ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
1] Віддав своєї владарки обличчю
2] Я очі, з ними й почуття були, -
3] З усякою простивсь чужою річчю,
4] Вона ж, не посміхнувшись: «Ти б коли, -
5] Сказала, - вздрів мій сміх, зазнав би шкоди,
6] Став, як Семела б, жменею золи.
7] Бо, як ти бачиш, міць моєї вроди
8] Чимдалі все яскравіше сія,
9] Поки долаєм в цих чертогах сходи.
10] Якби себе не тамувала я,
11] То сяла б так, що впала б в тебе сила,
12] Неначе лист, коли гроза буя.
13] Вже досягли ми сьомого світила,
14] Що Лев на нього свій справляє тиск,
15] І спільно виграють обидва тіла.
16] Тож ум зведи, де очі ллють свій блиск,
17] Зроби дзеркала тій зображень зливі,
18] Яку тобі дає дзеркальний диск».
19] Хто знав би, що знайшли мої щасливі
20] Враз погляди в блаженному лиці,
21] Напрямлені на враження мінливі,
22] Той втямив би, чом в радостей вінці
23] Скорився я небесній провідниці,
24] Як ту відраду протиставив цій.
25] В цьому кристалі, що скріпив світниці
26] І славний іменем вождя зробивсь,
27] Який понищив геть пороки ниці,
28] У золоті, де промінь весь відбивсь,
29] Побачив сходи я, такі високі,
30] Що угорі мій погляд загубивсь.
31] Побачив я іще, як зносять спокій
32] Додолу безліч сяйв, і здумав: он
33] Зійшлись з усього неба ясноокі.
34] І як природні звичаї ворон
35] У купу всіх збирають, поки дніє,
36] Щоб з задубілих крил зігнати сон,
37] І вже летять птахи: той даленіє,
38] Той зараз же додому поверта,
39] А хто й двох кроків одлетіть не сміє, -
40] Так юрмилася сходиною та,
41] Похожа на гучну пташину зграю,
42] Сяйв низхідних процесія густа.
43] І той, хто із мого наблизивсь краю,
44] Так спалахнув, що я аж погадав:
45] «Це тим любов свою він розкриває».
46] А та, від кого я веління ждав,
47] Чи мовить, чи мовчать, була в чеканні,
48] Й не зле, що не питав я, хоч жадав.
49] Вона, побачивши мене в мовчанні,
50] Бо бачила в тому, хто бачить все,
51] Сказала: «Заспокойся у жаданні».
52] І я почав: «Мої заслуги - се,
53] Що не дає надій, але ж я - з тою,
54] Хто дозвіл запитать тебе несе,
55] Блаженний душе, радості габою
56] Укритий! Чом, скажи, між усіма
57] Ти, зблизившись, спиняєшся зі мною?
58] Скажи іще, чом сфера ця німа
59] І дзвін благочестивий не рокоче,
60] Як в нижчих колах, чом пісень нема?»
61] «У тебе вуші смертні, як і очі, -
62] Він одповів, - тож спів для тебе стих,
63] І владарка всміхнутися не хоче.
64] Зійшов я вниз по сходинах святих,
65] Лише щоб свята справив ти чудові
66] Для слів моїх і шат моїх світних.
67] Шлях збільшив я не з більшої любові,
68] Хоч більший жар любові тут не згас, -
69] Це бачиш ти в веселці пелюстковій.
70] Висока ж ласка, слуг зробивши з нас
71] Тій волі, що пасе зірчате стадо,
72] Нам приділила місце на весь час».
73] «Дивлюся, - я озвавсь, - свята лампадо,
74] Що вільної любові вистача,
75] Щоб вічній волі слугувати радо.
76] Та знову сумнів, мов удар меча:
77] Коли тут вас без ліку сяєв мчиться,
78] Чом хтось тебе лиш мовить признача?»
79] Мої слова не встигли закінчиться,
80] Як, маючи середину за вісь,
81] Вогонь, мов бистре жорно, став крутиться,
82] Й слова любові з нього полились:
83] «Господнє світло має налітати
84] На мене, усього здіймати ввись.
85] Цей пломінь, з баченням моїм зіллятий,
86] Підносить так мене, що бачу в'яв
87] Найвищу сутність, звідки він узятий.
88] А звідси й захват, що я ним засяв,
89] Бо з поглядом моїм, прозорим з себе,
90] Прозор у сяєві себе зрівняв.
91] Тож дух, який найбільш палає з неба,
92] Той серафим, що бачить Бога сам,
93] Не відповість, у чім твоя потреба.
94] У глиб такий одвіт твоїм словам
95] Захований, в такий провал запертий,
96] Що непомітний твореним очам.
97] Коли повернешся до світу смерті,
98] Усім скажи, щоб шляхом тим пустим
99] Не поспішали на загин одвертий.
100] Уми, вогненні тут, там - тільки дим;
101] Зміркуй же, як вони б щось там робили,
102] Коли не можуть тут, у небі цім».
103] До того ці слова мене вразили,
104] Що тишу я не зважився зломить,
105] Ледь: «Хто ти був?» - спитати стало сили.
106] «Між італійських берегів стримить,
107] А біля місць твоїх угору пнеться^
108] Такий хребет, що грім внизу гримить;
109] Під пагорбом, що Катрією зветься,
110] Стояв затишний і самотній скит,
111] Відлюдникам і захист, і фортеця, -
112] Утретє він почав мені одвіт
113] І далі вів: - Я був такий горливий
114] В служінні Господові кілька літ,
115] Що, в їжу додававши сік оливи,
116] Я не боявся спеки й холодів,
117] Думками споглядальними щасливий.
118] Колись цей монастир плодами цвів,
119] Але тепер в занепаді пустому, -
120] І треба, щоб я всім про це повів, -
121] Я П'єром був Дам'яно в місці тому.
122] Петром же Грішником прийшов під дах
123] Приморського пречистенського дому.
124] Дали мені в похилих вже літах
125] Почесну шапку ту попівські кліки,
126] Що нині кидають їх по церквах.
127] Був Кіфа босий, а сосуд великий
128] Святого духа - той ходив худий,
129] І жебрали вони ім'ям владики.
130] А пастирів теперішніх - веди
131] Під руки, ще й підтримуючи пишно, -
132] Вагу-бо мають! - ще й в сідло сади.
133] Вони плащем коня встеляють смішно,
134] І двох тварюк у шкурі взриш одній, -
135] О, як, терпцю, страждаєш безутішно!»
136] По цих словах уздрів я, як вогні
137] Зі сходини на сходину стрибали
138] Й що не стрибок, яскрішали, ясні.
139] Зусюди збіглися і поставали,
140] Зчинивши крик такий, вгорі й внизу,
141] Що в нас такого зроду не чували.
142] І не добрав я слів крізь цю грозу.