ПІСНЯ ТРИДЦЯТЬ ПЕРША
1] Язик той, що завдав мені страждання,
2] Від чого сором в мене ріс і ріс,
3] Одразу ж вгамував мої вагання.
4] Так я чував, - був у Ахілла спис
5] Від його батька, що у час той самий
6] І рани завдавав, і ліки ніс.
7] Залишили ми ті злощасні ями,
8] Обходячи по краю без доріг,
9] І не обмінювалися словами.
10] Похмурий день на відпочинок ліг,
11] Я бачив кепсько, мов крізь сутінь ночі.
12] Раптово я почув - звучав десь ріг;
13] Він заглушив би грім, що з хмар гуркоче
14] Між блискавок та дощових гірлянд, -
15] І спрямував туди свої я очі.
16] Коли під натиском невірних банд
17] Великий Карл втрачав братів по зброї,
18] Так моторошно не сурмив Орланд.
19] Звернувши зір в бік музики різкої
20] Й побачивши немов громаддя веж,
21] Я: «Вождю, тінь фортеці то якої?»
22] І він мені: «Уяву не бентеж,
23] То далина тебе ввела в оману,
24] Ти ж хочеш бачити і в пітьмі теж.
25] От станем ближче, вийде все з туману,
26] І сумніви розвіються умить.
27] Отож тебе я й підганяти стану. -
28] Почав, за руки взявши, говорить: -
29] Щоб знову в прикрий не упав обман ти
30] Й даремно не лякався тих страхіть,
31] Тож знай, що то не вежі, а гіганти
32] До пупа видимі навкруг жерла.
33] Ми підійшли уже. Тепер поглянь ти».
34] Як, поки хмарна розтає імла,
35] Наш зір у темряві ще неглибокій
36] Те розрізня, де досі муть була,
37] Так ми пішли по стежці неширокій,
38] Спускаючись у ще хмурніший край,
39] І меншав мій обман, і ріс неспокій,
40] Бо, мов у вежах вся стіна стара
41] В Монтереджоне, як ведеш очима, -
42] Криничний так обстали грізно край
43] Ті вежі, половина тіла зрима
44] Жахних гігантів, що донині їм
45] Грозить Юпітер, в час, коли він грима.
46] Угадував я під лицем страшним
47] І плечі, й груди, й живота частину,
48] І руки понад краєм кам'яним.
49] Природа, створюючи без упину
50] Істоти різні, права все ж, свята,
51] Катів не давши Марсові в дружину.
52] А, творячи слона або кита,
53] Не кається, вдоволена собою,
54] І в цьому видна мудра простота.
55] Коли ж до сили разом із злобою
56] Буває додається й ум тямкий, -
57] Людина позбавляється спокою.
58] Був грубий в нього й довгий вид такий,
59] Як шишка близ Петра святого в Римі;
60] Належних розмірів були й кістки.
61] До лоба в половині тіла зримій
62] Один на одному б не дотяглись
63] Три фризи, велетні ці незборимі.
64] Від стегон тридцять п'ядей би вляглись
65] До місця - так прикидував кришталь мій, -
66] Де щільно застібки в плащі зійшлись.
67] «Рафель маї амек ізабі альмі!» -
68] Оглушно заревів страшенний рот,
69] Не назвичаєний в ніжнішій псалмі.
70] І вождь до нього: «Душе нечеснот,
71] За ріг берися, ним ти краще скажеш,
72] Як мучить злість чи інша із гризот.
73] Обмацай шию і на ній пов'яжеш
74] Дебелий ремінь, душе туману,
75] Тоді і ріг на ньому ти підважиш. -
76] До мене ж: - Це Немврод. Свою вину
77] Він зна. Через діла його нікчемні
78] Ми маєм в світі мову не одну.
79] Та годі з нас: розмови з ним даремні,
80] Бо як йому нікого не збагнуть,
81] Так і його слова для інших темні».
82] Ми подались ліворуч в дальшу путь
83] Й побачили за постріл арбалета
84] Гіганта, що його долала лють.
85] Хто дужчий поборов цього атлета,
86] Не знаю, - знов, щоб не чинив наруг,
87] Рука та - на живіт, ця - вздовж скелета,
88] І велетенське тіло все навкруг,
89] У нього відбираючи свободу,
90] Аж п'ять разів обвив тяжкий ланцюг.
91] «Гордій вважав, що ствердить зверхність роду,
92] Як на Юпітера він зазіхне, -
93] Сказав мій вождь, - от має й нагороду.
94] Це Ефіальт - він витворяв страшне,
95] Коли богам гігант був страховитий,
96] А нині й пальцем не поворухне!»
97] І я йому: «Хотів би я уздріти,
98] Який він, той незмірний Бріарей,
99] Якби дозволив це мені зробити».
100] Він відповів: «Тут близько є Антей,
101] Він вільно розмовляє, без кайданів,
102] І послугу він зробить для гостей.
103] А той, кого ти хочеш бачить, станув
104] Десь далі, скутий теж, щоб не крутивсь,
105] І гарний був, та гнів його споганив».
106] Ніколи ще підмурок не трусивсь
107] І не здригалась вежа, страхом скута,
108] Як в злобі Ефіальт заворушивсь.
109] Злякавсь я, що вже смерть підходить люта, -
110] Бо страх, насправді, то смертельна річ, -
111] Якби міцні я не помітив пута.
112] І далі стежкою пішли ми встріч :
113] Антею - певно, той був на льодині;
114] Він ліктів з п'ять од стегон мав до пліч.
115] «О ти, хто в ощасливленій долині,
116] Де слави Сціпіон зажив навік
117] Вслід втеклій Ганнібаловій дружині,
118] Кричати з тисячами левів звик
119] І змушуєш у те пойняти віру:
120] Коли б ти на війну проти владик
121] Повів братів, то перемогу щиру
122] Сини землі дістали б, - нас знеси
123] В глибини, де Коціт замерз надміру.
124] А Тітія й Тіфона не проси;
125] Супутний мій дарунок знаменитий
126] Несе собі, нагнись, та не вкуси,
127] Твою він славу хоче відновити,
128] Бо ще живий і ласкою небес
129] Щасливо на землі гадає жити», -
130] Сказав мій вчитель; мов слухняний пес
131] Той взяв його в простягнуті долоні,
132] Що міцність їх спізнав сам Геркулес.
133] Віргілій, вчувши зручність в їх полоні,
134] Сказав мені: «Підходь, я обійму».
135] І з ним в однім ми опинились лоні.
136] Як Гарізенда видасться тому,
137] Хто йде внизу, нахиленою грізно
138] Й от-от впаде на голову йому, -
139] Мені здававсь Антей таким приблизно, -
140] І пожалів: не той я шлях обрав,
141] А рятуватися було запізно.
142] Та він поставив нас на мерзлий став, -
143] Люцифера з Іудою пекельна
144] Терзала холоднеча там, - і встав,
145] І випроставсь, як щогла корабельна.