ПІСНЯ ДВАНАДЦЯТА
1] Неначе два бики в ярмі одному,
2] З обтяженою тінню ми були,
3] І вчитель мій не бачив зла у тому.
4] Коли ж гукнув: «Тепер вперед пішли,
5] Бо тут потрібно, щоб весло й вітрило
6] Не зупиняючись човна вели», -
7] То зараз випростав своє я тіло,
8] Як слід робить, коли рушаєш ти,
9] А лихо ще думки твої обсіло.
10] Я, мріючи дістатися мети,
11] За любим вчителем пішов охоче,
12] І дуже легко стало так іти,
13] Коли він мовив: «Опусти-но очі,
14] Бо не завадить знати до пуття,
15] Дорогу тим, хто збочити не хоче».
16] На згад про тих, хто зник без вороття,
17] В церквах лежать надгробком їх подоби,
18] Які були вони ще за життя,
19] Й доводять до плачу з журби й шаноби:
20] Нерідко колють спомини жалом
21] Чутливе серце, сповнене жалоби.
22] Отак і тут дорога вся цілком
23] Від муру аж до самої безодні
24] Була в малюнках пензлем і пером.
25] Впізнав я отого, хто благородні
26] Над всі створіння риси мав і, мить
27] Просяявши, в глибини впав холодні:
28] Впізнав я Бріарея, що лежить,
29] Жорстоко вдарений стрілою з неба,
30] Й морозом смертним все навкруг темнить;
31] Впізнав також Палладу, Марса й Феба,
32] Що прозирають, збройні ще, з отцем
33] В порубаних гігантах млу Ереба;
34] Впізнав Немврода, що з сумним лицем
35] Глядить на сеннаарців гордовитих
36] Під вежею з нескінченим вінцем;
37] Тебе, Ніобо, й жах в твоїх залитих
38] Слізьми очах впізнав я на шляху
39] Поміж семи й семи дітей забитих;
40] Тебе, Сауле, й смерть твою лиху
41] Од власного меча на тій вершині
42] Гелвуї, що навік лишив суху;
43] Тебе, дурна Арахно, в павутині,
44] Яку зіткала ти сама собі,
45] Уже півпавуком, в тужній одміні;
46] Тебе, о Ровоаме, в боротьбі
47] З підданцями: тікаєш в колісниці,
48] А стріли царські не страшні юрбі;
49] Ще образ був на бруку, мов на криці,
50] Як матері помстився Алкмеон
51] За всі її нові прикраси ниці:
52] Ще образ був, як в храмі, між колон,
53] Сеннахеріб, кривавлячи порфіру,
54] Синами вбитий, впав на власний трон;
55] Ще образ був, з яким тріумфом Кіру
56] Гукнула Тамірі звитяжно й зло:
57] «Жадав ти крові - тож хлебчи надміру!», -
58] Ще образ був, як врозтіч утекло
59] Все ассірійське військо по долинах,
60] Як Олоферна тіло полягло.
61] Впізнав я Трою в попелі й руїнах...
62] О Іліоне! Твій гіркий кінець
63] Зображено в страхаючих картинах.
64] Та хто ж пера та пензля був знавець,
65] Який фігури з тінню зладив строго
66] Й разюче для умів і для сердець?
67] Мрець вигляд мав мерця, живий - живого.
68] Ніхто б не міг у дійсність прозирнуть,
69] Як я, що зору не підвів свойого.
70] Тож діти Євині хай кирпу гнуть,
71] Хай задаються, замість поглядати,
72] Яка погана під ногами путь!
73] Ми гору обійшли вже набагато,
74] І сонце рухалось куди хутчій,
75] Ніж міг наш розум клопітний гадати,
76] Коли сказав мені учитель мій,
77] За ким я йшов: «Зведи-но погляд вище,
78] Залиш своїх думок печальний рій,
79] Дивися, он підходить ангел ближче,
80] Служниця ж шоста дня - уже її
81] Скінчився строк - іде все нижче й нижче.
82] Вдягни в пошану слів своїх рої,
83] Бо вкаже він короткий шлях нагору,
84] А день біжить і цей, як всі твої».
85] Я звик, що він мене усю цю пору
86] Постійно вчить не гаяти хвилин,
87] І зразу осягнув пораду скору.
88] В убранні із сіяючих тканин
89] Наблизилась до нас істота біла,
90] Сліпучіша од всіх морських перлин.
91] Розкривши руки й розпростерши крила,
92] Сказала: «Йдіть, очищені серця,
93] Он сходини лежать - на брилі брила».
94] Як рідко має відгук мова ця!
95] О людство, ти ж споріднене лазурі,
96] Чом падаєш без сил од вітерця?
97] Тут ангел нас провів на сходи в мурі,
98] Змахнувши по чолу моїм крильми,
99] І мандри обіцяв нам непохмурі.
100] Як в місті із відмінним ладом, ми
101] До храму, що панує над долами,
102] По Рубаконте з іншими людьми
103] Підводилися зручними ходами
104] (Коли споруджені були вони,
105] Ні книг, ні мір не гидили ще плями), -
106] Так вирубані в товщині стіни
107] Тут сходини вели у друге коло,
108] Але цей хід занадто був тісний.
109] Пішли ми, й в серце захватом вкололо:
110] «Блаженні духом нищії» завів
111] Хтось раптом ніжним голосом зокола.
112] Ах, як цей шлях ні на один з шляхів
113] У Пеклі не скидався! Тут-то співи,
114] А там прокльони й стогони мерців.
115] Як рушили ми сходами терпливо,
116] Важкий внизу, в долині, кроку вдар
117] Враз незрівнянно легшим став, на диво.
118] Тож я: «Учителю, який тягар
119] Із мене знято, що пропали болі
120] І легко я дійшов би аж до хмар?»
121] Він одказав: «Коли ще й ті глаголі,
122] Які лишились в тебе на чолі,
123] Хоч майже стерті, зникнуть всі поволі.
124] Чим далі йти ми будем від землі,
125] Тим радісніш ногам і легше буде
126] Підводитися по крутій скалі».
127] І я вчинив тоді, як чинять люди,
128] Аби дізнатись, що на голові,
129] Коли на це їм вказують зусюди:
130] Вони підносять руку, а то й дві,
131] Щоб замінити з поміччю такою
132] Звичайні очі, тут недійові.
133] Я звів правицю, повен неспокою,
134] Шістьох лиш літер на чолі торкнувсь
135] З накреслених безсмертною рукою.
136] Помітив це мій вождь і усміхнувсь.