1.
Тут є дві особливо важливі речі: цінність добровільного прийняття та необхідність співучасті й солідарності.
"Якщо ти згодна", — говорить Бог до Юлії. Христос, Прото-мученик, добровільно приймає смерть, та будь-який інший мученик — alter Christus, "другий Христос", — покликаний зробити те саме. Самі собою невинні страждання ще не означають, що людина є мучеником. Потрібно також щоб ми самі, добровільно, прийняли ці страждання, навіть якщо спочатку їх не обирали. Потрібно присвятити себе, і саме після цього той, хто страждає й помирає, стає людиною, яка несе свідчення. Ми мусимо взяти свій хрест; нас не примушує до цього зовнішнє насилля. Страждання стають творчими, а смерть жертовною тільки тоді, коли їх добровільно приймає той, хто має постраждати або померти.
Христос також говорить: "Я візьму на Себе ваш тягар". Страждання стають творчими, а смерть жертовною, як тільки ми усвідомлюємо, що Христос, наш Господь, Сам страждає з нами; і через ці Божественні співстраждання ми, у свою чергу, можемо страждати з іншими, в інших, заради інших. "Через Моє втілення...": Своїм народженням у Вифлеємі Христос входить в усю повноту людського життя, повністю і беззастережно беручи на Себе людський тягар. Потім, у Гетсиманському саду і на Голгофі, Він іде ще далі, приймаючи всю повноту людської смерті ще раз — повністю й беззастережно. Несучи наші печалі й горе, Він повністю поєднує Себе з нами у нашому відчуженні і бере на Себе наш тягар. "Що в Христа Ісуса охрестилися..." (Рим 6,3-5): хрещений смертю Христа і Його воскресінням християнин також покликаний нести печалі й тягар інших в єдності зі Спасителем. "Носіте тягарі один одного й тим робом виконаєте закон Христа" (Гл 6,2).
Розглянемо детальніше ці два твердження.
Добровільна згода
Отже, найперше, що відрізняє мучеництво від убивства або злочину, — елемент добровільної згоди: "Якщо ти згодна". Потрібен акт волевиявлення. Мучеництво означає не лише страждання, а й самопожертву. Мученик або мучениця приносять себе у жертву, замінюючи таким чином смерть на пожертву; адже слово "пожертва" означає саме "освячувати щось, віддаючи це Богові", через смерть або іншим способом. Мученик — це той, хто у момент кризи говорить: "Ось я" (Іс 6,8), "Ось іду, бо у сувої книги написано про мене, щоб учинити твою волю, Боже" (Євр 10,7). Істинні мученики не накликають на себе покарання жодним навмисним, агресивним і провокаційним учинком, а також не говорять неправди і не рятуються втечею.
Це доводить і сам Христос. "...І життя своє кладу я за моїх овець, — говорить Він, — ніхто його в мене не забирає, бо я сам кладу його від себе" (Йн 10,15, 18). "...Ставши слухняним аж до смерти" (Флп 2,8). Фома Аквинський сказав: "Коли Він зробив стільки, скільки вважав за потрібне, тоді і прийшов Його час; не через неминучість, а з Його власної волі, не через збіг обставин, а через Його всемогутність"2. Добровільний характер мучеництва Христа є очевидним насамперед у Гетсиманському саду. За словами Паскаля: "Ісус у Своїй пристрасті терпить муки, покладені на Нього іншими; але у Своїй агонії Він терпить муки, обрані Ним самим"3. Якщо Христос у цей момент в агонії, "у смертельній печалі", коли Його піт стікає на землю, "як великі краплі крові", то це тому, що Він вільний, — бо в цей момент перед Ним постав вибір. Інакше кажучи, Йому не потрібно помирати, Він ще може відмовитися й уникнути цього. Вільно, свідомо й дорогою ціною Він ставить Свою людську волю у відповідність до волі Божої: "...Не як я бажаю, лише як ти" (Мт 26,39). Отже, силою цього добровільного рішення, яке Він самостійно прийняв у Гетсиманському саду, Його смерть і пристрасть в подальшому зливаються в акт самопожертви для спокутування гріхів.
Такий самий елемент вільного вибору знову й знову трапляється у житті мучеників. У "Вбивстві в соборі" Т. С. Еліота, коли приходять чотири лицарі, Томас Бекет ще має час врятуватися втечею. "Боже, вони наближаються, — попереджають його священики. — Боже, швидше". Але архієпископ відмовляє: "Підніміть ґрати, — наполягає, — відчиняйте двері!.. Я віддаю своє життя... Я тут... готовий пролити кров". Біблійне відлуння звучить навмисно: "Бо я вже готовий на ливну жертву" (2 Тм 4,6). І стільки схожих прикладів спадають на думку: св. Полікарп Смирнський близько 155 року "міг би втекти в інше місце, але відмовився, кажучи: "Нехай сповниться воля Божа"4. Новомученик Ілля Барбер у 1686 році мав змогу і далі ховатися на горі Афон, але вирішив повернутися на те місце, де його добре знали, щоб спокутувати гріх боговідступництва добровільною смертю"