16 . Слова митаря: "Боже, змилуйся надо мною грішним" (Лк 18,13) дуже близькі до слів Ісусової молитви, яку ми знаходимо на шість століть пізніше у Житії авви Філімона, написаному Варсануфієм, а також в інших джерелах. Ми пізніше ще повернемось до зв'язку ісихії з призиванням імені Божого. Усамітнення у чернечій келії та ім'я Ісуса надзвичайно пов'язані між собою у розповіді Йоана Газького про свого брата-самітника Варсануфія: "Келія, в якій він усамітнився живим заради імені Ісуса, — це могила, це місце вічного спокою; злий дух не може увійти туди, навіть князь усіх злих духів — диявол. Це — святиня, адже там перебуває Бог"17.
Для ісихаста ж келія є домом молитви, святинею та місцем зустрічі людини і Бога. Це увиразнено в прислів'ї: "Келія ченця — це вавилонська піч, в якій троє дітей знайшли Сина Божого; це вогняний стовп, з якого Бог говорив до Мойсея"18. Розуміння келії як центрального місця Божественної присутності відображене у словах сучасного коптського самітника абуни Матта аль-Мескіна. Коли його запитали, чи думав він коли-небудь про паломництво до Святої Землі, він відповів: "Святий Єрусалим — тут: усередині, у цих печерах і навколо них; до того ж моя печера — це місце, де народився Христос Спаситель; окрім цього, моя печера — це місце, де мій Спаситель Христос спочив; ще моя печера — це місце, звідки Він славно воскрес із мертвих. Єрусалим тут, просто тут, і всі духовні скарби Святої Землі знаходяться у цьому wadi"19.
Розглянувши це все, ми поступово переходимо від загального до внутрішнього значення ісихії. З огляду на духовність келії, це слово означає не лише зовнішні умови і фізичний стан, а й стан душі. Воно показує стан людини, яка прагне, за словами святителя Феофана Затворника, "стояти перед Богом з розумом у серці, і стояти так перед Ним безнастанно день і ніч, аж до кінця життя"20. Саме таким є значення спокою та тиші келії для ісихаста.
(3) Ісихія та "повернення до себе". Таке умоглядне розуміння ісихії наголошується у класичному визначенні ісихаста, наведеному святим Йоаном Лествичником: "Ісихаст — це той, хто в змозі тримати своє безтілесне єство у своєму тілесному домі. Це рідкісний та дивний подвиг"21. Істинний ісихаст — це не той, хто йде в пустелю, а той, хто насмілився увійти всередину свого серця; не той, хто йде від людей, зачиняючи двері своєї келії, а той, хто "повертається у себе", зачиняючи двері свого розуму. "Опам'ятавшись", — говориться про блудного сина (Лк 15,17); і саме це робить ісихаст. Як зазначає свт. Василій Великий, ісихаст повертається до себе; і повернувшись усередину, він піднімається до Бога22. У цьому розумінні ісихастом є той, до кого звернені слова Христа: "Царство Боже є між вами" (Лк 17,21) і хто дотримує принципу: "Більш ніж щось інше пильнуй своє серце" (Прит. 4,23). За словами прп. Ісаака Сиріна, він "занурюється в себе", знаходячи там сходи, що ведуть до неба23. Якщо ще раз визначити ісихаста як самітника, який живе у пустелі, можна сказати, що усамітнення — це стан душі, а не предмет географічного розташування, адже справжня пустеля пролягає в нашому серці.
На цьому етапі наших міркувань варто коротко зупинитися на різниці між зовнішнім і внутрішнім значенням слова ісихія24. У відомих висловах (apophthegmata) авви Арсенія визначено три рівні ісихії. Будучи при дворі вихователем дітей імператора, Арсеній молився Богові: "Покажи мені, як можна спастися". І пролунав до нього голос: "Арсенію, уходь від інших людей, і ти спасешся". Він пішов у пустелю і усамітнився; і тоді він знову молився тими ж словами. Цього разу голос відповів: "Арсенію, уходь, мовчи (siopa), будь у тиші (hesychaze), бо це — коріння безгріховності"25.
Ухід від людей, мовчання, спокій — це три рівні ісихії. Перший є просторовим: "уйти від людей", умовно й реально. Другий — умовним: "мовчати", утримуватись від розмов з людьми. Виконання жодної з цих дій не перетворить нас на справжніх ісихастів; адже ми можемо зовні жити усамітнено й не розмовляти, а внутрішньо бути переповненими неспокоєм і тривогою. Щоб досягти справжнього спокою, потрібно перейти з другого рівня до третього, із зовнішньої до внутрішньої ісихії, із звичайної відсутності розмови до того, що св. Амвросій Медіоланський називає negotiosum silentium26, тобто до активного та творчого мовчання. Такі ж самі три рівні визначає й прп. Йоан Лествичник: "Зачини двері своєї келії для тіла, двері розмови для свого язика і внутрішні двері душі від злих духів"