ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
1] О смертних нерозважне метушіння!
2] Який нікчемний кожен силогізм,
3] Що відбирає в крил снагу кружіння!
4] Хто в право зануривсь, хто в «Афоризм»,
5] Хто - в вигоди церковної посади,
6] Хто в панство крізь насильство чи софізм,
7] Хто - у торгівлю, хто - в діла громади,
8] Хто ж - у розпусні втіхи виснажні,
9] А хто - у ледарстві шука розради,
10] Коли, чужий усій цій метушні,
11] В ті висі я піднявся з Беатріче,
12] Де шана готувалася мені.
13] Пропливши в небі коло таємниче
14] І повернувшись на свої місця,
15] Незрушні встали душі, ніби свічі.
16] І я почув, як мовить ясність ця,
17] І, мовлячи, ще більше заяскріла
18] Усмішкою і голосу, й лиця:
19] «Яснію я у променях світила
20] І, дивлячись в одвічний світ святий,
21] Ту бачу річ, що мисль твою збудила.
22] Ти сумніваєшся й бажаєш ти,
23] Щоб виклав я докладніше основу,
24] Якою міг би розум твій піти
25] Од слів: «Живитимуться всі», - і знову
26] Од дальших слів: «Не бачено таких», -
27] Тож сенсу слід цьому надати слову.
28] Небесний промисл, що в путях своїх
29] Керує світом з мудрістю, якої
30] Дно недоступне для створінь людських,
31] Послав обвінчаній, щоб у спокої
32] До вінчаного тернами чола
33] І щедрим струмом крові пресвятої
34] Вірніше і упевненіше йшла,
35] Двох вожаїв, які б шляхом незвичним
36] Вели її на визначні діла.
37] Один горів паланням серафичним,
38] А другий, невичерпний скарб наук,
39] Сіяв відбитком херувима вічним.
40] Скажу про одного, і правди звук
41] Обох торкне, бо йшли і той, і другий
42] На спільне кожен із своїх спонук.
43] Поміж Тупіно й річки, що з округи,
44] Де схил, Убальду любий, води ллє,
45] Зверта гора квітуча до яруги
46] І спеку, й холод на Перуджу шле
47] Крізь браму Сонця, ззаду ж слізьми сходять
48] Ночера й Гвальдо, нісши іго зле, -
49] Де шлях в долину подорожніх зводить,
50] Колись там сонце світові зійшло,
51] Як наше з Гангу нам щоранку сходить;
52] Щоб на ім'я назвати це село,
53] «Ашезі» - назва не була б в пригоді,
54] Сказати «Схід» до речі б тут було.
55] Не так ще довго сонце йшло на сході,
56] А силою незмірною землі
57] Багато в чому стало при нагоді.
58] Почав цей світоч ще в літа малі
59] Із батьком суд за жінку, що в печалі
60] її в доми впускають крізь жалі.
61] Перед судом в єпископальнім залі
62] Й перед Отцем обітниці слова '
63] їй мовив, і любов зростала в палі.
64] В журбі за першим мужем удова
65] Жила понад тисячоліття з віком,
66] Аж поки з ним любов прийшла нова.
67] Байдуже, що безстрашно перед ликом
68] Того вона, як і Амікл, звелась,
69] Хто жах промчав над всесвітом великим.
70] Байдуже й те, що смілива вдалась
71] І, кинувши Марію у риданні,
72] Сама з Христом аж на хреста знялась.
73] Щоб не блукав ти з слів моїх в тумані,
74] Дізнайсь, що то з убогістю Франціск,
75] Та, певно, сам ти взнав, хто ці кохані.
76] їх згоди й щастя їх осяйний блиск
77] Так на порив здивовання любовний
78] Збудив святими помислами тиск,
79] Що першим рушив сам Бернард шановний
80] Роззутий і чимдуж в життя нове
81] Спішився, бо, мовляв, забари повний.
82] О тайний скарбе, благо вік живе!
83] Роззувсь Егідій, і Сільвестр роззувся
84] За тим дружиною - дружина ж зве.
85] А батько й вчитель їх не похитнувся,
86] З владаркою, з сім'єю тих іде,
87] Хто мотузом смиренним перепнувся.
88] Він з того не спускає зір ніде,
89] Що він - дитина П'єтро Бернардоне,
90] Зневажувана за лице худе.
91] Кладе велично, мов король із трону,
92] Він перед Інокентієм статут,
93] І перший той дає закон загону.
94] Коли ж вбогеньких зріс чималий кут
95] У пастуха, чия бучна звитяга
96] У небі славиться - не тільки тут,
97] Прихильна духа вічного увага
98] Гонорієві ще один вінець
99] Дала оздобити чоло ватага.
100] Ждучи на мученицький рішенець,
101] Оголосив перед султаном пишним
102] Він про прихід Христа й його овець.
103] Але казання не було успішним,
104] І він вернувсь, робучий, в рідний дім,
105] Де мався урожай зрости розкішним.
106] Між Арно й Тібром на шпилі страшнім
107] Він у Христа останні взяв печаті,
108] Й вони два роки ятрились на нім.
109] Коли ж прикликав Бог в сади крислаті
110] Обранця, що в смиренності святій
111] На милості заслужував багаті,
112] Кохану в спадок братії своїй
113] Довірив він, щоб, наче неню діти,
114] її гляділи та служили їй.
115] Лише із неї прагнула злетіти
116] У небеса його душа свята
117] І інших мар для тіла не творити.
118] Яка ж душа була, помисли, та
119] Вести з ним гідна морем величенним
120] Петрову барку з символом хреста.
121] Отцем у нас він був благословенним,
122] І всі, хто чинить так, як він велить,
123] Опікуються ділом преблаженним.
124] Його ж отара стала так воліть
125] Нового харчу, що порозбрідалась,
126] Урожаїв шукаючи й політь.
127] І чим вона охочіш відривалась
128] Від свого дому, тим частіш вона
129] Без молока у вимені верталась.
130] Лиш деякі, що пастка їм страшна,
131] Пригорнуться до пастуха; їх мало,
132] І обмаль їм на ряси йде сукна.
133] Тепер, якщо все говорив я вдало,
134] Якщо ти все у пам'яті зберіг,
135] Якщо до того ж і засвоїв дбало, -
136] Ти вдоволив бажання, скільки міг:
137] Побачив, де рослина розчахнеться,
138] І зрозумів, чому я застеріг:
139] Живитимуться всі, хто не схибнеться».