Представники французького народу, утворивши Національні збори і вважаючи, що тільки невігластво, забуття прав людини і зневага до них є єдиними причинами громадянських бідувань і пороків урядів, вирішили викласти в урочисті декларації природні, невід'ємні і священні права людини, щоб така декларація, постійно перебуваючи перед очима усіх членів громадського союзу, повсякчасно нагадувала їм їх права і обов'язки...
1. Люди народжуються і залишаютьсявільними і рівними у правах. Суспільна різниця може базуватися лише виходячи із загальної користі.
2. Мета кожного державного союзу полягає у забезпеченні природних і невід'ємних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і опір гніту.
3. Джерело суверенітету знаходиться, по суті, в нації. Ніяка корпорація, жоден індивід не можуть мати владу, яка не виходить безпосередньо із цього джерела.
4. Свобода полягає у можливості робити усе, що не спричиняє шкоди іншому. Таким чином, реалізація природних прав кожної людини зустрічає ті межі, які забезпечують решті членів суспільства користування одними і тими ж правами. Кордони ці можуть бути визначені тільки законом.
5. Закон може забороняти лише діяння, шкідливі для суспільства. Усе ж, що не заборонено законом, те дозволене, і ніхто не може бути змушений до дії, не передбаченої законом.
6. Закон є виразом загальної волі. Усі громадяни мають
право брати участь особисто або через своїх представників у
його творенні. Він має бути рівним для усіх, як у тих випад
ках, коли він захищає, так і тих випадках, коли він карає.
Усім громадянам із-за їх рівності перед законом відкрито в
однаковій мірі доступ до усіх суспільних посад, місць і служб
за їх здібностями і без будь-якої іншої різниці, окрім тієї,
що обумовлена їх здібностями.
138
7. Ніхто не може бути звинувачений, затриманий або ув'язнений, окрім як у випадках, передбачених законом, і при дотриманні форм, передбачених законом...
9. Оскільки кожен вважається невинним доки не встановлено зворотне, то у випадку затримання особи будь-яка зайва строгість, що не викликана необхідністю з метою забезпечення її затримання, має суворо каратися законом.
11. Вільне висловлювання думки є одним із найцінніших прав людини; тому кожен громадянин може висловлюватися, писати і друкувати вільно, перебуваючи під загрозою відповідальності лише за зловживання цією свободою у випадках, передбачених законом.
15. Суспільство має право вимагати звіту у кожної посадової особи за довірену їй частину управління.
17. Оскільки власність є право недоторкане і священне, то ніхто не може бути позбавлений її, окрім випадку, встановленого законом, безумовної суспільної необхідності і за умови справедливої і попередньої винагороди.