29 Life of Antony 47; tr. Gregg, 66. Авторство цієї книги довгий час було предметом дискусії, але немає вагомих підстав заперечувати традиційну точку зору, що автором книги є Афанасій.
30 АР, alphabetical collection, Longinus 5 (PG 65:257B); tr. Ward, Sayings, 123.
31 Questions and Answers, §254.
32 On prayer 136 (PG 79:1196C); tr. Philokalia, 1:69.
33 Див. Paul Evdokimov, The Sacrament of Love. The Nuptial Mystery in the Light of the Orthodox Tradition, 65-84, де автор розглядає покликання подружнього та чернечого життя як взаємодоповнюваль-ні.
34 В російській практиці.
35 Archimandrite Lazarus Moore, St Seraphim of Sarov, 126.
36 Quoted in Igumen Chariton, The Art of Prayer, 231.
37 Banquet 7.3.
38 Martyrdom of Polycarp 11.2; 12.1.
39 Neon Martyrologion, 87.
40 Ibid., 72; tr. Papadopoulos and Lizardos, 46.
9. ДУХОВНИЙ ОТЕЦЬ У ПРАВОСЛАВ'Ї
Важливіше за всі книги
Якщо ми піднімаємось на гору перший раз, нам потрібно знати маршрут; нам також потрібен провідник чи гід, хтось, хто був на цій горі раніше й добре знає дорогу/ Таку ж саму роль провідника виконує "авва", або ж духовний отець, якого греки називають gеrоп або geronta, а росіяни старец, слово, яке в обох мовах означає "людина похилого віку" або "старший"1.
Важливість покори gеrоп підкреслюється ще у витоках східного християнського чернецтва. Це зрозуміло, приміром, зі слів, приписаних св. Антонію Єгипетському:
"Я знаю про ченців, які падали після важкої роботи й ставали божевільними, тому що покладалися на власну працю і не шанували заповіт того, хто каже: "Спитай у отця, й він звістує тобі" (Втор 32,7). І якщо це можливо, про кожен крок, який робить чернець, про кожну краплю води, яку він п'є у своїй келії, він повинен розповідати старцям, щоб уникнути помилок у тому, що він робить"2.
Потреба в духовному наставництві є головною темою Апофегмати, або Сказань отців пустелі:
"Старці казали: "Якщо ви бачите молодого ченця, який лізе до неба з власної волі, схопіть його за ноги й киньте до низу, бо це йому на користь... Якщо людина покладає віру на когось іншого і повністю виявляє йому покору, то їй не потрібно, виконувати заповідь Бога, їй треба лише віддати усю свою волю у руки отця свого. Тоді перед Богом вона буде безгрішною, тому що Бог нічого не вимагає від початківців, окрім самозречення через послух"3.
Особа старця, така визначна за часів перших поколінь єгипетського чернецтва, й донині зберегла своє важливе значення у православному християнстві. "Є одна річ, важливіша за усі книги й ідеї, — стверджує російський мирянин XIX ст., слов'янофіл Іван Киреєвський, — і це приклад православних старців, перед якими можна викласти будь-яке міркування і від яких можна почути не лише більш-менш цінну особисту думку, а й судження святих отців. Хвала Богу, такі старці ще не зникли з нашої Росії"4. А російський священик-емігрант XX ст., отець Олександр Єльчанінов, пише: "Нива їхньої діяльності безмежна... вони, безперечно, святі, і люди визнали їх такими. Я відчуваю, що в наші трагічні дні саме ними буде живитися й зміцнюватися віра у нашій країні"5.
Духовний наставник як "харизматична" постать
Хто дав право деяким людям бути духовними наставниками? Як саме і хто його чи її призначає?
Існує проста відповідь на це запитання. Духовний отець або старець за своєю суттю є особою "харизматичною" і пророчою, уповноваженою виконувати своє завдання безпосередньо Святим Духом. Духовні настанови придумані не людьми, а даровані Богом. Вони являють Церкву не як структуру, а Церкву як "явище"6.
Однак немає чіткої відмінності між пророчими та інституційними елементами життя Церкви: обидва елементи, виходячи один з одного, проникають один в одний. Служіння старців, харизматичне саме по собі, пов'язане з чітко визначеною інституційною функцією Церкви — таїнством сповіді. За православною традицією, право сповідувати не надається автоматично при рукопокладенні у священики. Для того, щоб стати сповідником, священик повинен отримати дозвіл у свого єпископа; а в Грецькій церкві лише маленька частина духовенства має таке право. І хоча таїнство сповіді є, звичайно, сприятливою нагодою для надання духовних настанов, служіння старців жодним чином не збігається зі служінням сповідників. Старець дає пораду з будь-якого приводу, а не лише сповідує. До того ж, якщо сповідник — це завжди священик, то старцем може бути звичайний чернець без певного ступеня священства або навіть мирянин; так само це може бути черниця або парафіянка, адже у православній традиції існують як духовні отці, так і духовні матері