ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМА
1] Оглянути зсередини та зовні
2] Старезний ліс, могутній і святий,
3] Де юний день ховавсь у млі чудовній,
4] Часу не гаючи, крізь діл пустий
5] Від прірви я відходив стиха-стиха,
6] Навколо ж лився аромат густий.
7] Тонкий вітрець, що повсякчас тут диха,
8] Все гладив лагідно чоло моє,
9] Немов зефір, з яким приходить втіха.
10] Готові листя ворухнуть своє,
11] Вершки дерев назад всі напрямлялись,
12] Де першу тінь священний шпиль дає.
13] Але вони не дуже відхилялись,
14] Тож щебетухи в вітті чарівнім
15] В мистецтві дивовижному вправлялись
16] І радісним цвіріньканням своїм
17] Виспівували величання сходу,
18] А лист одлунював повтором рим.
19] Так гілка з гілкою шумить в негоду
20] Над К'яссі в соснику, коли з заков
21] Еол пуска Сірокко на свободу.
22] Хода нечутна тихих підошов
23] Мене помалу в давній ліс пустила,
24] Аж я незчувся, як туди зайшов.
25] Та зліва річка враз мене спинила,
26] І хвилі пробігали в ній дрібні,
27] Й трава обабіч неї зеленіла.
28] На всьому світі води скрізь брудні,
29] В них домішки усякі неприємні,
30] А в цих, прозорих, видно все на дні,
31] Хоча вони здавались темні-темні,
32] Бо й промінь не проходив крізь той гай
33] У непроникні сутінки таємні.
34] Я став і поглядом через ручай
35] Пройшов туди, де хаща несходима
36] Стояла в щебеті пташиних зграй,
37] Коли з'явилася (перед очима
38] Так іноді з'являється нам річ,
39] Спочатку з подиву нерозрізнима),
40] Одніська жінка йшла мені устріч,
41] Зі співом бравши скарби квітникові,
42] Що без числа цвіли вподовж узбіч.
43] «О гарна дамо в сяєві любові,
44] Коли правдиво вказують сліди,
45] Що певно свідчать про серця чудові,
46] Зласкався, я благаю, підійди, -
47] До неї мовив, - до струмка, на розцвіт,
48] Щоб любий голос долинав сюди.
49] Ти наче Прозерпіни юний одсвіт,
50] Що в матері відірвана була,
51] Вона сама і весь її первоцвіт».
52] Як з одною одну ступні звела,
53] Кружлявши, танцюристка і на полі
54] За ногу ставить ногу спроквола, -
55] Прекрасна в різноколірнім околі -
56] Червоне з жовтим - так звернула вбік,
57] Мов дівчина, спустивши зір поволі,
58] І підійшла туди, де біг потік,
59] Моє прохання любо вдовольнивши,
60] Бо чув я, що сказав її язик.
61] Тоді вона, мене перепинивши,
62] Де хвилі обмивали стебла врун,
63] Осипала дарами, зір підвівши.
64] Така, напевне, іскра, мов перун,
65] Під віями в Венери не займалась,
66] Коли влучав у матір син-пустун.
67] Вона до мене лагідно всміхалась,
68] В руках тримавши цілий жмут квіток,
69] Що сила тут, несіяних, здіймалась.
70] Була завширшки річка чи не крок,
71] Та Геллеспонт, для Ксеркса - шлях свобідний,
72] Для інших славолюбів же - замок,
73] Такий же був Леандрові огидний,
74] Коли той протягом стількох ночей
75] Перепливав його, коханець бідний.
76] «Ви новаки, і, може, усміх цей, -
77] Розпочала вона, - в такій місцині,
78] Призначеній колись-то для людей,
79] В вас будить подив і непевність нині,
80] Але псалом «Возвеселил єсиь
81] Вам розжене туман у розумінні.
82] Ти ж, хто спитавсь у мене, попроси
83] На гідне подиву щось відповісти,
84] Бо я на те й зійшла у ці ліси».
85] «Вода, - сказав я, - й гамір густолистий
86] Зневірюють у тому, що я чув,
87] Чому перечить вигляд очевистий».
88] Тоді вона: «Скажу, щоб ти збагнув,
89] Як все з причини родиться, й розвію
90] Пітьму, що нею ти пойнятий був.
91] Найвище благо, що для себе дію
92] Всю творить, добрим людям тут дало
93] Оселю, як на вічний мир надію.
94] За гріх свій людство вигнане було,
95] За гріх свій од покори та спокою
96] До зла, печалі й жалів перейшло.
97] Аби з тих змін, що їх несуть з собою
98] Ізнизу випари води й землі,
99] Йдучи по змозі вгору з теплотою,
100] Ніколи б людям не прийшли жалі,
101] Оця гора ніде вітрів не знає
102] Од брами аж до саду на шпилі.
103] Але в повітрі кола піднімає
104] Рушій той перший, що й собі кружля,
105] Коли ж їм перешкод ніде немає,
106] То вир находить звідти, іздаля
107] Сюди на вільний шпиль в живім повітрі
108] І тут розхитує рясне гілля.
109] І дерево свої прикмети хитрі,
110] Гойдавшись, віддає, й вони притьма
111] Летять із гаю в далину на вітрі.
112] І там, де небо та й земля сама -
113] Все інше, родить сад вона багатий,
114] Внизу дерев зростає тьмуща тьма.
115] Отож не доведеться дивувати,
116] Як щось, неначе без насіння, там
117] Враз прийметься та стане квітувати.
118] І про святий цей лан дізнайся сам,
119] Що сповнений він сім'ям та плодами,
120] Просякнутими завтрашнім життям.
121] Потік же цей не живиться парами,
122] Морозом зрідженими, як ріка,
123] Що то всиха, то повниться часами, -
124] Тече він з невичерпного струмка,
125] Що з волі й слова Бога всеблагого
126] Двома річками далі протіка:
127] Коли він випливає з боку цього,
128] То забирає пам'ять про вини;
129] Про добрі вчинки - повертає з того.
130] Тут з Лети, там - з Євної, струмини
131] З обох покуштувать повинні люди,
132] Бо діють тільки разом вдвох вони.
133] В них кращий смак за той, що в водах всюди,
134] І хоч вгамуєш ти жагу собі,
135] Так що про неї й мови вже не буде, -
136] Та з ласки особливої тобі
137] Ще думку висловлю - надію маю,
138] Що ти її не втопиш у ганьбі.
139] Пливла колись Парнасом серед гаю
140] Про золоті часи пісень луна -
141] Так то був одгомін із цього краю:
142] Невинні люди тут, цвіте весна
143] Одвічно, й солодко в річках дзюркоче
144] Нектар - співцям приємна рідина».
145] І, на своїх поетів звівши очі,
146] Побачив я, що кожен усміхнувсь,
147] Останні чуючи слова жіночі;
148] І знов я на прекрасну озирнувсь.