11.
Чітко проступає позитивний характер покаяння, якщо ми звернемося до того, що передує вже наведеним словам Христа: Покайтесь, бо наблизилося Небесне Царство". У попередньомуу вірші євангеліст звертається до Ісаї 9,1: "Народ, що в пітьмі ходить, уздрів світло велике; над тими, що живуть у смертній тіні, світло засяяло". Таким є безпосередній зміст Господньої заповіді покаятися: їй передує згадка про "світло велике", що освітлює тих, хто в темряві, та про наближення Царства. Таким чином, покаяння — це просвітлення, перехід від темряви до світла. Покаятися — означає прозріти від Божественного сяйва, не сидіти понуро у присмерку, а вітати світанок. Покаяння також є есхатологічним, це — відкритість Останнім речам, які не десь у майбутньому, а присутні вже сьогодні. Покаятися — означає визнати, що Царство Небесне знаходиться всередині нас і в тому, що поряд з нами, і якщо ми тільки приймемо прихід Царства, все буде для нас новим.
Зв'язок між покаянням та появою великого світла надзвичайно важливий. Доки ми не побачимо Христового світла, ми не зможемо дійсно побачити власні гріхи. Доки в кімнаті темно, зазначає свт. Феофан Затворник, ми не помічаємо бруду, але якщо внести в кімнату велике світло — коли ми постаємо перед Госпсдом у нашому серці — ми зможемо розрізнити кожну пилинку12. Так само і з кімнатою нашої душі. Послідовність полягає не в тому, щоб спочатку покаятись, а потім пізнати Христа, адже лише коли світло Христа якоюсь мірою увійшло у наше життя, ми починаємо справді усвідомлювати власну гріховність. Каятись, навчав св. Йоан Кронштадтський, — означає усвідомлювати, що у твоєму серці є неправда13, але як нам дізнатися про наявність неправди, поки ми не маємо певного розуміння правди? І. І. Воткин стверджує: "Гріх... — це тінь, що падає від Господнього світла, це прив'язаність до бажань, що перешкоджає освітити душу. Тому пізнання Бога дає уявлення про природу гріха, а не навпаки"14. Як вказують отці пустелі: "Що ближче ми підходимо до Бога, то більше бачимо, які ми грішники"15. За прикладом вони звертаються до Ісаї: спочатку він бачить Господа на Його престолі і чує як серафими проголошують: "Свят, свят, свят"; і лише після цього видіння він вигукує: "Горе мені! Пропав я! Бо я людина з нечистими устами" (Іс 6,1 —5).
Так починається покаяння: бачення краси, а не потворності; усвідомлення Божої слави, а не власної убогості. "Блаженні засмучені, бо будуть утішені" (Мт 5,5): покаяння означає не лише оплакування власних гріхів, а й "утішення" (paraclesis), яке приходить разом із упевненістю у Божому прощенні. "Велике розуміння" чи "зміна розуму" означають, що покаяння складається саме з цього: з усвідомлення, що світло світить у темряві, і що темрява не пойняла його (Йн 1,5). Іншими словами, покаятися — це усвідомити, що поряд зі злом є добро, а поряд із ненавистю — любов; і також переконатися, що добро сильніше, повірити, що остаточну перемогу здобуде любов. Той, хто кається, приймає як диво Божу силу прощення гріхів. І, як тільки ми прийняли це диво, минуле вже не є для нас нестерпним тягарем, бо ми більше не сприймаємо минуле як таке, що не можна змінити. Боже прощення розриває причинно-наслідковий зв'язок, розв'язує вузли в нашому серці, що їх самі ми не здатні розплутати.
Багато хто шкодує за своїми минулими вчинками, говорячи у відчаї: "Я не можу пробачити собі того, що скоїв". Нездатні пробачити собі, вони також не спроможні повірити, що прощені Богом та іншими людьми. Такі люди, незважаючи на глибину страждання, ще не почали каятись. Вони не досягли "великого розуміння", коли людина знає, що любов всепереможна. Вони ще не дійшли "зміни розуму", яка полягає у тому, щоб сказати собі: "Бог прийняв мене; і мені потрібно прийняти той факт, що Бог прийняв мене". У цьому суть покаяння.
Весна Великого посту
Істинну природу покаяння можна осягнути краще, якщо розглянути три характерні вияви покаяння у церковному житті: спочатку, дуже стисло, літургійний вияв покаяння під час Великого посту; потім, більш детально, його вияв у таїнстві сповіді; і нарешті, його вияв особистісний для кожного — у дарі сліз. В усіх цих трьох випадках дуже увиразнена позитивна, світла природа покаяння.
Щодо Великого посту, насамперед звернімо увагу на пору року, на яку він припадає: не восени, серед туману та опалого листя, не взимку, коли земля мертва і скована морозом, а навесні, коли холоди закінчуються, дні стають довшими, і все навколо повертається до життя. Як сказано у Пісній Тріоді:
"Весна посту світає, квітка покаяння починає розпускатися О, браття, нумо очистимося від усього нечистого і співаймо до Світодавця: Слава Тобі, Хто любить усе людство"