ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
1] Той колір, що я вкрився ним од страху,
2] Коли побачив, як верта вожай,
3] Відбивсь йому в лиці відтінком жаху.
4] Спинивсь поет, запавши у відчай,
5] І став вдивлятись марно, хоч і ревно,
6] Крізь непрозору млу в туманний край.
7] «Проте ми подолати мусим певно, -
8] Почав він, - а як ні... Підмога де?..
9] О, якби він з'явився тут напевно?..»
10] Я добре бачив, що у нього йде
11] Уривано за одним словом друге,
12] Зв'язку ж немає поміж них ніде.
13] І сповнився боязні я і туги,
14] Вбачаючи у мові тій сліди
15] Уявної душевної недуги.
16] «Чи сходив хто до щілини сюди,
17] Для цього перше кинувши кружало,
18] Де кара - безнадійність назавжди?» -
19] Так я спитав і мовив він: «Бувало,
20] Що хтось сюди проходив не без діл
21] Тим шляхом, що я ним пройшов чимало.
22] От і мене у цей послала діл
23] Зла Еріхто; її відьомська школа
24] Вертати вміла духів до їх тіл;
25] Коли моя душа лишилась гола,
26] Вона вдягла ізнов у плоть мене,
27] Щоб тінь вернуть з Іудиного кола.
28] Найнижче місце те найбільш сумне
29] Й найдальше від небес, що всім керують.
30] Тож знаю шлях я, - хай твій ляк мине.
31] Ці болота, що всюди тут панують,
32] Смердять навколо міста злих жалів,
33] Де вороги загибель нам готують...»
34] Забув я, що він далі говорив,
35] Бо надто вражений я став страшилом,
36] Коли на вежі вогняній уздрів
37] Пекельних фурій, що звились над схилом
38] Утрьох, жахливі, геть усі в крові,
39] Хизуючись своїм жіночим тілом.
40] Зелені гідри - шати їх живі,
41] Замість волосся ж в них клубки зміїні
42] Сичали в кожної на голові.
43] І він, служниць пізнавши господині
44] Над царством вічного плачу гірким:
45] «Поглянь, - сказав, - на лютих цих еріній.
46] Це - Алекто із голосом гучним,
47] А поруч - Тісіфона, образ жаху,
48] Мегера ж - зліва». І скінчив на цім.
49] Ті ж груди дряпали собі, з розмаху
50] Руками били й так ревли з-за стін,
51] Що до поета я припав зі страху.
52] «Медуза де? Хай скам'яніє він, -
53] Вони горлали, дивлячись додолу, -
54] На ньому мста Тезеєвих провин!»
55] «Ти відверни й сховай лице під полу:
56] Побачивши страшний Горгони лик,
57] Забудеш путь по сонячному колу», -
58] Сказав і повернув мене убік
59] Учитель та притис іще й руками
60] Мої долоні до моїх повік.
61] О люди із здоровими думками!
62] Помисліть-но, яка наука вам
63] Під цими дивовижними рядками!
64] Тим часом ріс у напрямі до брам
65] Разючий гуркіт у бурхливій хвилі,
66] Надаючи стрясання берегам.
67] Так вихори шаліють знавіснілі,
68] Коли повітря б'ють дві течії,
69] У прямуванні різні, рівні в силі, -
70] Гілля ламають, гатять ручаї,
71] Нестримно мчать, женуть людей, худобу,
72] Не розбиравши, де стада чиї.
73] І вождь, звільнивши зір мені: «Ти спробуй
74] Звернути ока нерв спочилий свій
75] На древню піну й пари люту злобу».
76] Мов жаби, як зачують раптом змій,
77] Закумкають, аж затуляєш уші,
78] І всі під воду кинуться мерщій, -
79] Так, бачив я, численні грішні душі
80] Від Одного тікали в твань грузьку,
81] А Той ступав по Стіксу, як по суші.
82] А щоб запону одслонять важку,
83] В задусі зводилась його лівиця,
84] Мов піднімала річ якусь тяжку.
85] Я взнав посла небес, що мав явиться,
86] Звернувсь до вчителя, і він мовчком
87] Дав знак мені в шанобі поклониться.
88] Ах, як гнівився цей борець із злом,
89] Що ображало в ньому досконалість!
90] Він браму розчинив тонким жезлом.
91] «О вивержена з неба клята малість! -
92] Гукнув він, ставши на жахний поріг, -
93] Звідкіль така обурлива зухвалість?
94] Чом опиратись тим, хто переміг?
95] Скорітесь волі, що в мету влучає
96] І збільшує для вас тягар вериг?
97] Ви знаєте, чим доля відомщає?
98] У Цербера у вашого з оков
99] Намулені місця всяк добачає!»
100] Нечистим шляхом він назад пішов,
101] На нас не кинувши свій погляд милий,
102] Мов той, хто, ринувши у мислей схов,
103] Не бачив тих, що поруч з ним ходили.
104] Дало нам сил це сяйво серед мли,
105] Й відважно ми поріг переступили.
106] Без опору до міста ми зайшли,
107] І палко я бажав про тих дізнатись,
108] Що у фортеці замкнені були.
109] Зайшовши, став я миттю оглядатись
110] І вмить побачив діл скорботи й зла,
111] Де мало все од лементу здригатись.
112] Як в Арлі, де ріка тече мала,
113] Як в Полі над Карнаро, де в затоці
114] Італія замок собі знайшла,
115] Гробниці горбляться на кожнім кроці, -
116] Тут ними всіяно весь ґрунт пустий;
117] Та гірш було, що з усієї моці
118] Між ними звився полумінь густий.
119] Жара пашіла скрізь така велика,
120] Якої й звиклим не перенести.
121] На трунах зсунуті були всі віка,
122] Й зітхання чулися з-під них жаскі,
123] Мов із грудей розтятих чоловіка.
124] І я: «Учителю, це хто такі,
125] Що, змушені до скорбної постави,
126] Лиш зойки дикі видавать важкі?»
127] І він: «Це лжеучень усяких глави
128] З їх послідовниками. Тут, в огні,
129] Злічити їх не вистачить уяви.
130] Із схожим схоже тут в одній труні
131] У полум'ї, то більш, то менш похмурім».
132] Він шлях праворуч показав мені,
133] І ми пішли між полем мук і муром.