23. Мене це не обходило, бо я віддав свою долю у руки Господа. Я був дуже щасливим від того, що двері нарешті відчинилися, і я увійшов, не висуваючи жодних умов. Я ставився до свого прийняття у лоно православ'я не як до "права", яке я міг "вимагати", а як до вільного і незаслуженого дару благодаті. Коли владика Яків призначив моїм духовним отцем о. Георгія Шереметьєва, це сповнило мене тихою радістю, бо я міг залишатися близьким до Російської Зарубіжної церкви.
Отже, я наблизився до завершення своєї подорожі або, точніше, до нового і вирішального етапу тієї подорожі, яка розпочалася з раннього дитинства і яка з Божою милістю триватиме вічно. Після Великодня 1958 p., у п'ятницю Світлої Седмиці — у день пам'яті ікони "Життєдайне Джерело" — владика Яков миропомазав мене у грецькому кафедральному соборі св. Софії в Бейсвотері, у Лондоні. Нарешті я повернувся додому.
Отець Лазар застерігав мене, що у Православній церкві "важко знайти великодушність, героїзм чи істинну святість". Озираючись назад, після понад сорок років у православ'ї, я можу сказати, що він був налаштований занадто песимістично. Без сумніву, мені щастило більше, ніж я на це заслуговував, але де б я не був, будучи православним, я знаходив теплу дружбу і співчутливу любов, до того ж я був удостоєний честі зустріти живих святих. Пророкування, що, ставши православним, я відірвуся від свого народу та культури, виявились помилковими. Я переконаний, що прийнявши православ'я, я став не менше, а більше англійцем; я заново відкрив давнє коріння англійського народу, бо його християнська історія сягає набагато давніших часів, ніж розділення між Сходом та Заходом. Я пригадую розмову з двома греками невдовзі після мого навернення. "Як тобі, мабуть, важко, — зауважив один з них, — покинути Церкву своїх батьків". Але інший сказав мені: "Ти не залишив Церкву своїх батьків — ти до неї повернувся". Він був правий.
Годі й казати, що моє життя у православ'ї далеко не завжди було "небом на землі". Нерідко я страждав від занепаду духом. Але хіба Ісус Христос Сам не попереджав, що бути Його учнем означає нести хрест. Все ж, через сорок років, я можу від щирого серця сказати, що моє уявлення про православ'я на першій всенічній у 1952 р. було правильним та істинним. Я не розчарувався.
Але хочу зробити одну поправку. Те, що я не міг побачити тоді, у 1952 p., але бачу сьогодні з цілковитою ясністю, — це утаємничений характер православ'я, існування в ньому великої кількості протилежностей та полярностей. Парадоксальність православного життя у XX ст., підсумована о. Левом Жилле, який, також будучи західною людиною, прийшов до православ'я, у словах, які найкраще з усіх, що я тільки можу пригадати, відображають це явище:
"О дивна Православна церкво, така бідна і така слабка... дивом витримала стільки випробувань та бід; Церква контрастів, така традиційна і водночас така вільна, така архаїчна і разом з тим така жива, така обрядова і все ж таки глибоко особистісно-містична; Церква, де так пильно охороняється безцінна євангельська перлина — хоча часто й під шаром пилу... Церква, яка так часто виявлялася нездатною до дії, і яка, проте, як жодна інша, вміє оспівувати пасхальну радість!"24.
Примітки
1 The Russian Primary Chronicle, tr. S.H. Cross and O.P. Sherbowitz-Wetzor (Cambridge, MA: The Mediaeval Academy of America, 1953), III.
2 Alexis Khomiakov, "The Church is One," in W.J. Birkbeck (ed.), Russia and the English Church during the Last Fifty Years (London: Eastern Church Association, 1895), 193-94, 211, 222.
3 Georges Florovsky, "Sobornost: the Catholicity of the Church," in E.L. Mascall (ed.), The Church of God. An Anglo-Russian Symposium by Members of the Fellowship of St. Alban and St. Sergius (London: SPCK, 1934), 55 (виділено автором). Ця стаття передрукована у Vol. І of Florovsky's Collected Works (Belmont, MA: Nordland, 1972).
4 "Sobornost', 59.
5 "Sobornost', 73.
6 Володимир Лоський, вступне слово до статті патріарха Московського Сергія, "L'Eglise du Christ et les communautes dissidentes," Messager de I'Exarchat du Patriarche Russe en Europe Occidentale 21 (Paris, 1955), 9-10.
7 Виділено мною. Див.: "Tradition and traditions," in Leonid Ouspensky and Vladimir Lossky, The Meaning of Icons (Olten, Switzerland: Urs Graf-Verlag, 1952), 17; у доповненому виданні (Crestwood, NY: St. Vladimir's Seminary Press, 1982), 15. Цей нарис передруковано у Vladimir Lossky, In the Image and Likeness of God (Crestwood, NY: St. Vladimir's Seminary Press, 1974), 141-68; див. 152. Звичайно, Лоський не виключає христологічний аспект Традиції, що видно з контексту цієї фрази.