ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
1] Великий вчений закінчив промову
2] І пильно в очі зазирнув мені,
3] Питаючись, чи маю сумнів знову.
4] Мене пекли цікавості вогні,
5] Та я мовчав, а у собі карався:
6] «Йому набридли розпити смішні».
7] Помітивши, що більш я не питався,
8] Хоч і жадав, - мій батько дорогий
9] Мене зохотив, бо до мене вдався.
10] Тоді я: «Вчителю, дає снаги
11] Твій пломінь, щоб ці очі розгляділи
12] Усе, чому ти надаси ваги.
13] То, може, ще розкажеш, батьку милий,
14] Про ту любов, що ти до неї звів
15] Усі - благі і протилежні - сили».
16] «Спрямуй сюди свій ум, - він одповів, -
17] І помилки збагнеш тих сліпооких,
18] Що іншим стали за поводирів.
19] Бо, створена для почуттів глибоких.
20] Душа стремить приємному устрій,
21] Потрапивши в полон утіх високих.
22] Тоді ваш розум уявляє річ
23] І вимальовує її звабливо,
24] Аж та ввижається душі увіч.
25] Як пристрасть виросте, стає на диво
26] Любов'ю, ба природою вона
27] Й захоплює в утісі вас жадливо,
28] І, як вогонь, спахнувши, почина
29] У небо прагнути, ген-ген у висі,
30] Бо там навкруг - його речовина,
31] Так квапиться душа віддатись втісі -
32] Не терпить цей духовний рух оков,
33] Аж поки мрії всі ще не збулися.
34] Тепер наочно бачиш ти, що знов
35] Неправду твердить дехто незугарний,
36] Мовляв, похвальна всяка в нас любов.
37] Усяка-бо любов, на погляд марний,
38] Є гарна зроду - а бува, на глум,
39] Негарним виливок, хоч віск і гарний».
40] «Твої слова і мій уважний ум
41] Поняття склали про любов чудовні,
42] Та не розвіяли непевних дум, -
43] Сказав я: - Як любов приходить зовні,
44] То для душі заслуги в тім нема,
45] Чи праведні в нас вчинки, чи гріховні».
46] А він: «Скажу усе щодо ума,
47] А з іншим всім, до віри приналежним,
48] То Беатріче справиться сама.
49] В сутті, од речовини незалежнім,
50] Та з нею в непоривному зв'язку
51] Є здатність із могуттям необмежним.
52] її не видно в жодному кутку,
53] А виявляється вона у чині,
54] Немов життя рослини у листку.
55] На першого осягнення причині
56] Не знаєтесь - вона в запоні мли,
57] Як перших пристрастей ті глибочіні,
58] Що в вас існують, наче у бджоли
59] Потреба медом повнити колоди, -
60] Й водінням цим - ні гани, ні хвали.
61] Для згоджування з волею, з природи
62] Закладено в вас здатність міркувать,
63] Що помага вам на порозі згоди.
64] Отож у вас є змога обирать
65] І змога є щоразу осягнути,
66] Чи буде з цього зло, чи благодать.
67] Хто мислить і досяг самої суті,
68] Той вроджену свободу визнає,
69] На ній мораль оперта має бути.
70] Коли ж любов велика настає
71] Лише тому, що неминучість кличе, -
72] Ви вільні погасить чуття своє.
73] Цю благородну здатність Беатріче
74] В слова «свобода волі» убира.
75] Не забувай цього при вашій стрічі».
76] Над північ до високого шатра
77] З'явився місяць, розігнавши зорі,
78] Сліпучіший од мідного відра,
79] І рушив небом по тропі прозорій,
80] Де сонце йде тонуть, як бачить Рим,
81] Між сардів з корсами в вечірнім морі.
82] Шляхетний дух, що П'єтола із ним
83] Найбільш славетна в Мантуанськім краї,
84] Ізняв тягар у розумі моїм.
85] Пропали дум непевних чорні зграї.
86] Я був після поетових речей,
87] Мов той, хто пада з ніг, бо засинає.
88] Та раптом сон утік мені з очей,
89] Коли почувся ззаду крик шалений.
90] До наших наближаючись плечей.
91] Як береги Асопу та Ісмени
92] Колись вночі дивилися на біг
93] Фівян у празник Бахуса священний,
94] Так в цьому колі бачити я міг,
95] Що добра воля та любов погнали
96] Покутні тіні по кільцю доріг.
97] І зараз же повз нас вони промчали
98] В нестримнім потягу до чистоти,
99] І дві з них перші у сльозах кричали:
100] «Марія в гори квапилася йти,
101] А Цезар, не затримавшись в Марсільї,
102] В Ілерду поспішав - перемогти».
103] «Мерщій, мерщій! Не гай часу в свавіллі
104] Та без любові, - так гукав ще хтось, -
105] Зазеленіє благодать в зусиллі».
106] «О душі, в кому полум'я знялось
107] Там, де раніш не жевріло нічого,
108] Ані чуття до іншого когось,
109] Цього - кажу я правду вам - живого
110] Піднятись на вершину порива,
111] То де найближчий є тут шлях для нього?»
112] Такі були вождя мого слова,
113] І хтось із духів одповів: «За нами
114] Ідіть - там отвір сходи відкрива.
115] Такі ми повні світлими чуттями,
116] Що не спиняємось; і я б тужив,
117] Якби нечемним здався перед вами.
118] Абат в обителі Сан-Дзено, жив
119] В Вероні я при добрім Барбароссі,
120] Який в Мілані скорб та сум лишив.
121] А той, кому ногою довелося
122] В могилу стать, оплаче монастир
123] І лад, який панує в ньому досі,
124] Бо син його, спотворений на взір
125] Породою, і тілом, і душею,
126] Найменше дбає про любов та мир».
127] Можливо, тінь гукала ще; за нею,
128] Проте, ми йшли на відстані значній,
129] А це зберіг я пам'яттю своєю.
130] І той, хто був порада й провід мій.
131] Сказав: «Поглянь, як на бігу ці душі
132] Укусів завдають нудьзі жахній».
133] «Ті, хто пройшов по морю, як по суші, -
134] Гукало двоє, - в мандрах полягли,
135] Йордан же сприймуть юні очі й уші.
136] Ті, що відмовились і утекли
137] Од подвигів Анхізового сина,
138] Себе ганьбі повсюдній прирекли».
139] Коли од них звільнилася стежина,
140] Бо всіх поспішливих заніс порив,
141] У мене думка виникла єдина,
142] А з неї кольористий рій злетів -
143] Таке було цікаве різновиддя,
144] Аж очі із утіхи я закрив,
145] І думи обернулись на сновиддя.