ПІСНЯ СЬОМА
1] Нас три й чотири рази привітавши,
2] Бо дуже він кохався в земляках,
3] Сорделло відступив, «Хто ви?» спитавши.
4] «До того ще, як по горі цій шлях
5] Достойним душам показав Спаситель,
6] Вже поховав Октавіан мій прах.
7] Віргілій я; згубив святу обитель
8] Лише тому, що віри я не знав.
9] Оце мій гріх», - так відповів учитель.
10] Мов той, хто зором дивну річ спіймав
11] І, щоб знайти до правди шлях коротший,
12] «Це так» і «ні, не так» в думках міняв, -
13] Закляк Сорделло; враз, спустивши очі,
14] До ніг Віргілієвих він схиливсь
15] І обійняв, як старшого молодший:
16] «О сяєво латинян! Це ж відкривсь
17] Тобі весь глиб, властивий нашій мові!
18] О вічна славо місць, де я родивсь!
19] Я вдячний за хвилини ці чудові!
20] Коли тебе почути гідний я,
21] Скажи, ти в Пеклі був? В якому рові?»
22] «У царстві мук дорога йшла моя, -
23] Той відповів, - по колах всіх до краю,
24] Де цнота нас вела не навмання.
25] Я не за дію - за недію маю
26] Не бачить сонця, що з його світань
27] Втішавсь ти, я ж про них лиш нині знаю.
28] Внизу місцина є, не від страждань,
29] Лише від мли смутна, немов заклята,
30] Не лютих зойків повна, а зітхань.
31] Зі мною там - безвинні немовлята,
32] Що зубом смерті вкушені були,
33] Адамова ж вина ще з них не знята.
34] Зі мною там всі ті, що не змогли
35] Іти трьома священними шляхами,
36] А іншими чеснотами жили.
37] Коли ти можеш, то піди із нами,
38] Щоб найскоріш ми опинились там,
39] Де у Чистилище є певні брами».
40] Він одказав: «Нема ніяких брам,
41] Та вештаюсь я вільно по окрузі
42] І стежку покажу, як хочеш, вам.
43] Але вже сонце на вечірнім прузі,
44] На гору ж потемки не можна йти,
45] То поміркуймо про ночівлю, друзі.
46] Тут легко гурт значних осіб знайти, -
47] Коли ти згоден, ми б до них присіли,
48] Не без утіхи з ними стрівся б ти».
49] «Як? - відповідь була. - То б не пустили
50] Вночі охочих вийти на шпилі,
51] А то у них забракло б, може, сили?»
52] Провів Сорделло пальцем по землі,
53] Сказавши: «Не здолати й риски кроком,
54] Коли вона сховається в імлі.
55] Відступиш перед мороком глибоким,
56] Бо волю він у тебе відбира
57] І робить безпорадним та безоким.
58] Тебе до себе звабить моря гра,
59] І цілу ніч в блуканнях ти змарнуєш,
60] Аж поки прийде ранішня пора».
61] І вчитель мовив: «То ходімо, чуєш,
62] Туди, де зможем провести ми час
63] З приємністю, як ти нам пропонуєш».
64] Уже ми рушили, коли нараз
65] Помітив я між кручами щілину, -
66] Такі трапляються у горах в нас.
67] «Ми підемо, - сказала тінь, - в долину,
68] У скелі вибиту без людських сил,
69] І пождемо світання там годину».
70] З височини, де ми стояли, в діл,
71] Звиваючись, тропа вела нас доти,
72] Аж поки зник і вирівнявся схил.
73] Червець, білила, жар іскристо-злотий,
74] Індійського ебену блиск живий,
75] Гра зламів, як смарагда розколоти, -
76] Усе те проти квітів і трави,
77] Якими тут вкривались пишні луки,
78] Не піднесло пихато б голови.
79] Природа-бо не тільки барви й звуки
80] Тут кидала, а й пахощі лила,
81] Чудовні творячи незнані злуки.
82] Співаючи «Владичиці хвала»,
83] Присіли на квітках і травах тіні,
84] Яких од нас ховала ще скала.
85] «Аж поки сонце не зайшло в глибіні,
86] Не сходьте вниз до вінценосців тих, -
87] Так мантуанець мовив на камінні. -
88] Вам рухи й лиця тіней визначних
89] Із місця краще роздивитись цього,
90] Ніж стали б ви в долині серед них.
91] Той, хто сидить найвище і до всього
92] Байдужий, бо ніщо не веселить,
93] І хто не мовить слова ні до кого, -
94] Рудольф то імператор, що зцілить
95] Італії мав змогу тіло хворе,
96] Яке тепер ніхто не оживить.
97] А цей, чий вид йому гамує горе,
98] У землях панував, де б'є струмок,
99] Що йде з Молдави в Ельбу, з Ельби в море, -
100] Це Оттокар, який ще з пелюшок
101] Був кращий, ніж ледащо з бородою,
102] Розпутний Венцеслав, його синок.
103] Кирпань, який, збентежений судьбою,
104] Щось каже духу з добрістю в лиці,
105] Вмираючи, лілеї вкрив ганьбою.
106] Погляньте на скорботні душі ці:
107] Та в груди б'є себе, а та - дивіться -
108] З долоні робить подушку щоці.
109] Бо ж їхній син і зять, як моровиця,
110] Французьку землю знищує притьмом, -
111] їм є чого від горя й мук хилиться.
112] А той, що видається моцаком
113] І вкупі з носачем виводить фразу,
114] Оперезався гонорів паском.
115] Коли б затримався при владі зразу
116] Юнак, який чоло за ним здійма,
117] Перелилась би доблесть з вази в вазу.
118] А інших згадувать синів дарма:
119] Хай Федеріго й Джакомо на тронах,
120] Найкращого ж із спадку в них нема.
121] Нечасто бачиш у потомних гронах
122] Чесноти предків волею того,
123] Хто їх дає на просьби по законах.
124] Співає поруч носача цього
125] Ще й Педро, славою навік покритий,
126] Бо знали Пулья і Прованс його.
127] Рослину має сім'я проростити, -
128] Щастить Констанці проти всіх дружин,
129] А надто Беатріче й Маргеріти.
130] Найтихший владар сів собі один,
131] Хоч щастя в пагонах у нього вище:
132] Англійський Генріх то, Йоаннів син.
133] А той, що очі звів, стоїть найнижче, -
134] Маркіз Гульєльмо; мста за нього й лють
135] Мечем Алессандрії в бойовищі
136] Кров з Монферрато й Канавезе ллють».