ПІСНЯ ШОСТА
1] Вернулась тяма, що на час лишила,
2] Коли жалів я свояків отих,
3] Чия печаль так дуже засмутила,
4] Й нові я муки й мучених нових
5] Побачив всюди, де б не озирався,
6] Де б не лишав мій крок слідів своїх.
7] Я в третім колі: дощ не припинявся,
8] Холодний, вічний, проклятий, важкий;
9] Він по землі одноманітно слався.
10] Градини, іній, снігові грудки, ,
11] Мішаючись із мороком постійним,
12] Смердили під ногами ґрунт в'язкий.
13] І Цербер, звір із вищиром потрійним,
14] На три собачі пащі валував
15] На люд, поглинутий болотом гнійним.
16] Багряні очі, шерсть, масна від страв,
17] Грубезне пузо, лапи - кігті наче -
18] Він гриз, і дер, і дряпав, і кусав.
19] Промоклі тіні вили по-собачи,
20] Й чи той чи цей ховаючи з боків,
21] Крутились дзиґами, та без удачі.
22] Хробак здоровий, Цербер нас зустрів,
23] Роззявив пащі враз, ошкірив зуби
24] І весь од люті сильно затремтів.
25] І руку простягнув вожай мій любий,
26] Землі взяв жменю та як кидоне
27] В голодні пащі наїдок той грубий!
28] Мов пес, коли йому шматок заткне
29] Голодну пащу й зів, з брехання спухлий,
30] Замовкне раптом, поки не ковтне, -
31] Так Цербер увірвав, одразу вщухлий,
32] Свій рев, який так голосно гуде,
33] Що душі тут усі були б поглухли.
34] Йдучи по тінях, по яких іде
35] Дощ нескінченно, ставили ми ноги
36] В порожняву у вигляді людей.
37] Вони підводитись не мали змоги,
38] І лиш один схопивсь аж підстрибнув,
39] Коли побачив нас серед дороги.
40] «О ти, хто сміло в Пекло це ступнув, -
41] Він проказав, - мабуть, мене впізнаєш,
42] Бо ти уже, коли я вибув, був».
43] І я йому: «Такий ти вигляд маєш
44] Унаслідок тривалого ярма,
45] Що вже навряд тепер тебе вгадаєш.
46] Повідай же - бо тут ти недарма, -
47] Який ти гріх вчинив, що кар за нього
48] Є сила важчих, гірших же нема?»
49] І він: «У місті, заздрому до всього,
50] Ти народився, - тож я твій земляк,
51] Бо й я родивсь там для життя масного.
52] Обжерливістю відзначавсь я так,
53] Що Чвакалом дражнили всі знайомі, -
54] А тут я мокну під дощем, бідак.
55] І довелося не мені самому
56] Однакових тут скуштувать силець
57] За гріх однаковий». Сказав по тому
58] Я: «Чвакало, так скрушно для сердець
59] Бринить твій жаль і викликає сльози;
60] Та, може, знаєш ти, який кінець
61] У нашім місті матимуть погрози,
62] І що веде співгромадян до чвар,
63] І де зростають праведності лози?»
64] І він мені: «Після тривалих свар
65] Рясна проллється кров лісовиками,
66] А партію противну жде удар.
67] На третій рік повернуться до брами
68] Вигнанці й переможницькі війська,
69] Й підлесник прийде нинішній з військами.
70] Притисне здоланих п'ята важка
71] Тих, що надовго містом завладають,
72] А цим лишаться сльози і тоска.
73] Два праведники марно промовляють:
74] Жадоба, скупість, заздрість до єства -
75] Од іскор тих в людей серця палають».
76] Так закінчив печальні він слова,
77] І я йому: «Іще прошу, мені ти
78] Відкрий усе, що темрява хова.
79] Тегг'яйо, Фаріната знаменитий,
80] Ще Рустікуччі Якопо й ще хтось, -
81] От як Арріго й Моска іменитий, -
82] Скажи мені, де місце їм знайшлось?
83] Дізнатись хочу про судьбу найкращих -
84] Іти їм в Рай, чи в Пекло довелось?»
85] І він: «У норах ще чорніших, важчих
86] За гірший гріх каратись треба їм,
87] Побачиш їх внизу у муках тяжчих.
88] Як знову підеш світом ти живим,
89] Прошу, згадай мене хоч ненароком,
90] А більш я не скажу й не відповім».
91] І ще раз скошеним од болю оком
92] На мене глянув і під шум струмин
93] Згубився в натовпі сліпців широкім.
94] Вожай сказав: «Уже не встане він,
95] Аж поки на сурму громовокрилу
96] Не явиться нещадний властелин.
97] Усяк повернеться в свою могилу,
98] Одіне плоть колишнього буття
99] Й почує вироку незрушну силу».
100] Ми тихо йшли, немов між куп сміття,
101] Між тіней, кинутих під дощ похмурий,
102] І про грядуще мовили життя.
103] Сказав я: «Вчителю, чи їм тортури
104] Побільшить вирок правий судії,
105] Чи проясніє їхній вид понурий?»
106] І він: «Науки пригадай свої:
107] Відомо, що чим ближча досконалість
108] В душі, тим більші рай чи скорб її.
109] До риси досконалості й на малість
110] Не підійти їм після їхніх діл,
111] А все ще сподіваються на жалість».
112] Так в бесіді пішли ми третім з кіл,
113] Про зміст її не стану я казати,
114] І вийшли зрештою на дальший схил.
115] І тут зустрів нас Плутос, недруг клятий.