27.
Різниця між рівнями ісихії має важливе значення у стосунках ісихаста із суспільством. Людина може видимо географічно переміститись у пустелю, але у своєму серці залишитись посеред міста; і навпаки — вона може фізично залишатися у місті, але бути справжнім ісихастом у своєму серці. Адже важливим є не наше місцезнаходження, а наш духовний стан.
Щоправда, деякі письменники християнського Сходу, особливо преподобний Ісаак Сирін, дійшли висновку, що внутрішня ісихія не існує без зовнішнього усамітнення. Але це не загальнопоширений погляд. У Сказаннях отців пустелі є історії, в яких миряни, які жили цілком світським життям, порівнюються із самітниками й затворниками; приміром, лікар з Александрії постає як рівний духом самому прп. Антонію Великому28. Св. Григорій Синаїт відмовився вчинити постриг одного зі своїх учнів на ім'я Ісидор, відіславши його з гори Афон назад до Фессалоніків, щоб той був взірцем і провідником для мирян, показуючи цим, що служіння міського ісихаста є реальним29. Св. Григорій Палама, сучасник Синаїта, безкомпромісно стверджував, що заповідь ап. Павла "моліться без перерви" (1 Сол 5,17) стосується усіх без винятку християн30.
У зв'язку з цим варто нагадати, що грецькі письменники-аскети, такі як Євагрій або св. Максим Сповідник, вживають слова praxis (або praktike) і theoria, які здебільшого перекладаються як "активне життя" і "споглядальне життя". "Активне життя" означає не життя у служінні світові (настанови, навчання, соціальну роботу тощо), а внутрішню боротьбу для викорінення пристрастей і отримання благодаті. Розглядаючи це словосполучення у такому значенні, можна сказати, що багато затворників і ченців, які живуть у суворій ізоляції, переймаються переважно "активним життям". Так само є чоловіки й жінки, які повністю присвячують себе служінню в миру, але мають молитву в серці; і про них можна справедливо сказати, що вони живуть "споглядальним життям". Св. Симеон Новий Богослов наполягає, що повнота Божого образу можлива як "у великих містах", так і "у горах і келіях". Він вважав, що подружжя, обтяжене турботами про велике господарство, яке переймається роботою і піклується про дітей, все ж може піднятися до вершин споглядання; у св. Петра була теща, але Господь покликав його на гору Тавор і показав славу Преображення31 . Критерієм є не зовнішня ситуація, а внутрішні реалії.
І якщо можна жити у місті й бути ісихастом, значить, є люди, які з якихось причин змушені постійно говорити, але вони мовчать усередині. Авва Пимін зауважує: "Один здається мовчазним, але у своєму серці засуджує інших. Інший говорить з ранку до вечора, але зберігає мовчання, тобто він говорить тільки те, що є корисним для інших"32. Це безпосередньо стосується старців, таких як св. Серафим Саровський або оптинські старці в Росії XIX ст. Змушені приймати величезну кількість відвідувачів — десятки або навіть сотні людей щодня, — вони не втратили через це своєї внутрішньої ісихії. Навпаки, саме через цю внутрішню ісихію вони змогли бути провідниками для інших. Слова, які вони говорили кожному відвідувачеві, мали велику силу, бо вони виходили з мовчання.
В одній зі своїх відповідей Йоан Газький чітко розрізнює внутрішнє й зовнішнє мовчання. Один брат, живучи в общині, виявив, що його обов'язки монастирського столяра спричинили стурбованість і неуважність, тому він запитав, чи не міг би він стати самітником і "відчути мовчання, про яке говорять отці". Йоан з цим не погодився. "Як і більшість людей, — відповів він, — ти не розумієш, що означає мовчання, про яке отці говорять. Мовчання полягає не в тому, що ти не розкриваєш рота. Одна людина може сказати десять тисяч корисних слів, і це розцінюватиметься як мовчання; інша вимовить одне-однісіньке непотрібне слово, і це буде порушенням Божої заповіді "І коли хтось каже слово проти Сина Чоловічого, йому проститься. Коли ж хтось скаже проти Святого Духа, йому не проститься ні в цьому світі, ні на тому" (Мт 12,32)33.
(4) Ісихія і духовна убогість. Внутрішній спокій, якщо його тлумачити як охорону серця й повернення до себе, означає перехід від множинності до єдності, від багатоманітності до простоти і духовної убогості. Говорячи словами Євагрія, розум має "оголитись". Цей аспект поняття ісихія можна зрозуміти з визначення прп. Йоана Лествичника: "Ісихія — це перебування за межами помислів"34. Тут він застосовує вислів Євагрія: "Молитва — це перебування за межами помислів"