОВИЙ СТАТУС ОСОБИ, НАРОДУ, ДЕРЖАВИ § 1. Правовий статус особи
|
|
| 142. | § 2. Правовий статус народу
|
|
| 143. | § 3. Правовий статус держави
|
|
| 144. | Глава 20 РЕАЛІЗАЦІЯ НОРМ ПРАВА. ПРАВОЗАСТОСУВАННЯ § 1. Поняття і основні форми реалізації норм права
|
|
| 145. | § 2. Поняття і ознаки правозастосування
|
|
| 146. | § 3. Основні стадії застосування норм права
|
|
| 147. | § 4. Основні вимоги до правильного застосування норм права
|
|
| 148. | § 5. Поняття і ознаки акта застосування норм права
|
|
| 149. | § 6. Види актів застосування норм права
|
|
| 150. | § 7. Прогалини в праві і способи їх усунення.
|
|
| 151. | Глава 21 ТЛУМАЧЕННЯ НОРМ ПРАВА § 1. Поняття тлумачення норм права
|
|
| 152. | § 2. Способи (методи) тлумачення норм права
|
|
| 153. | § 3. Види тлумачення норм права за суб`єктами
|
|
| 154. | § 4. Види тлумачення норм права за обсягом їх змісту
|
|
| 155. | § 5. Акт тлумачення норм права
|
|
| 156. | Глава 22. ПРАВОВА І ПРАВОМІРНА ПОВЕДІНКА. ПРАВОПОРУШЕННЯ § 1. Поняття, ознаки і види правової поведінки
|
|
| 157. | § 2. Правомірна поведінка. Причини нестабільності правомірної поведінки
|
|
| 158. | § 3. Склад і види правомірної поведінки
|
|
| 159. | § 4. Поняття і ознаки правопорушення
|
|
| 160. | § 5. Склад правопорушення
|
|
| 161. | § 6. Види правопорушень. Правопорушність
|
|
| 162. | § 7. Зловживання правом
|
|
| 163. | Глава 23 ЮРИДИЧНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ § 1. Поняття і ознаки юридичної відповідальності
|
|
| 164. | § 2. Принципи і функції юридичної відповідальності
|
|
| 165. | § 3. Види юридичної відповідальності залежно від галузевої структури права
|
|
| 166. | § 4. Підстави і стадії юридичної відповідальності
|
|
| 167. | § 5. Правопорушення і юридична відповідальність співробітника органів внутрішніх справ
|
|
| 168. | Глава 24 ЗАКОННІСТЬ. ПРАВОПОРЯДОК § 1. Поняття законності
|
|
| 169. | § 2. Принципи законності
|
|
| 170. | § 3. Вимоги законності
|
|
| 171. | § 4. Гарантії законності
|
|
| 172. | § 5. Поняття правопорядку
|
|
| 173. | § 6. Функції та принципи правопорядку
|
|
| 174. | § 7. Державна дисципліна
|
|
| 175. | Глава 25 ПРАВОСВІДОМІСТЬ. ПРАВОВА КУЛЬТУРА § 1. Поняття і структура правосвідомості
|
|
| 176. | § 2. Класифікація форм правосвідомості за суб`єктами і глибиною відображення правової дійсності
|
|
| 177. | § 3. Функції правосвідомості. Роль правосвідомості в процесі правотворчості і правореалізації
|
|
| 178. | § 4. Правова культура: зв`язок із загальною культурою. Види правової культури
|
|
| 179. | § 5. Правова культура суспільства
|
|
| 180. | § 6. Правова культура особи
|
|
| 181. | § 7. Професійна правова культура
|
|
| 182. | § 8. Структура правової культури суспільства
|
|
| 183. | § 9. Професійна правосвідомість і правова культура співробітників органів внутрішніх справ
|
|
| 184. | Глава 26 ПРАВОВЕ ВИХОВАННЯ. ПРАВОВИЙ ВСЕОБУЧ § 1. Поняття, ознаки і функції правового виховання
|
|
| 185. | § 2. Система і механізм правового виховання. Правова вихованість
|
|
| 186. | § 3. Правове загальне навчання (правовий всеобуч)
|
|
| 187. | § 4. Правовий нігілізм: джерела і шляхи подолання
|
|
| 188. | Глава 27 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ І ЙОГО МЕХАНІЗМ. ЮРИДИЧНА ТЕХНІКА § 1. Поняття правового регулювання і його відмінність від правового впливу
|
|
| 189. | § 2. Сфера, основні напрямки і межі правового регулювання
|
|
| 190. | § 3, Види, способи і типи правового регулювання
|
|
| 191. | § 4. Механізм правового регулювання
|
|
| 192. | § 5. Елементи механізму правового регулювання та їх призначення
|
|
| 193. | § 6. Стадії механізму правового регулювання
|
|
| 194. | § 7. Правові форми діяльності держави як засіб функціонування механізму правового регулювання
|
|
| 195. | § 8. Юридична техніка
|
|
| 196. | Розділ V. ОСНОВНІ ТИПИ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ (ЗАГАЛЬНЕ ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО) Глава 28. ПРЕДМЕТ ЗАГАЛЬНОГО ПОРІВНЯЛЬНОГО ПРАВОЗНАВСТВА. ПОНЯТТЯ ТИПУ І ТИПОЛОГІЇ ПРАВОВИХ СИСТЕМ СВІТУ
|
|
| 197. | § 1. Предмет і об`єкти аналізу науки загального порівняльного правознавства.
|
|
| 198. | § 2. Поняття типу (сім`ї) правової системи
|
|
| 199. | § 3. Класифікація правових систем світу
|
|
| 200. | § 4. Основні типи і підтипи (груп
|
|
| 201. | § 5. Місце правової системи України
|
|
| 202. | Глава 29 РОМАНО-ГЕРМАНСЬКИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ § 1. Поняття романо-германського типу правової системи
|
|
| 203. | § 2. Формування романо-германського типу правової системи
|
|
| 204. | § 3. Система права та її структура
|
|
| 205. | § 4. Нормативно-правовий акт (закон) у системі джерела права
|
|
| 206. | § 5. Делегована правотворчість
|
|
| 207. | § 6. Правотворчість суб`єктів федерації
|
|
| 208. | § 7. Правовий звичай
|
|
| 209. | § 8. Правова доктрина
|
|
| 210. | § 9. Принципи права
|
|
| 211. | § 10. Роль судової практики
|
|
| 212. | §11. Кодификація
|
|
| 213. | Глава 30 АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ Частина І ПРАВОВА СИСТЕМА АНГЛІЇ § 1. Поняття англо-американського типу правової системи
|
|
| 214. | § 2. Загальне право Англії
|
|
| 215. | § 3. Право справедливості
|
|
| 216. | § 4. Судовий прецедент у системі джерела права
|
|
| 217. | § 5. Правовий звичай
|
|
| 218. | § 6. Правова доктрина
|
|
| 219. | § 7. Принципи права
|
|
| 220. | § 8. Система англійського права
|
|
| 221. | § 9. Норма права
|
|
| 222. | §10. Дія прецедентної норми в часі та просторі
|
|
| 223. | § 11. Закон в англійській правовій системі. Співвідношення закону і прецеденту
|
|
| 224. | § 12. Делегована правотворчість Англії
|
|
| 225. | § 13. Юридична термінологія країн загального права
|
|
| 226. | § 14. Судова система Англії
|
|
| 227. | Частина II ПРАВОВА СИСТЕМА США § 1. Вплив англійського права на становлення правової системи США
|
|
| 228. | § 2. Специфічні риси американської правової системи (у порівнянні з англійською)
|
|
| 229. | § 3. Судова система США
|
|
| 230. | Частина ІІІ. ІНШІ ПРАВОВІ СИСТЕМИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО І ПОЗАЄВРОПЕЙСЬКОГО ПРАВА АНГЛО-АМЕРИКАНСЬКОГО ТИПУ § 1. Своєрідність правової системи Шотландії
|
|
| 231. | § 2. Загальна характеристика правової системи Ірландії
|
|
| 232. | § 3. Основні риси правової системи Канади
|
|
| 233. | § 4. Особливості правової системи Австралії
|
|
| 234. | § 5. Характерні риси правової системи Нової Зеландії
|
|
| 235. | Глава 31 ЗМІШАНИЙ (ГІБРИДНИЙ) ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ Частина І. ПІВШЧНОЄВРОПЕЙСЬКА (СКАНДИНАВСЬКА) ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ § 1. Поняття змішаного типу правової системи
|
|
| 236. | § 2. Загальна характеристика скандинавської групи правових систем
|
|
| 237. | § 3. Джерела (форми) права скандинавських країн
|
|
| 238. | § 4. Система права. Кодифікація
|
|
| 239. | § 5. Уніфікація права скандинавських країн та її вплив на правові системи країн Балтії
|
|
| 240. | Частина II ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ § 1. Загальна характеристика латиноамериканської групи правових систем
|
|
| 241. | § 2. Основні риси правових систем країн Латинської Америки
|
|
| 242. | Глава 32 РЕЛІГІЙНО-ТРАДИЦІЙНИЙ ТИП ПРАВОВОЇ СИСТЕМИ Частина І РЕЛІГІЙНО-ОБЩИННА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ 1.1. МУСУЛЬМАНСЬКЕ ПРАВО
|
|
| 243. | § 1. Поняття релігійно-традиційного типу правової системи
|
|
| 244. | § 2. Поняття мусульманського права
|
|
| 245. | § 3. Виникнення і розвиток мусульманського права
|
|
| 246. | § 4. Джерела мусульманського права
|
|
| 247. | § 5. Система мусульманського права та її структура
|
|
| 248. | § 6. Норма мусульманського права
|
|
| 249. | § 7. Мусульманське право в сучасних правових системах: загальна характеристика
|
|
| 250. | § 8. Мусульмансько-правова доктрина
|
|
| 251. | § 9. Принципи права
|
|
| 252. | § 10. Правовий звичай
|
|
| 253. | § 11. Закон. Кодифікація
|
|
| 254. | § 12. Особливості судової системи
|
|
| 255. | 1.2. ІНДУСЬКЕ ПРАВО § 1. Поняття індуського права
|
|
| 256. | § 2. Релігійні та ідеологічні джерела індуського права
|
|
| 257. | § 3. Правовий звичай, закон і судовий прецедент
|
|
| 258. | § 4. Еволюція індуського права. Вплив англійської системи права
|
|
| 259. | § 5. Індуське право у правовій системі сучасної Індії
|
|
| 260. | Частина II ДАЛЕКОСХІДНА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ 2.1. КИТАЙСЬКЕ ПРАВО § 1. Загальна характеристика далекосхідної групи правових систем
|
|
| 261. | § 2. Поняття китайського права і філолофсько-моральні джерела його формування
|
|
| 262. | § 3. Джерела права
|
|
| 263. | § 4. Термін «право». Ставлення до суб`єктивного права
|
|
| 264. | § 5. Система права. Норма права
|
|
| 265. | § 6. Кодифікація
|
|
| 266. | 2.2. ЯПОНСЬКЕ ПРАВО § 1. Поняття японського права і особливості його формування
|
|
| 267. | § 2. Джерела права сучасної Японії
|
|
| 268. | § 3. Система права сучасної Японії
|
|
| 269. | § 4. Закон. Кодифікація
|
|
| 270. | Частина III ЗВИЧАЄВО-ОБЩИННА ГРУПА ПРАВОВИХ СИСТЕМ 3.3. ЗВИЧАЄВЕ ПРАВО АФРИКИ І МАДАГАСКАРУ § 1. Загальна характеристика звичаєво-общинної групи правових систем
|
|
| 271. | § 2. Основні риси звичаєвого права
|
|
| 272. | § 3. Звичаєве право і суди в умовах колонізації країн Африки
|
|
| 273. | § 4. Звичаєве право в сучасних правових системах Африки і Мадагаскару
|
|
На попередню
Translate
