23, священик говорить не "я прощаю тебе", а "нехай Бог простить тебе". У XVII столітті під католицьким впливом ця фраза була замінена на іншу, що звучить від першої особи: "Я, недостойний священик, владою, дарованою Ним, прощаю тебе...". Але це слід сприймати як невдале викривлення, бо в жодному іншому таїнстві Православної церкви священнослужитель не вживає особовий займенник "я" у священнодійстві. Більш давня традиція увиразнена в акті взаємного прощення, якого й досі дотримують росіяни та інші православні перед сповіддю. Один мирянин (або священик) каже іншому: "Прости мене", — і той відповідає: "Бог простить".
Зцілення, яке ми переживаємо через таїнство сповіді, є певним способом повернення до Церкви. Це підкреслюється в кількох молитвах відпущення гріхів: "Не відділяй його (її) від Твоєї Святої, Кафоличної і Апостольської Церкви, а прийми його (її) у (непорочне) стадо Твоїх овець" (греки); "Освяти і прийми його (її) у Твою Святу Церкву" (росіяни). Як ми знаємо з притчі про блудного сина, гріх є вигнанням, відчуженням, відлученням від сім'ї — точніше самовідлученням. Олексій Хом'яков зазначає: "Коли хтось з нас падає, він падає сам"24. Покаяння — це повернення додому, повернення з ізоляції у товариство, у сім'ю, Щоб знову розділити життя в єдності.
Дар сліз
Дар сліз, акцентований у сучасному харизматичному русі, також має велике значення у духовній традиції православного Сходу25. "Богослов'я сліз" відіграє особливо важливу роль у вченні прп. Йоана Лествичника, прп. Ісаака Сиріна та прп. Симеона Нового Богослова. Для Лествичника сльози є відновленням благодаті хрещення:
"Потік сліз після хрещення важливіший за саме хрещення, хоча ці слова можуть видатись зухвалими... Прийнявши таїнство хрещення ще немовлятами, згодом ми всі осквернили його. Через сльози ми відновлюємо чистоту нашого хрещення"26.
Прп. Ісаак розглядає сльози як визначальну межу між "тілесним" і "духовним" станом, як точку переходу із сучасного життя до віку грядущого, що можуть перетинатися навіть у цьому житті. Немовля плаче, коли народжується на світ, так само й християнин плаче, коли відроджується у грядущому віці27. Прп. Симеон наголошував, що ми ніколи не отримаємо причастя, якщо не проллємо сльози28. А згідно з учнем прп. Симеона, Микитою Стифатом, сльози можуть відновити навіть втрачену непорочність29.
Що може дар сліз повідати нам про значення покаяння? Є багато видів сліз, і важливо їх розрізняти. Найглибша відмінність полягає між чуттєвими, або природними, та духовними слізьми (є також третій вид: сльози можуть бути демонічними). Чуттєві сльози — емоційні; духовні сльози — аскетичні. Під час прояву чуттєвих сліз обличчя часто скривлюється і спухає, все тіло стрясають неконтрольовані ридання; проте духовні сльози течуть легко й мирно, без скривлення обличчя і тремтіння тіла. Чуттєві сльози зазвичай виливаються з емоціями; часто вони є результатом гніву, роздратування, заздрощів, жалю до себе або просто нервового збудження. Духовні сльози, як випливає з їхньої назви, — це дар Божої благодаті, а не просто результат наших власних зусиль, вони тісно пов'язані з нашою молитвою. Чуттєві сльози виражають наш занепад духом, спричинений життям у гріховному світі, який невідворотно рухається до смерті; духовні сльози ведуть нас до нового життя і воскресіння.
Проте було б помилкою проводити радикальну й чітку межу між цими двома видами сліз. Природні, чи чуттєві сльози, можуть іноді мати позитивний і очищувальний ефект, скажімо, коли ми плачемо від співчуття до тих, хто страждає, або коли оплакуємо померлого30. Благодать споріднена з природою і ґрунтується на ній; тож природні сльози, очищені від гріховного егоцентризму та безладної емоційності, можуть увести нас до воріт духовного плачу. До того ж, через те, що благодать здебільшого здійснюється в нас у таємний та непомітний спосіб, ми самі не завжди можемо бути впевнені, якими є насправді наші сльози: природні чи духовні. Щоб зберегти нашу простоту, Бог може приховати від нас наше ж духовне зростання; і не нам себе оцінювати. Однак, в принципі, потрібно усвідомлювати важливу відмінність між чуттєвим та даним через благодать плачем, навіть якщо на практиці вони перетинаються.
Духовні сльози, як вчать нас святі отці, поділяються на два основних види. На нижчому рівні вони "гіркі", на вищому — "солодкі". На нижчому рівні вони є формою очищення; на вищому — просвітлення. На нижчому рівні вони виражають жаль, розкаяння за гріхи, горе від розділення з Богом — це Адам, що плаче за воротами Раю