2. Св. Марко Монах наголошує:
"Немає нікого добрішого і милосерднішого за Бога, але навіть Він не прощає тих, хто не покаявся... Усе розмаїття Божих заповідей можна звести до єдиного початку — покаяння... Нас засуджено не через різні наші провини, а за відмову покаятись.. . Як за великий, так і за малий гріх покаяння залишається незавершеним аж до моменту смерті"3.
"Наш Господь Ісус Христос, — стверджує отець Ісаак Скитський, — заповів нам бути в покаянні аж до останнього нашого подиху. Якби не було покаяння, ніхто не був би спасенний"4. А прп. Ісаак Сирін навчає: "Щомиті, всі двадцять чотири години на добу ми маємо потребу в покаянні"5.
Духовні наставники ближчих до нас часів надають покаянню такого ж вирішального значення. Наприкінці XIX століття св. Йоан Кронштадтський писав у своєму духовному щоденнику "Моє життя у Христі": "Наша молитва складається в основному з покаяння"6. А о. Серафим Папакостас, який очолював рух "Зоє" у Греції протягом 1927-1954 pp., починає найвідомішу зі своїх численних праць словами:
"У будь-який час, а особливо сьогодні — у дуже непростий, переобтяжений і неспокійний час, — найважливішим є покаяння. До нього ми найбільше прагнемо, хоча й не уявляємо достеменно, чого саме хочемо"7.
Варто зазначити, що Ісусова молитва (набагато поширеніша сьогодні, ніж п'ятдесят років тому), великою мірою (хоча не тільки) є молитвою покаяння, особливо коли вдаються до її розширеної форми: "Господи Ісусе Христе, Сине Божий, помилуй мене грішного".
Пам'ятаючи про це постійне наголошення на покаянні, було б добре поміркувати над тим, як саме ми представляємо православ'я на сучасному Заході. Існує тенденція звертати увагу тільки до одного з аспектів. Ми говоримо про величність Божественного світла у Преображенні Христа, про значення перемоги Воскресіння у Великодню ніч; ми говоримо про радість Царства, про духовну красу ікон, про божественну літургію як початок грядущого віку. І ми праві, коли наголошуємо на цих аспектах. Але спробуймо не бути однобічними. Преображення та Воскресіння нерозривно пов'язані з Розіп'яттям. Як християни ми справді є свідками євангельської "радості вельми великої" (Мт 2,10); але ми не мусимо забувати про слова: "Через Розп'яття радість зійшла на весь світ" (Великодня утреня). Всесвітнє Преображення може відбутися через самозречення та дотримання аскетичного посту8.
"Велике розуміння"
Але що саме мають на увазі під покаянням? Зазвичай його вважають розкаянням за гріхи, усвідомленням провини, відчуттям горя і жаху за рани, що їх ми завдали іншим та собі. Але таке бачення є небезпечно неповним. Горе й жах справді часто наявні у досвіді покаяння, але це не все, у чому полягає покаяння, навіть не найважливіша його частина. Ми наблизимось до його суті, коли поміркуємо над буквальним значенням грецького слова, що означає "покаяння" — metanoia. Воно перекладається як "зміна розуму": не тільки жаль за минулим, а фундаментальна зміна світогляду, новий погляд на себе, на інших та на Бога — "велике розуміння", словами з книги Єрмія "Пастир"9. Велике розуміння, але не обов'язково емоційна криза. Покаяння — це не лише напад розкаяння та смутку, а навернення, наближення нашого життя до Святої Трійці.
Як і "зміна розуму", навернення, наближення, покаяння є позитивним, а не негативним. Як зазначав св. Йоан Лествичник: "Покаяння — це плід надії та заперечення відчаю"10. Це не пригніченість, а пристрасне очікування; не безвихідь, а віднайдення шляху. Це не ненависть до себе, а утвердження істинного "я", створеного за подобою Божою. Покаятись — це дивитися не вниз на власні недоліки, а вверх на Господню любов; не назад із докором самому собі, а вперед із вірою. Слід бачити не те, чого мені не вдалося досягти, а те, ким з милості Христа я ще можу стати.
Якщо розглядати покаяння в такому позитивному значенні, то воно є вже не одноразовим актом, а неперервним станом. У життєвому досвіді кожного з нас є вирішальні моменти навернення, але протягом земного життя процес покаяння завжди залишається незавершеним. Повернення або наближення мають постійно поновлюватися; у смертну годину, як усвідомив отець Сисой, "зміна розуму" завжди має бути ще радикальнішою, а "велике розуміння" — ще глибшим. Св. Феофан Затворник стверджує: "Покаяння — це початок і наріжний камінь нашого нового життя у Христі; воно має бути не лише на початку, а й протягом нашого зростання у цьому житті, поглиблюватись, коли ми вдосконалюємося"